Пер Ґінт

Друга дія

І. Картина

Вузька доріжка на високогір’ї. Ранній ранок. Пер Ґінт біжить сердитий удовж доріжки. Інгрид у весільному вбранні, намагається його зупинити.

Пер Ґінт: Іди!

Інгрид: По тім усім, що сталось?

І куди?

Пер Ґінт: Не наша річ.

Інгрид: (ламає руки)

Чорна зрада!

Пер Ґінт: Замість плакать,

Розійдімся в три чорти.

Інгрид: Поєднав нас гріх на віки.

Пер Ґінт: Чорт побрав би вас, жінок

Всіх до матері лихої,

Всіх… Усіх вас, крім одної…

Інгрид: Так? Якої ж?

Пер Ґінт: Де не ти.

Інгрид: Отже, хто?

Пер Ґінт: Іди туди,

Відкіля прийшла!

Інгрид: Ах, Пере!

Пер Ґінт: Замовчи вже!

Інгрид: То не з серця

Ти говориш…

Пер Ґінт: Просто з його!

Інгрид: Збаламутить, потім кинуть?!

Пер Ґінт: Чим же ти мене прив’яжеш?

Інгрид: Гегштадтом і ще чимсь більше…

Пер Ґінт: Маєш ти молитвослов?

Є у тебе злоті коси,

Йдеш за маминим слідком.

Погляд соромно униз

Опустивши?

Інгрид: Я?

Пер Ґінт: Сто днів

Тому брала ти причастя?

Інгрид: Ні.

Пер Ґінт: А сором в тебе є?

Вміла б ти мені відмовить?

Інгрид: Пере, ти збожеволів?

Пер Ґінт: Чистий, хто на тебе гляне,

Ну?

Інгрид: Ні… але…

Пер Ґінт: Отже – геть!

(Хоче йти)

Інгрид: (заступає йому дорогу)

Знаєш, що тобі це може

Коштувати?

Пер Ґінт: Що ж таке?

Інгрид: Гроші, поле, честь при тобі,

Як не зрадиш.

Пер Ґінт: Я не з тих.

Інгрид: Ти обманець! (плаче)

Пер Ґінт: Ти ж здалася..

Інгрид: В безнадії.

Пер Ґінт: Я в шумі.

Інгрид: (погрожує)

Ти за все це заплатиш!

Пер Ґінт: Йди повісся серед лісу.

Інгрид: Отже, ні?

Пер Ґінт: Іди до біса!

Інгрид: О, ти лють мою почуєш!

(Сходить униз)

Пер Ґінт: (мовчить хвилинку, раптом скрикує)

Хай вас чорт усіх мордує,

Всіх до матері лихої!

Інгрид: (повертає голову, кличе з презирством)

Крім одної!

Пер Ґінт: Так! Одної!

II. Картина

Біля гірського озера. Земля довкола м’яка, болотяна. Наближається буря. Оза у відчаї кличе й оглядається довкруж. Сольвейга насилу встигає за нею. Її батьки й Гельга йдуть трохи далі від них.

Оза: (махає руками і рве на собі волосся)

Усе проти мене гуртом сприсяглося:

Діброви, гори, озера і ріки,

Шляхи його губляться в мряці,

Скеля упасти на нього готова.

Люде ж, о люде, нехай би піймала,

Було би по ньому! Та я нізавіщо

Не дам його – вирву з обнять самій смерті!

(Звертається до Сольвейги)

І як же не дивно? Це справді мій син,

Що вмів лиш грозити й плести теревені,

Що вмів попід хмари гуляти на рені,

Язиком до неба сягати з долин?

Той сам… І не знаю – радіти чи плакать?…

Удвоє ми з Пером недолі зазнали –

Бо знать тобі треба, що муж був пияк,

По селах ганявся, строїв небилиці,

Котилися гроші, неначе з криниці,

Я ж радити в горю не вміла ніяк.

Удвох ми із Пером трималися хати

Й старались як-небудь журбу розганяти,

Боротись з судьбою не було в нас сил,

Поглянуть їй в вічі не було відваги,

А всякому треба потіхи, розваги,

Як рибі водиці, а пташечці крил.

Один її найде у чарці, а другий

Шукає – чим міг би себе обмануть.

І ми розважали себе казочками

Про князів, царівен, про кляті клади,

Про тролів триглавих, страшних вовкулаків,

Докіль не до краю дійшли. Хто б подумав,

Що хлопцю не зійдуть казки ці від ума?

(Знову перелякано)

Гу, що за гомін? Троль чи лісовик!

Пер! Пер! Це він – це хлопця мого

крик!

Вибігає на горбок й дивиться крізь озеро в далечінь. Батьки Сольвейги й Гельга приєднуються до неї.

Оза: Живого духа довкруги нема.

Чоловік: (вдумливо) Це зле для його.

Оза: (крізь плач) Зблукана овечка.

Чоловік: (лагідно потакує) Пропаща.

Оза: Ні! Цього ви не кажіть,

Він парень годен! Другий би радів.

Чоловік: Безглузда!

Оза: Хай безглузда я для тебе,

Та хлопця мого ображать не смій!

Чоловік: (ще більш понуро з лагідним поглядом)

Твій син пропащий. Камінь в нім, не серце.

Оза: (перелякано)

Не вірте! Бог не є такий жорстокий!

Чоловік: А вмів би він спокутувать гріхи!

Оза: (палко) Ні. Та він вмів їздити по небі.

Жінка: Бог з вами!

Чоловік: Що ви кажете?

Оза: Нехай!

Та знайте – син мій гори переборе,

Нехай лиш тільки вибесь з колодок!

Чоловік: Колись його побачиш на гіллі.

Оза: (кричить) Сохрань нас, Боже!

Чоловік: Кат його, як всилить,

То каяття його униз похилить.

Оза: (приголомшена)

Ви з горя мого смієтесь! Ходімте!

Чоловік: Ходім спасати грішну душу!

Оза: Коли в багні він – витягнем на сушу!

Як в силі тролів – вдаримо у дзвони.

Чоловік: Гм. Тут доріжка.

Оза: Хай вас Бог хоронить

За вашу ласку.

Чоловік: Діло християн.

Оза: Значиться – решта, це самі погани?

Ніхто зі мною не хотів іти.

Чоловік: Задобре знають твого сина.

Оза: Так!

Занадто виріс понад їх хребти.

(Заломлює руки)

Подумайте – життя його на карті!

Чоловік: Здається – стежка.

Оза: Нуко, приспішим!

Чоловік: На полонині можем розійтися.

(Він і його жінка йдуть попереду)

Сольвейга: (до Ози)

Будь ласка, тітко, оповідж…

Оза: (обтирає очі від сліз) Про сина?

Сольвейга: Усе дочиста оповідж про його.

Оза: (усміхається й одразу підіймає голову)

Усе? Ти б дуже натомила уха.

Сольвейга: Ні, ні! Я рада хоч до смерті слухать!

III. Картина

Низькі, безліси горби. Вдалині – хребти гір. Падають довгі тіни, вечоріє.

Пер Ґінт: (вибігає підскоком зупиняється над кручею)

Уся громада вибралась на лови

Ловити лева, що подавсь в діброви,

Хлопи з пушками, відьми з рогачами,

А Гегштадт виє попереду всіх!

Кругом лунає: Пер – шалена воля!

Це більше щось, чим з Аслаком двобій.

Життя само кипить в крові моїй!

(Обмахується й підстрибує)

Ламать, давити, водопад спиняти,

З корінням сосни дерти і ламать!

Таке життя вдоволення дає.

Бреши, хто хочеш, а Пер Ґінт жиє!

Три пастушки: (бігають по горбках із криком і співами)

Тронд в полонинах! Коре і Бор

Нині для всіх вас не маєм затвор!

Пер Ґінт: Кого вам треба?

Три пастушки: Кожній треба троля.

Перша: Тронд ходи нишком!

Друга: Бор мене знасилуй!

Третя: На полонинах шалаші порожні.

Перша: В пестощах сила!

Друга: Пестощі у силі.

Третя: Де нема хлопця, вистане хоч троль.

Пер Ґінт: Де ж хлопці розбіглись?

Усі три: (сміються) Не вернуться вже.

Перша: Мій хлопець кохався, шалів у мені,

А тітку за жінку узяв у млині.

Друга: Мій циганку чорну найшов собі, ох!

Тепер прошаками валяються вдвох.

Третя: А мій вбив дитину і нині за це

У черепі його змії кубельце.

Усі три: Тронд в полонинах Коре і Бор,

Нині для всіх вас не має затвор!

Пер Ґінт: (одним стрибком стає серед них)

Я троль, я хлопець для усіх вас трьох!

Усі три: Для всіх направду?

Пер Ґінт: Спробуйте, як воля.

Перша: Скоріше в колибу!

Друга: Там маємо мід.

Пер Ґінт: Давайте хоч море, а вип’ю по спід!

Третя: Весілля наповнить колиби в сабаш^[14].

Друга: (цілує його) Огнями палає мов жарена криця.

Третя: (так само) А очі у його моєї дитини!

Пер Ґінт: У мізку тривога, а серце – в огнях,

Жаль горло стискає, а сміх на устах.

Три пастушки:

(тичуть дулі в напрямку гірських верхів. Кричать і співають)

Тронд в полонинах. Коре і Бор

Нині до наших не бийте затвор!

IV. Картина

У горах Ронду. Захід сонця. Сніжні верхи осяяні загравою.

Пер Ґінт: (входить у похміллі)

Воздушний замок над замком

У хмари здійнявся з долин,

Гей, зупинися! Даремне –

Гине в синяві вершин.

Півень тріпонеться з башти

Наче зібрався тікать,

Все суятиться довкола,

Годі думки позбирать.

Дивне, страхітне коріння

З скельної лізе стіни,

Це лицарі – журавлині;

Далі пропали й вони…

Наче чарівна веселка

Мозок озарює мій,

Ген розхиталися дзвони –

Плачуть по любці моїй.

Сон це чи ява – хто скаже,

Я у крузі огнянім…

Як проломатися з нього,

Хто затворив мене в нім?

(Падає на землю)

Дика погоня на рені,

Хто б то повірив тобі –

Там поміж небом землею,

Пірваннє дівки в юрбі…

Нічка ціла коло чарки

З трьома кохання без шор

Геть потьмарився мій розум,

Тролі вилазять із нор.

(Довго дивиться вдалечінь)

Пара вірлів десь клекоче,

Гуси пливуть в далині,

Я ж мов дурак безпорадний

Тону по шию в багні.

(Підскакує)

Гей, полетів би з вірлами

Вихром сповитий, в жарі

Сонцем чоло осмалив би

Тисячі миль від землі!..

Якби коня де допасти,

Гнатись вперед на простріл,

Морем в човні перекрастись,

Взяти англійський престіл!

Хто це – дівчата зібрались?

Діло мені не до вас,

Ждете в долині даремне!

Впрочім… я вернувсь ще раз.

Що це? Вірли полетіли

Мов заворожені ким?

Он підіймаються вежі

З долу до неба мов дим…

З хмар і обривів палата,

Цитьте, це Ґінтовий дім.

Двері і вікна наостіж,

Радість вселилася в нім.

Виє з похмілля громада,

Піп б’є о стелю склянки,

Капітан луска свічада,

Служба розносить збанки.

Грають музики завзято.

Мамочко, цить, не воркоч!

Ґінт не числиться у свято,

Славу пожнеш хоч-не-хоч.

Чуєш, як гамір піднявся,

Гості гукають – де Пер?

Капітан п’є на здоров’я,

Піп краснословить тепер.

Сміло йди Пере в господу,

Розум твій славлять всі враз –

Славного Пере ти роду

Й будеш великим ще разі

Скаче вперед, але вдарившись носом об скельний виступ, паде й лежить без руху.

V. Картина

Згірок із великим листяним лісом, що шелестить від вітру. Крізь листя видно зорі. У кронах дерев співають пташки. По згірку йде жінка в зеленій сукні. За нею впадає Пер Ґінт.

Жінка в зеленій сукні: (стає й повертається)

Це правда?

Пер Ґінт: (проводить пальцем по горлі)

Так, як я не звуся Пер,

Чи ти не є чарівною красою!

А хочеш буть моєю, то овшім^[15]!

Нічого я робить тобі не скажу,

Шиття і пряжі в нас нема зовсім,

А їсти, спати меш собі доволі,

Між нами й сварки не буде до віку.

Жінка в зеленій сукні: А бить не будеш?

Пер Ґінт: Ну, таке питання?

Хиба царевич буде бить жінок?

Жінка в зеленій сукні: А ти царевич?

Пер Ґінт: Так!

Жінка в зеленій сукні: А я царівна.

Пер Ґінт: Чи справді? Глянь – які важні ми люди!

Жінка в зеленій сукні: У рондських горах батькова палата.

Пер Ґінт: В моєї неньки замок велет-красен.

Жінка в зеленій сукні: Ти знаєш мого батька? Звесь цар Броза!

Пер Ґінт: А моя мама звесь цариця Оза.

Жінка в зеленій сукні: Як батько лютий, то трясуться скелі.

Пер Ґінт: Як мама крикне, то вони валяться.

Жінка в зеленій сукні: Мій батько стелі досягає в танці.

Пер Ґінт: Моя матуся скаче крізь озера.

Жінка в зеленій сукні: Не маєш плаття кращого за це?

Пер Ґінт: Побачила б мене ти під неділю!

Жінка в зеленій сукні: Я в шовках звикла похо- жати в будень.

Пер Ґінт: Це більш похоже на траву, чим шовки.

Жінка в зеленій сукні: О ні! Одно ти мусиш пам’ятати,

Що кожна річ в нас має два боки.

Як вийдеш в батька мойого покої,

Подумаєш, що ти в чагарнику.

Пер Ґінт: Зовсім як в нас. І хто б тому повірив?

Тобі болотом злото наше здасться,

А кожна шибка ясна у вікні,

Немов брудна онуча виглядає.

Жінка в зеленій сукні: В нас чорне – біле, грубе в нас ніжне.

Пер Ґінт: Велике – куце, чисте в нас брудне.

Жінка в зеленій сукні: Й дібрались, Пере, ми у двох, як слід!

Пер Ґінт: Неначе пара зношених чобіт.

Жінка в зеленій сукні: (кличе в бік згірка)

Коню мій, коню весільний, скоріш!

Прибігає величезна свиня з мотузком замість уздечки й мішком замість сідла. Пер Ґінт вискакує на неї й бере Жінку в зеленій сукні поперед себе.

Пер Ґінт: Гей же в копита конику вдар,

Їдем в палату, там жде на нас цар!

Жінка в зеленій сукні: (ніжно)

Ще вчора ходила я тут, мов у сні

А нині… і хто б то подумати міг!

Пер Ґінт: Панів пізнається по запрязі їх!

Б’є свиню й виїжджає.

VI. Картина

Престольна зала Доврського діда. Велике зібрання придворних тролів, домових, лісовиків і кобольдів^[16]. Дід із Довра сидить на троні з короною і скиптром. З обох боків трону сидять королевські діти й найближчі родичі. Пер Ґінт стоїть перед троном. У залі гомін.

Придворні тролі:

Здійнять йому голову зі шиї за те,

Що смів наблизитись і звести царівну.

Молодий троль: Чи палець відгризти?

Другий: Чи рвати волоса?

Дівчина-троль: Позвольте, що литку йому прогризу.

Відьма: (з ополоником) На борщ, то він зовсім нічого собі.

Друга відьма: (з різницьким ножем)

На рожні жарити чи смажити в ринці?

Дід із Довра: Мовчіть-бо і дурнів мені не валяйте!

(Кличе своїх довірених до себе)

Хіба вам не ясно, що рід наш марніє,

Скажім собі щиро – ми втратили гін,

А люди могли б нас спасти від загину,

До того ж і хлопець – нічого собі,

Широкий у плечах, сильні в нього руки,

Хоч правда – він голову мав одну,

Та двох і в царівни, самої не мав,

Триглаві тролята звелися на хлам

Й двуглавих побачиш вже тут лиш і там,

Тай ті вже давно собі ля-ля-ля!

(До Пер Ґінта)

Ти хочеш взять дочку мою за жінку?

Пер Ґінт: Дочку і царство в приданім за нею.

Дід із Довра: Одну частину дам тобі тепер,

А другу візьмеш вже по моїй смерті.

Пер Ґінт: Нехай і так.

Дід із Довра: Пожди, однак, синашу!

Прийняти мусиш кілька зобов’язань!

Одно лиш зломиш, то пропав престіл

Й живим відсіля ти уже не вийдеш.

З усіх найперше те, що ти не смієш

Думками навіть вибігати з Ронду,

Від дня ховатись мусиш і від сонця.

Пер Ґінт: Пустяк те все, як матиму престіл.

Дід із Довра: Тепер покажеш бистрість твого ума.

(Підводиться з трону)

Придворний троль: (до Пера Ґінта)

Чи острі в тебе зуби – розкусить

Горішки ці, що дасть тобі старий?

Дід із Довра: В чому різниться чоловік від троля?’

Пер Ґінт: Різниць великих поміж ними мало –

Малий троль щипа, а старий кусає;

У нас так само робиться, як можна.

Дід із Довра: Це правда, схожі ми у тім і сім,

Як день на день похожі до дрібниць,

Та все ж таки – чимало в нас різниць.

Послухай – взнаєш найважнійшу з них.

У вашім царстві кажуть: «Будь собою!»

А в нас говорять: «Будь собою радий!»

Придворний троль: Глибоко, правда?

Пер Ґінт: Правда, та неясно.

Дід із Довра: «Доволі», сину, це могутнє слово

Девізою буде для твого життя.

Пер Ґінт: (чухає потилицю)

Та все ж…

Дід із Довра: Ти мусиш – хочеш буть тут паном.

Пер Ґінт: Про мене. В світі много гірших речей.

Дід із Довра: Відтак ти мусиш привикать до наших

Напитків, страв, до нашого стола.

Киває пальцем. Два тролі зі свинячими головами в білих каптурах приносять пиво і страви.

Корова блини дасть, а віл подасть мед.

Квасне чи солодке, пустяк, не питай,

У нас найважнішим із цього, це факт,

Що все те домашнє.

Пер Ґінт: (відштовхуючи подане від себе)

Не взяв би вас чорт

Із вашим домашнім, огидним харчем?

Ніяк не привикну до ваших звичаїв!

Дід із Довра: Пугар щирозлотий для того, що п’є,

А хто його має, той візьме за жінку дочку мою любу.

Пер Ґінт: (роздумавши) Говорять: колись

Не вчився від малку – на старости вчись.

Про мене! (п’є)

Дід із Довра: А бачу, що ти не з дурних!

Плюєш?

Пер Ґінт: Не відразу збудовано Рим.

Дід із Довра: Відтак – ти мусиш кинути свій стрій

Бо знай – ми дбаємо о славу Довру.

І з-поза меж не ввозимо сюди

Нічого, кромі тих кокард в хвостах.

Пер Ґінт: А я ж хвоста не маю.

Дід із Довра: Підожди!

Сейчас йому святочний дайте хвіст!

Пер Ґінт: Поважся лиш! Справді, це гірше, чим жарт!

Дід із Довра: Безхвостий кавалер у нас ні при чім.

Пер Ґінт: З людини худобу робити?

Дід із Довра: Синашу!

Двірським кавалером стаєш у хвості.

А жовту кокарду, що зараз припнуть,

На празник великий у пас тільки носять!

Пер Ґінт: (подумавши)

Говорять – людина мізерний атом

Хилитися мусить, куди не повіє.

Давайте хвостяку!

Дід із Довра: А бачиш – зумієш!

Придворний троль: Тепер же попробуй виляти хвостом.

Пер Ґінт: (роздратовано)

Ну годі, до біса! Чи схочете ще,

Щоб я для вас віру батьківську покинув?

Дід із Довра: Про віру байдуже. В що хочеш, в те вір.

Важне у нас зверхнє – наш одяг, наш хід,

А вірою зви це, що ми звемо – жах.

Пер Ґінт: А все ж таки – мимо тих всіх пустяків

Ти хлопець – нічого. Я й думать не смів.

Дід із Довра: Синашу! Ми гірші здаємся, чим є,

І в тому різниця між нами і вами,

Та годі вже діла поважні вести –

Пора вже на радість для уха і ока.

А вуте музики настройте арфи,

Танечниці, доврських танків заведіть!

(Музика і танці)

Придворний троль: Сподобалось?

Пер Ґінт: Що? Гм.

Дід із Довра: Не бійся – скажи!

Що бачиш?

Пер Ґінт: Я бачу ціле чортзнащо –

Корова по струнах копитом товче,

А льоха тупцює в коротких штанцях.

Придворний троль: Сейчас його в штуки!

Дід із Довра: Отямтеся, в нього

Ще людські всі змисли.

Дівчата-трольчині: Ми вирвемо їх!

Проколемо уха і виберем очі!

Жінка в зеленій сукні: (плаче) Така нам похвала за співи і танці?

Пер Ґінт: Це ти так гуляла? Мій Боже – крихітку

Ударити в жарти на пирі не вадить.

Жінка в зеленій сукні: Ти справді жартуєш?

Пер Ґінт: Хай чорта не бачу,

Танці і музика були надзвичайні!

Дід із Довра:

Раз в раз таке лихо з цілим людським родом,

Держиться свойого, як вош кожуха.

Печи його жаром, ножем ріж – однако

Часочок і рани усі загояться.

От зять мій на примір – такий був укладний,

Позволив нам з себе людську зняти ношу,

Напився із чарки, дав хвіст причепити,

Усе, як годиться, здалося, що в ньому

Умер старий Адам, аж гульк із усього

Опять же явилась людина, як перше,

Так, так – нам, синашу, лічитися треба,

Прогнати із себе людськую природу.

Пер Ґінт: Лічитися?

Дід із Довра: Що ж бо? Я ліву зіницю

Заріжу легенько, глядітимеш косо,

Та все, на що глянеш, побачиш таким,

Як ми його бачим. Праве око виймем…

Пер Ґінт: Здурів ти?

Дід із Довра: (кладе на стіл операційне приладдя)

Ось, бачиш – мої причандали,

По всьому дістанеш кінські окуляри.

Як глянеш, побачиш ти любку в красі

Й плести нам не будеш про глупу корову,

Ні льоху, що мала б гуляти в штанах.

Пер Ґінт: Дурак!

Придворний троль: Дурним це все тобі здається,

А в самій речі – ти дурак, не він.

Дід із Довра: Подумай – скільки прикростей гірких

Ти зразу можеш збутися повік!

Ти ж сам де знаєш – очі то криниця

Солоних сліз. На що ж вони здалися?

Пер Ґінт: Гаразд! Я знаю в Біблії це місце:

«Коли блазнить тя око – вирви зразу!»

Однак, коли усе те раз уже скінчиться,

Повернеш око?

Дід із Довра: Ні. Цього не буде.

Пер Ґінт: Як так, то я кланяюся низенько.

Дід із Довра: Чого ти хочеш?

Пер Ґінт: Піду у своясі.

Дід із Довра: О, ні! Сюди для кожного є вхід,

Та відсіля нема тобі дороги.

Пер Ґінт: Мене ти хочеш силою спинить?

Дід із Довра: Послухай тільки розуму, Принц Пер!

У тебе є талан на троля. Правда,

Він зовсім так поводиться, як троль?

І сам же ти хотів остати тролем…

Пер Ґінт: Їй Богу, так. Хотів остати тролем

Для дівчини і царства – милий Боже,

Чого то в світі чоловік не може?

Та все на світі має край і ціль.

Хвоста прийняв, бо думав – що ж, його

Коли захочеш, можна відчепити;

Штани дав скинуть: і так вони подерті

А вбрати їх назад зовсім не важко;

Нарешті я почав звичаїв вчитись,

Яких не знав я дома; поклянусь,

Що не корови скачуть, а дівчата…

Присяга – слово, вимовив – забув.

Та те, щоб я природи збувсь людської,

Щоб я не міг умерти чоловіком,

Як троль по горах тинятись довіку,

Усі по собі попалить мости,

Остати тролем тілом і душею,

О, ні! Підіть ви з ласкою своєю!

Дід із Довра: Ну годі вже! Урвався мій терпець!

В піжмурки ти задумав з нами гратись?

Та запортку! Ти знаєш, з ким говориш?

Наперед зводиш нам дочку з ума…

Пер Ґінт: Старий! Ти брешеш!

Дід із Довра: Мусиш одружитись!

Пер Ґінт: Ти важишся казати це?

Дід із Довра: Мовчи!

Жадобою до неї ти палав,

Мойого царства захотів…

Пер Ґінт: То все?

До чого ж тут прив’язувать вагу?

Дід із Довра: Ці люди – всі один в одного рівні,

У всіх вас віра в Душу на словах,

Шануєте лиш те, що уловиме,

Ти думаєш – бажання, страсть, не в’яжуть?

Зажди! Сейчас мої тобі докажуть!

Пер Ґінт: У сак тобі, повір, я не попаду!

Жінка в зеленій сукні: Коханий! Батьком будеш ти до року!

Пер Ґінт: Пустіть мене!

Дід із Довра: Пішлем тобі мале

Зашите в шкуру барана.

Пер Ґінт: (обтирає піт із чола) О, Боже!

Коли той сон проклятий вже скінчиться?

Дід із Довра: Куди післати? В царський двір?

Пер Ґінт: До бурси!

Дід із Довра: Роби, що знаєш з виродом. Та знай –

Що раз вже сталось, тому не відстатись,

Значить, Принц Пер – нащадок твій ростиме;

Такі нащадки на очах ростуть.

Пер Ґінт: Старий! Покиньмо раз уже дурниці –

А панна руку най подасть на згоду,

Бо ні богач я, ні з царського роду.

Печи, як хочеш, не добудеш криці!

Жінка в зеленій сукні зомліває; дівчата-трольчині несуть її геть.

Дід із Довра:

(хвилину дивиться на Пера презирливо, потім промовляє)

Жбурніть ним в безну, хай розіллєсь маззю!

Молоді тролі: (просять)

Дозволь погратись з ним в кота і мишку.

Дід із Довра: Не довго тільки. Лють мене змагав.

(Відходить)

Пер Ґінт: (переслідуваний молодими тролями)

Пустіть чортята!

(Хоче втекти через комин)

Молоді тролі: Кобольди і гноми

Кусайте ззаду!

Пер Ґінт: Ай!

(Хоче скочити в підвал)

Молоді тролі: Стискайте коло!

Придворний троль: Малим забава!

Пер Ґінт: (бореться з троленком, що вчепився йому в ухо)

Вироде! Пусти!

Придворний троль: Його по пальцях!

Уважно тільки – королівська кров!

Пер Ґінт: А ось де дірка мишача! (біжить туди)

Молоді тролі: Заткайте!

Пер Ґінт: А то з малими гірше, аніж з дідом!

Молоді тролі: Деріть на штуки!

Пер Ґінт: Будь я миш нікчемна!

(Бігає довкола)

Молоді тролі: (оточують його)

Стискайте коло! Гей, стискайте коло!

Пер Ґінт: (зойкає) Ах, будь я вош! (Падає)

Молоді тролі: Скачім йому у вічі!

Пер Ґінт: (під купою тролів)

Ратуй, матусю! Змилуйся, вмираю!

Здалека чутно дзвони.

Молоді тролі: По горах дзвонять. Йдуть вже чорноризці.

Тролі тікають із криком. Стіни зали валяться. Усе зникає.