Пер Ґінт

© О. А. Гугалова-Мєшкова, художнє оформлення, 2020

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2015

Дійові особи

Оза – селянка, вдова

Пер Ґінт – її син

Дві старі жінки з мішками зерна

Аслак – коваль

Весільні гості

Пара переселенців – чоловік і жінка

Сольвейга та Мала Гельга, їхні дочки

Музика з Гегштадта

Інгрид – його дочка

Жених і його батьки

Три пастушки

Жінка в зеленій сукні

Дід із Довра

Придворний троль. Багато інших тролів

Молоді тролі – дівчата й парубки

Відьми, домовики, лісовики, гноми

Дегенерат. Голос із пітьми. Крики птахів

Карі, жінка

Містер Котон

Месьє Бальон

Пани фон Еберкопф і Трумпетерштралє

Подорожні. Злодій і укривач

Анітра – дочка начальника бедуїнів

Араби, рабині, танцівниці

Кольос Мемнона – співак

Сфінкс із Гізе

Доктор філософії, професор Беґриффенфельд, директор будинку для божевільних у Каїро

Гугу – реформатор малабарської мови

Гуссеін – східний міністер

Фелах із королівською мумією

Божевільні та їхні доглядачі

Норвезький капітан корабля і його команда

Невідомий пасажир

Духовник

Похоронна процесія. Урядник. Відливник^[1] ґудзиків. Худий

Події драми починаються на початку XIX століття, а закінчуються в шістдесятих роках, частково відбуваються в Гудбрандській долині та її горах, частково на побережжі Марокко, в пустелі Сахарі, в будинку для божевільних в Каїро, на морі тощо.

Перша дія

І. Картина

Укритий лісом згірок, біля загороди.

З гори спадає потічок. По другий бік – старий млин. Спекотний літний день.

Пер Ґінт, парубок міцної статури двадцяти років спускається доріжкою. Оза, його мати, маленька, тендітна жінка слідкує за ним, лютуючи.

Оза: Брешеш Пер!

Пер Ґінт: (не спиняючись) Ні, ні! Не брешу!

Оза: Забожись, коли це правда!

Пер Ґінт: Що божитись?

Оза: Тьху! Не смієш!

Ти казок мені наплів.

Пер Ґінт: (помовчавши) Ні, це правда, я божусь!

Оза: (забігає перед ним) І тобі цього не стид?

Десь пропадеш, десь дінешся,

Ґави ловиш – сіно жде.

Цап тобі заліз у тім’я,

Без штанів біжиш домів,

Без добичі, голіруч, –

Й не соромишся – до цього

Матері плести казок!

Отже – де ти стрівся з цапом?

Пер Ґінт: У бік від Гендина.

Оза: Ага!

Пер Ґінт: Сильно вихор дув відтіль,

Через що я й міг безпечно

Крізь гущавину пройти,

За якою він…

Оза: Так-так!

Пер Ґінт: Прислухаюсь нишком-тишком,

Як він б’є у сніг копитом,

Подивляю пишні роги,

Що виблискують до сонця,

Підсуваюсь по камінню,

Ледве в сніг не провалюсь,

Й бачу – олень велет-красень,

Звір, якого десять літ

Тут, повір, ніхто не бачив!

Оза: Боже хрань!

Пер Ґінт: Аж грянув стріл.

Цап скрутився, заметався,

Та за мить, нім він піднявся,

Я у нього на хребті!

Ліве ухо – лап в долоню,

Ніж із піхви вже добув,

Мить – і в грудь його загоню…

Гу! Як зірветься шалений,

Як брикне на рівні ноги,

Як рогами не метне!

Десь полетів ніж і піхва,

А мене він поміж роги

Як не вхопить, мов в кліщі,

Як не скочить, не шугне

Просто себе по хребті…

Оза: Христе!

Пер Ґінт: Мамочко! Чи ти

Той хребет коли-небудь

Бачила в житті?

Га! га! Майже милю вій там в’ється,

А не ширший від пили.

А внизу – сніги стовічні,

Западні і зломи скель,

Що із них вода кипуча

На сімнадцять тисяч ліктів

Вниз валиться ревучи.

Там, в горі, по тій пилі,

Посоромитись – стрілі –

Ми шуміли наосліп!

Я і олень. Вір мені:

Ще ні раз коня такого

Під собою я не чув.

Нам назустріч й попри нас

Сонця сипалось проміння,

Наче іскри з-під копит.

А під нами, десь в безодню

Лиш вірлів^[2] одних хребти

Поміж небом і водою

Розліталися мов пух!

Ледявик валився вниз.

Але ми не чули гуку,

Що розгублювався в простір.

Лиш демонів дикі герці^[3],

Хороводи, співи, танці

Били в очі й уха нам.

Оза: Боже, зглянься!

Пер Ґінт: Аж – нараз…

Наче камінь від удару,

З диким криком куропатва

Підірвалась з укриття.

Олень мій перелякався,

В бік метнувся, з-під копит

Ґрунт утік, і ми в безодню

Пошуміли стрімголов.

Оза:(хитнулася, ухопилася за пень, щоб не впасти)

Пер Ґінт: Поверх нас висока круча,

А під нами дна нема! –

Летимо крізь білу хмару,

Ростинаєм стадо мев^[4],

Що тікають перед нами,

Ми ж падем все вниз і вниз,

Мов стріла з тугого лука.

Вниз я глянув – щось біліє,

Наче, оленя живіт,

Що зближається до нас,

Мамо, мамочко, це ж ми,

Відбивались в яснім плесі

Озера, що підіймалось,

В міру, як летів я вниз.

Оза: (задихається)

Пер! Мій Боже! Вже кінчи!

Пер Ґінт: Цап із верху, цап із долу,

В тую мить саму посполу^[5]

Досягли себе – бебевх!

Зникло все, лиш мокра хвиля

Нас піною обдала.

Та не довго, бо від маху,

Ми дісталися на твердь,

Я обняв його за шию,

Олень плив – ні круть, ні верть,

І тепер я тут.

Оза: А він?

Пер Ґінт: Десь ще скаче вітрогін.

(Кляснувши пальцями й крутнувшись на зап’ятках)

Як стрінеш його – злови!

Оза: И не скрутив ти голови,

Ані ніг не поламав,

Твій хребет – цілий, неправда?

Боже, дякую тобі,

Що ти мав його в опіці!

Правда, пірвані штани,

Та пусте це, проти того,

Чим то міг би закінчитись

Божевільний той танок…

(Раптом замовкає, відкривши рот і витріщившись на сина широко відкритими очима, через хвилину знайшовши слова, скрикує)

Ох, брехуне ти проклятий!

Ну, і ще раз забожись!

Все оте, що ти наплів,

Чула я давним-давненько,

Ще твій тато хлопцем був,

Як це трапилося в Глезгу!

Пер Ґінт: Це й мені лучилось теж –

Це трапляється частіше!

Оза: (їдко) Так – брехню перебрехати

Можна теж: се-те додати,

Відпорошити чистенько

І як повістку новеньку

Розказати. Власне ти

Все роздув і прибільшив,

Украсив вірлиним пір’ям,

Тут відняв, а там доправив,

Набалакав, набрехав

Так, що визнатися в тім трудно,

Що вже чулося давно.

Пер Ґінт: Як би так мені хто другий

Говорив, то знав би що!

Оза:(плаче) Боже! Пощо я живу?

Пощо я на світ родилась!

Тут – проси, грози, однако,

Що мечи в стіну горох.

Пер Ґінт: Ноне, ненечко моя,

Все те правда! Все до слова

Будь-же – знов лиш…

Оза: Геть – кажу!

Можу бути я весела,

Як мій син – така свиня?

Маю я чого радіти,

Як у мене – чорт, не син?!

(Знову плаче)

Що зосталось нам, моспане

По батьківщиві?^[6] Лайно!

Зовсім зрідшало вино,

Як умер старий Разм Ґінт.

Не тримав гроша в калитах,

А метав його на гній,

Купував ґрунта як стій,

Їздив в золоті, в каритах,

Все пішло. А де ж остатки?

По м’ясницях шумних, гучних,

Та по гостеньках бундючних,

Що по стінах скло товкли?

Пер Ґінт: Гм, а де торішній сніг?

Оза: А мовчати ти б не міг?

Глянь, по дворі лиш до ката –

В вікнах замість шиб є шмата,

Зледащів ти, вітрогоне,

В полі пустка та облоги,

Розлізаються маєтки,

Ліцитують^[7] нас день в день!

Пер Ґінт: Про що краще говорім:

Як повернеш щастю спину,

То чи знак, що вже по нім?

Оза: Ні! Бо там, де втікло щастя,

Там бур’ян тобі не вдасться.

Ну і хто ж ти? Ти – гульвіс.

Хто що кинув, ти підніс,

Мудрий, перемудрий чіп!

Тямиш, як той з міста піп,

Що спитав тебе, як звешся,

Відповідь твою признав

Гідною самого принца,

Батько ж радий штуку втяв –

Нові сани і коня

Дав попові того ж дня.

Ой, тоді то в нас гуло,

Піп і війт, усе село

Пили, їли, скільки воля,

Розтягали, що було!

Та як в дім прийшла недоля,

Всіх гостей мов замело.

Розбрелось добро із хати,

А остали діри й шмати…

(Обтирає очі запаскою)

Ну і виріс вже великий, –

Чи не час би вже подумать,

Як би матері старій

Облегчить гіркую долю,

Чи не час про те подбати,

Щоб усе не розбрелось?

(Плаче наново)

Замість того, ти даремне,

Тратиш день за днем і гріш,

Або знов лежиш на печі

І гниєш у попелі.

Війдеш в корчму, то дівчата

Розбігаються в розтіч,

Робиш стид мені і горе,

З кожним водишся за чуб.

Пер Ґінт: Ну, вже годі! (тікає)

Оза:(слідкуючи за ним) Чи ж не ти

Був у тій останній бійці

В Люнді – га? Як пси скажені

Там ви жерлися усі,

Кров текла, летіли зуби!

Чи ж не ти то ковалеві,

Що попався в твої руки

Скривив щоку, збив рам’я^[8]?

Пер Ґінт: Видумка це все нікчемна!

Оза: (палко) Каська з ліса чула крик.

Пер Ґінт: (Чхає собі в лікоть)

Так, та це ревів так я.

Оза: Ти?

Пер Ґінт: Бо я дістав по шиї.

Оза: Що?

Пер Ґінт: Він б’є! Повір мені.

Оза: Хто?

Пер Ґінт: Ну – Аслак, не хто-будь.

Оза: Тьфу! І ще раз тьфу! Ну, прошу

Та жидівська помивачка^[9],

Той лінтяй, кривцун, той злодій,

Той брехун, той попсуй-майстер^[10]?

(Знову плаче)

Щось подібного? Я скоро

Очі виплачу. Та це,

Вже направду, не пусте:

Він тебе б’є – дурака,

Ти ж не маєш кулака?

Пер Ґінт: Будь я молот, будь клепало –

Мати плаче сяк чи так.

(Сміється)

Ну, потіштесь…

Оза: Що? Ти знову

Набрехав?

Пер Ґінт: Тим разом – так.

Вір тепер моному слову.

(Затискає лівий п’ястук^[11])

Гляньте, в тих кліщах залізних

Аслак вився.

(Затискає правий п’ястук)

Ця ж рука

Била молотом. Чи мало?

Оза: Ти повік не даш спокою,

Доки я не ляжу в гріб.

Пер Ґінт: Ні, нанашко! Ти ще будеш

Їсти чисто білий хліб!

Вір мені – ціле село

Впаде ниць до твоїх ніг.

Я не все зробив, що міг!

Підожди лиш мить одну

Доки я щось славне втну!

Оза:(згірдно^[12]) Ти?

Пер Ґінт: Що прийде, хто ж це знає?

Оза: Так ти знай хоч те одно,

Що штанів не полатає,

Як підреш колись, ніхто!

Пер Ґінт: Цісарем, царем я буду!

Оза: Так, тепер вже бистра чвірка

Геть твій розум десь несе.

Пер Ґінт: Вижди лиш момент, а буду!

Дай часу, а буду князь!

Оза: Всякий чіп плете дурниці!

Пер Ґінт: Ну – побачиш!

Оза: Знай границі!

Ти зовсім зійшов з ума.

Впрочім: з нас іще колись

Може й вийшло б що путяще,

Коли б ти, мій пане сину,

Не ловив так вічно ґав.

Та з Гегштадта була добра

І тобі ішла на руку,

Легко б міг дівчину взяти.

Як би вмів закинуть сак…

Пер Ґінт: Так?

Оза: Старий собі дурак,

Добродушний, хоч упертий.

Небо бачить у дочці,

Але й Інгрид не з вівці.

Де вона йде, там і він

Чимчикує, хоч бурчить.

(Знову плаче)

Піддобрить багатій дівці –

Прастарий, селянський рід!

Мав би ти олій в маківці,

Не полетів би на спід.

Пер Ґінт: (швидко)

Ну, я йду і посватаю!

Оза: Де?

Пер Ґінт: У Гегштадті!

Оза: Бідний Пер,

Опізнивсь, паничу, трохи.

Пер Ґінт: І чому ж?

Оза: Дістанеш буків –

Так, як дівки не дістав!

Пер Ґінт: Ну!

Оза: (хлипає) У той час, як ти по небі

Уганявся на цапі,

Мац Моен її посватав.

Пер Ґінт: Що? Той Мац – страхополох?

Оза: Так, вона іде за нього.

Пер Ґінт: Підожди, нім я коняку

Запряжу. (Повертається до виходу)

Оза: Тут шкода слів –

Завтра в них буде весілля!

Пер Ґінт: Нині в ніч іще не пізно!

Оза: От сховайся, як не хочеш,

Щоб взяли тебе на сміх.

Пер Ґінт: Ну! Мені дадуть дорогу!

(Підстрибує сміючись)

Через верх, бо шкода часу

Коні в бричку запрягать.

(Підстрибує. Підіймає Озу високо вгору)

Оза: Кинь!

Пер Ґінт: О, ні! На цій кульбаці

Ти поїдеш на весілля!

(Переходить потік)

Оза: Милий Боже! Вітрогоне,

Ми потонемо!

Пер Ґінт: О, ні!

Не для мене смерть в багні!

Оза: Кому висіти – не втоне!

(Хапає його за волосся)

Потворе!

Пер Ґінт: Сиди спокійно –

Можеш впасти ненадійно.

Оза: Осле!

Пер Ґінт: Шкода язика!

Мужчина сміється з того.

Ну – тепер вода мілка.

Оза: Не пусти!

Пер Ґінт: Не бійсь нічого!

Пер на цапа сів охляп.

(Скаче)

Ти є Пер, а я є цап!

Оза: З ума зійду!

Пер Ґінт: Ні! Лиш – скік,

Ось за нами вже потік!

(Виходить на берег)

Слід би цапу заплатить,

Що на сушу переніс.

Оза: (б’є його по лиці)

Ось тобі за перевіз!

Пер Ґінт: Ой! Чиж варто вас возити?

Оза: Кинь!

Пер Ґінт: Ні, щойно на весіллю!

Пустите язичок в рух –

Скажете всім – так і так,

Скажете, що Мац – дурак!

Скажете, най кинуть жарти,

Пер самої княжни вартий!

Оза: О, цього ти певен будь!

Каші я там навару –

Всі твої брехні і штуки

Мов олій підуть в гору!

Пер Ґінт: Так?

Оза: (лютуючи б’є ногами)

Не скорше я змовчу,

Аж тебе затравлять псами,

Мов бродягу із села.

Пер Ґінт: Коли так, то піду сам.

Оза: Але й я найдуся там.

Пер Ґінт: Не добігнеш там на час!

Оза: Ні? Побачиш, я завзята,

Люта, що гризла би камінь,

Як озлюсь, то буде – амінь!

Кинь мене!

Пер Ґінт: Як даш обіт…

Оза: Ні! Ти там усе почуєш –

Мусять знати, хто ти є!

Пер Ґінт: Ей, матусю! Я ж ваш син!

Та не бийте так ногами…

Оза: Там тебе затравлять псами!

Пер Ґінт: То не підете!

Оза: Що робиш?!

Пер Ґінт: Я саджаю вас на млин.

(Саджає її на дах, Оза кричить)

Оза: В миг здійми мене!

Пер Ґінт: А що –

Будете плескать на мене?

Оза: (кидає на нього грудою моху)

В миг мене здійми відсіль!

Пер Ґінт: Ви ж самі того хотіли.

(Ближче)

Будьте мудрі і сидіть,

Та ногами не товчіть.

Не жбурляйте вниз камінням,

Бо покотитесь, як міх

Вниз із криші й буде сміх.

Оза: Ти, гільтаю!

Пер Ґінт: Без образи!

Оза: Ти кобольде^[13], ти потворо!

Пер Ґінт: Посоромтесь!

Оза: Тьху!

Пер Ґінт: Не краще

Дать опрощення в дорогу?

Не дасте?

Оза: Хиба, що буком.

Пер Ґінт: Коли так, я ждать не можу.

Прощавайте! Але ж, гей –

Що ви вдієте тим стуком?

Скорше впадете.

(Іде геть)

Оза: Ах, Пер!

Чорт би з тебе шкуру дер!

Геть пішов собі! Мені

В голові, мов у млині!

(Кричить)

(Дві старі жінки з мішками на плечах йдуть доріжкою з гори попри млин)

Перша жінка: Хто кричить там?

Оза: Та ж це я!

Друга жінка: Оза! Глянь – сягла високо!

Оза: Тут нема на що дивитись –

В небо пташкою полину!

Перша жінка: Щасть вам, Боже!

Оза: Гей, драбину!

Злізти хочу! Ах, той Пер!

Друга жінка: Син ваш?

Оза: Можете тепер

Рознести сплітки про нього.

Перша жінка: Радо.

Оза: Вниз здійміть мене,

В Гегштадт душком побіжу!

Друга жінка: Він є там? То будьте раді –

Вже коваль йому утне!

Оза: (заламує руки) Боже милий! Що то буде,

Як вони його уб’ють?!

Перша жінка: Га – у смерті довгі руки –

Хто призначений, той – гинь!

Друга жінка: Вона вискочить зі шкіри.

(Кричить вгору)

Айвінд! Андерс! Ну-ко гляньте –

Чоловічий. голос: Що такого?

Друга жінка: Озин син

Посадив стару на млин.

II. Картина

Невеличкий горбок, вкритий кущами й бур’яном. Углибині, відмежована тином, біжить дорога. Пер Ґінт іде стежкою згори, швидко підходить до тину й дивиться на краєвид.

Пер Ґінт: А ось і Гегштадт! Митю буду там.

(Переступає тин і замислюється)

А що як Інгрид не сама?

(Притуляє до очей руку щитком й дивиться вдаль)

До чорта –

Кругом аж чорно від гостей весільних!

А, може, краще вернуся назад?

(Переступає тин)

Усі сміються в очі й поза очі,

Що жаром весь здіймаюся нераз.

(Відходить на кілька кроків від плота й, не замислюючись, обриває з гілки листки)

Хоча би чарки відкіля допастись,

Або нишком непомітно прокрастись

Непізнаним! Ох, той чортівський сміх!

(Раптом роздивляється навсібіч, мов переляканий, і ховається в кущі) Кілька людей із клунками переходить повз у бік весільного двору)

Перший мужчина: (в розмові)

П’яниця батько, мати злізла з глуздів…

Перша жінка: Яка пань-матка, такий син – ледащо.

(Люди проходять далі. Пер Ґінт виходить із кущів і дивиться вслід за ними з паленіючим обличчям)

Пер Ґінт: Невже про мене це плелось?

(З вимушеним жестом)

Байдуже!

Мені тим шиї й голови не скрутять.

(Лягає в бур’ян. Довго лежить, заклавши руки за голову й вдивляється в небо)

Ну, й дивна хмара! Просто – наче кінь

На йому лицарь грає у сідлі,

А позаду відьма гонить на мітлі.

(Тихо сміється)

То мама їде і кричить – де гониш?

Отямся, Пере, в час, бо шию зломиш!

(Прислонює вії чимраз дужче)

Їй лячно, може? Просто перед нею

Пер гонить, в срібну вгорнений кирею,

Вінком промінним голова повита,

В коня іскряться золоті копита;

За ним, мов вихор, гонять горді вої,

Відважні, скорі на нові підбої.

В долині люде в чорну гурму збиті

Глядять угору. В них роти розкриті.

Жінки додолу хиляться покірно,

Вітають Пера і дружину вірну.

Пер Ґінт вже цісар – сипле в коло злотом

І сріблом ясним сіє на голоту,

Усім у царстві гарно вже живеться,

А Пер на човнах на підбій несеться;

Підбивши море, в пристань завертав,

Англійський принц на березі чекав,

Англійський цісар – зіступає з трону,

Бере із скрані золоту корону І каже…

Коваль:

(до інших людей, з якими він переходить із цього боку тину)

Глянь – Пер п’яний, мов свиня.

Пер Ґінт: (підіймається з бур’яну)

Я – цісар!..

Коваль: (нахиляється через тин і кепкує)

Встати ти не рад би? Що?

Пер Ґінт: Коваль! До чорта – що тобі потрібно?

Коваль: Люндівські танці ходять ще по костях!

Пер Ґінт: Іди до чорта! (підстрибує)

Коваль: Іду вже, йду, та хлопче

Скажи, де був ти тих шість тижнів довгих?

З чортами в горах накладав, чи що?

Пер Ґінт: Творив я там самі дива-дивенні.

Коваль: (моргає на других)

Почути раді.

Пер Ґінт: Ні. Це вам не вдасться.

Коваль: (через хвилину)

Ідеш у Гегштадт?

Пер Ґінт: Ні.

Коваль: Був час,

Що ти на дівку не дивився бісом.

Пер Ґінт: Мовчи, собако!

Коваль: (відступає назад) Що ж, ти не журися!

Як Інгрид дала гарбуза, то друга

Дасть може друге.

Ти ж син – Разма Ґінта!

Ходи-но з нами! Там дівок до ката,

Й удів там гарних найдеться без ліку!

Пер Ґінт: Підеш до чорта?

Коваль: Що ж, роби як хочеш.

Здоров! А дівку привітать від тебе?

(Ідуть геть, сміються і шепчуть поміж собою)

Пер Ґінт:

(Якийсь час дивиться їм услід; робить байдужий жест і відвертається)

Про мене, може Інгрид спать лягати

З ким тільки воля! Що мені до того?

(Оглядає себе)

Штани подерті, пірвані, брудні,

Коби так можна, де нових дістати!

(Стукає ногою)

Ножем різницьким вирізать би їм

Оте презирство, що мене ним мучать.

(Раптом роззирається)

Що ж знову? Наче хтось в кущах сміється,

До мами хочу…

(Іде, але раптово спиняється й прислухається до весільного гамору внизу)

Там уже гуляють.

(Стоїть і наслухує. Крок за кроком відступає, очі в нього блищать)

Ціле море дівчат – десять їх на одного,

Чорт бери, як кортить, але що мені з того?

Бідна мама десь там ще сидить на млині…

(Знову дивиться вниз, підстрибує і сміється)

Хлопці ідуть аркана,

Парубок, старець – шалів,

Гуртом смика не жаліє!

Що за солодка мана…

Раз ми родились на світ –

Раз доведеться вмирати!

Грають, то як не гуляти?

Нумо скачім через пліт!

(Одним стрибком перескакує тин і біжить дорогою вниз)

III. Картина

Обійстя в Гегштадті. На задньому плані хата, багато гостей. На толоці завзято гуляють. Музика сидить на столі. Кухар стоїть на порозі. По двору метушаться куховарки. Тут і там сидять старші люди й балакають.

Жінка: (сідає на ослін до гурт)

Що ж – дівка? Боже! Похимерить трохи

А далі кине. Суджені усі так.

Кухар: (підходить до другого гурту)

Свіженьке пиво! Пийте, гості любі!

Чоловік: Ти дуже щедрий!

Парубок: (до музики, переводить дівчину за руку)

Жаль скрипок чи смика?!

Дівчина: Заграй, най гори сколихне музика!

Дівчата: (довкруги парубка, що тануює)

Ну й скочив бісом! Ноги, мов пружина!

Парубок: (танцюючи)

До стін далеко, дальше ще до стелі.

Жених: (скривлений підходить до батька, що розмовляє з іншими й тягне його за полу)

Вона не хоче. Вперлася й не хоче…

Батько: Не хоче?

Жених: Двері від нутра заперла…

Батько: То треба ключ знайти і отворити!

Жених: А де ж я найду ключ?

Батько: Балакай з дурнем!

(повертається до інших, жених біжить через двір)

Парубок: (вибігає з двору)

Агей, дівчата! Чимраз веселійте –

Іде Пер Ґінт!

Коваль: (що саме надійшов) А хто ж його просив?

Кухар: Ніхто (іде в хату).

Коваль: (до дівчат) Як прийде, то ви ні чичирк!

Дівчина: (до другої)

Прикиньмось, наче ми його й не знаєм!

Пер Ґінт: (входить розпалений, повен життя, стає серед двору і плеще в долоні)

Котра з вас краще всіх дівчат гуляє?

Дівчина: (до якої Пер підходить)

Я – ні.

Друга дівчина: (так само)

Я теж ні.

Третя: Я? Нізащо у світі.

Пер Ґінт: (до четвертої)

Ходи хоч ти, нім краща навинеться.

Дівчина: (відвертається)

Часу не маю.

Пер Ґінт: (до п’ятої) То хоч ти ходи!

Дівчина: (збирається йти)

Додому мушу…

Пер Ґінт: Як? Тепер до дому?

Коваль: (пів голосом до Пера)

А глянь, гуляв зі старим…

Пер Ґінт: (повертається до одного зі старших)

Гей, бадю!

Котра з дівчат свобідна ще?

Мужчина: Шукай!

Пер Ґінт раптом тихне; загуканий, стривожений дивиться на людей довкруж. Усі дивляться на нього, але ніхто не обзивається. Він наближується до другого гурту. Але, куди він не підійде, там розмова тихне, як тільки відвернеться – усі сміються йому вслід.

Пер Ґінт: (до себе)

Думки мов стріли, а слова мов змії

Печуть мене; очі палить це презирство!

Пригинцем іде повз тин. Сольвейга з малою Гельгою входять на подвір’я разом зі своїми батьками

Один мужчина: (до другого, поблизу Пер Ґінта)

Сторонські люди.

Другий: Ті, що там?

Перший: Із заходу.

Пер Ґінт: (заступає дорогу тим, що прийшли, показує на Сольвейгу й питається її батька)

Чи можна брати дочку твою гуляти?

Мужчина: (лагідним голосом)

Охоче, тільки мушу привітати,

Як звичай каже, господарів хати.

(Ідуть у хату)

Кухар: (подає Пер Ґінтові чарку)

Коли прийшов, то випий на здоров’я.

Пер Ґінт: (не перестаючи дивитися за новими гістьми)

Спасибіг, пити не прийшов. Спасибіг.

Кухар: (відходить. Пер Ґінт дивиться на хату й усміхається)

Така невинна, чиста, наче ангел!

А як вона спустила погляд вниз,

За плахту мами держучись, в руках

У неї бачу молитовник. Нуко,

Погляну зблизька!

(Хоче йти в хату)

Парубок: (виходить із кількома іншими з хати)

Гей, Пер! Додому йдеш і не гулявши?

Пер Ґінт: Не йду додому.

Парубок: Так чого ж тікаєш?

(Бере його за плечі, щоб повернути кругом)

Пер Ґінт: Іди до чорта!

Парубок: О, Коваля боїшся?

Пер Ґінт: Його боятись?

Парубок: А – забава в Люнді?

(Парубки сміються і йдуть туди, де танцюють)

Сольвейга: (на порозі)

То ти просив піти гулять з тобою?

Пер Ґінт: А що! Ти й досі не рішила справи?

(Бере її за руку)

Ходи!

Сольвейга: Не довго тільки, бо матуся

Казали хвильку погулять, тай годі.

Пер Ґінт: Матуся, справді? Ти хіба торішня?

Сольвейга: Смієшся з мене?

Пер Ґінт: Як же не сміятись?

Сольвейга: В маю я вперше приняла причастя.

Пер Ґінт: А як же ж звешся?

Сольвейга: Сольвейґа звусь, а ти?

Пер Ґінт: Пер Ґінт.

Сольвейга: (висовує руку) О, Боже!

Пер Ґінт: Що таке – злякалась?

Сольвейга: Зовсім ні, тільки підв’язка стиснула.

(Відходить від нього)

Жених: (тягне свою маму за спідницю)

Вона не хоче, мамо…

Мати: Що не хоче?

Жених: Не хоче!

Мати: Що ж бо?

Жених: Отворить комори.

Батько: (роздратований, шпиком)

Тебе би в стайню затворить! Ти, осле!

Мати: Покинь, це вже унадиться якось.

Усі йдуть вглибину.

Парубок:

(що вертається з майдану із цілою юрбою товаришів)

Позволь горілки чарку, Пер!

Пер Ґінт: Спасибіг.

Парубок: Один ковток.

Пер Ґінт: (дивиться на нього з-під лоба)

Давай, нехай стрібую!

Другий: Моя ж хіба горілка гірша тої?

Пер Ґінт: Спасибіг, годі!

Той сам: З двох чарок не впадеш.

Стрібуй, що добра.

Пер Ґінт: Що ж, давай краплинку!

(П’є знову)

Дівчина: (пів голосом) Ходімо відсіля.

Пер Ґінт: Що, боїшся Пера?

Третій: А хто тебе би, Пере, не боявся?

Четвертий: Того! На Люнді бачили, що вмієш!

Пер Ґінт: Коли озлюся, то зумію краще!

Перший: (нишком) Тепер він в сосі.

Інші парубки: (навкруж Пера) Вичисли – що вмієш!

Пер Ґінт: Лишім на завтра!

Другі: Не завадить нині.

Дівчина: Ти знаєш чари?

Пер Ґінт: Вмію визвать чорта!

Мужчина: Зайняття знала це моя бабуня.

Пер Ґінт: Брехня! Відкіля? Рад би я почути!

Замкнув я чорта раз в лушпі горіха,

Яку червак продовбав.

Дехто: (сміючись) Це вже чули.

Пер Ґінт: А як він там вищав, скиглів,

За волю царства всі мені давав.

Парубок: Та мусів лізти хоч-не-хоч в горіх!

Пер Ґінт: А так, що мусів. Я заткав діру,

А він, як вискне, як заплаче з люти!

Дівчина: Ну, прошу, прошу – чи то може бути?

Пер Ґінт: Скиглів, немов нашпилена оса.

Дівчина: Ну й де ж він дівся? Чи іще в орісі?

Пер Ґінт: Та де там! Вже пігнав світами.

Той чорт і винен, що від того часу.

Мене Аслак на очі не терпить.

Парубок: Яким же ж чином?

Пер Ґінт: Я пішов до нього

Й кажу: розбий мені того горіха;

Я зараз – каже, та звичайно – в нього

Немає діла без кливця й клепала…

Голос: (з гурту) Убив чортяку?

Пер Ґінт: Ні, не вбив, а тільки

Потяг оріх на клепало й розбив.

Та заки молот вспів вгору підняти,

То чорт, мов вихор огняний, зірвався,

Пробив стіну і кришу та й пропав.

Дехто: А що ж коваль?

Пер Ґінт: Стояв, рознявши рота,

Немов святий в іконі. З того часу

Мене на очі не терпить! Їй богу!

(Усі сміються)

Дехто: Це добре було.

Другі: Краща з небилиць.

Пер Ґінт: А, може, я це видумав?

Мужчина: Ти – ні!

Усе те чули ми не раз уже, Пере.

Пер Ґінт: Брехня! Це справді трапилось мені!

Мужчина: Як все.

Пер Ґінт: А хто з вас їздить по повітрі,

Й стремен не згубить? Вмію не одно!

(Усі сміються)

Один з гурту: Пер – їдь по небі!

Інші: Зразу все повірим!

Пер Ґінт: З огнем не грайтесь, а то в мить зірвуся,

Неначе вихор, й полечу над хмари,

Цілий округ до ніг моїх припаде!

Старший чоловік: Зійшов вже з глуздів.

Другий: От дурний баран.

Третій: Хвалько.

Четвертий: Брехун!.

Пер Ґінт: Ну-ну! Пождіть!

Чоловік: (п’яний) Підломим крильця! Не буяй високо!

Інші: Згарбуєм шкуру й підіб’єм око.

(Гурт розходиться. Старші йдуть, глибоко обурені, молодші жартують і сміються)

Жених: (підходить близько до Пера)

Ти вмієш, Пере, їздити по небі?

Пер Ґінт: А що ж! Як хочеш – прожогом чи в трап?

Жених: І маєш плащ, що робить невидимим?

Пер Ґінт: Шапку-невидку, кажеш, певне, маю.

(Відвертається від нього. Сольвейга іде крізь подвір’я й веде Гельгу за руку)

То ти, Сольвейго? Гарно, що прийшла.

(Бере її за руку)

Тепер підемо погулять, не правда?

Сольвейґа: Пусти!

Пер Ґінт: Чому ж бо?

Сольвейґа: Дикий ти, мов кінь.

Пер Ґінт: Хіба ж то рен не дикий перед літом?

Не будь же горда і ходи зі мною.

Сольвейга: (бере руку назад)

Не можу.

Пер Ґінт: Справді?

Сольвейґа: Ти зовсім підпитий.

(Іде з Гельгою геть)

Пер Ґінт: Узяв би ніж і різав до одного!

Жених: (торкає його ліктем)

А, може б, ти один мені поміг?

Пер Ґінт: До Інгрид хочеш? Де ж вона?

Жених: В коморі,

Пер Ґінт: Так-так… Мені б ти небо отворив…

Жених: Не міг би ти піти собі до чорта?

Пер Ґінт:

(раптом його осяйнула думка, говорить тихо, сильно)

Вона в коморі!

(Наближується до Сольвейги)

Ах, ті очі вені!

(Сольвейга хоче йти, але Пер заступає їй дорогу)

Боїшся, може, що я мов бурлака?

Сольвейга: (швидко) Ні, ні, ти справді так не виглядаєш.

Пер Ґінт: Я, правда, трохи вийшов з рівноваги,

Та це було з досади тим, що ти

Мене пошила в дурні. Ну – ходім!

Сольвейга: Не можу, Пере, може, й проти волі…

Пер Ґінт: Кого ж боїшся?

Сольвейга: Батька.

Пер Ґінт: Чистий сміх!

Твій батько певне з-поміж тих,

Що уха вниз спускають раз у раз.

Сольвейга: Не знаю, що сказать тобі на це…

Пер Ґінт: Бо ви сектанти всі, молитвотреби,

Твій батько, мати, може, навіть ти.

Чого ж ти вмовкла?

Сольвейга: Дай мені спокій!

Пер Ґінт: О, ні!

(Приглушеним, але сильним і грізним голосом)

Я в троля замінюсь страшного

І прийду в опівніч до ліжка твойого.

Як вчуєш, що драпає щось, то не думай,

Що кітка, а знай, що це я –

Кров вип’ю, ввійшовши, мов змора, у дім,

А Гельгу з кістками і косами з’їм!

Бо знать тобі треба, що я вовкулак –

Кусатиму в руки і плечі, мов рак.

(Раптом міняє голос і благає)

Гуляй зі мною, Сольвейг!

Сольвейга: (сумно глянувши на нього) Ти недобрий!

(Іде в хату)

Жених: (знову вертається)

Корову дарую за поміч…

Пер Ґінт: Гаразд!

Пропадають за хатою. Тієї самої миті з майдану виходить юрба народу, більшість п’яних. Крик і замішання. Сольвейга, Гельга та її батьки стають з іншими старшими людьми на порозі хати)

Кухар: (до коваля, що йде на чолі юрби)

Не зачіпай!

Коваль: (скидає куртан) Поміримось на клуби!

Пер Ґінт чи Аслак – хтось з обох тут ляже.

Дехто: Нехай скубуться!

Другі: Хай розчешуть чуби!

Коваль: Язик напутав, а п’ястук розв’яже!

Батько Сольвейги: Гамуйтесь, дядьку!

Гельга: (до матері) Битимуть Пер Ґінта?

Парубок: Не краще з Пером гратися, чим битись?

Другий парубок: Плювати йому в вічі!

Третій: Нагнати з подвір’я!

Четвертий: Нумо до діла!

Коваль: (відкидає куртан) Давай сюди звіря!

Мати: (до Сольвейги) А бачиш, яку він тут має шанобу?

Оза: (вбігає з патиком у руці)

Де син мій подівся? Ох дам йому бобу!

Аж руки в мене до бійки трясуться.

Коваль: (закочує рукави)

Для шкури такої – той бучок – стеблина!

Дехто: Придасть йому чосу коваль!

Другі: О, погладить!

Коваль: (попльовує в руки й дивиться на Озу) Розрадить.

Оза: Ви Пера бити хочете? Ану!

Є в мене кігті й зуби! Як затну…

Ах, де він?

(Кличе на весь майдан)

Пере!

Жених: (вбігає задиханий)

Все, усе пропало! Мамунцю, татку!

Батько: Що ж знову?

Жених: Пер Ґінт…

Оза: (кричить) Убили Пера ви, чи що? Кажіть!

Жених: Не вбили. Гляньте – ось він на горі!

Дехто: Разом із нею!

Оза: (випускає з рук патик) Пройдисвіт!

Коваль: (мов упав з неба) Дереться

Поперек кручі і не зломить шиї.

Жених: (плаче)

Несе собі дівку, мов вовк барана!

Оза: (погрожує вгору)

А впав би ти відтам!

(кричить у страху)

Ступай зосторожна!

Господар: (вибігає простоволосий, блідий від люті)

Я лоб йому зірву за цю самоволю!

Оза: Скарай мене, Боже, як я вам позволю!