Три покоління однієї родини, три жіночі долі, три щемливі історії, з яких складається вже історія власної країни в жорсткому й несентиментальному ХХ столітті. Даздраперма, дочка радянського чиновника, у 30-ті роки пройшла крізь пекло дитбудинку для дітей ворогів народу, а згодом опинилася у вирі повстанської боротьби на Волині… Її донька Віталія, витончена естетка та прихильниця поезії, понесе свій хрест – кохання до кримінального авторитета та боротьбу із власною пристрастю. І навіть молодша, онука Олеся, не уникне випробувань, коли разом із Майданом до її життя ввірвуться кохання та зрада… Кожна з цих жінок проживає власне життя сповна – із його болем і радістю, гіркою ніжністю та любов’ю, від якої, мов напнута струна, тремтить душа…
Вона не сама, поки називають її ім’я, поки пливуть ці кошлаті хмари, поки тане сніг, з-під якого вже проситься на волю ще невидима трава.
Та й світ надто щасливим не буває за своєю природою, от яка біда. Є білі смуги й смуги чорні. Є люди білих смуг, а є чорних, є просто смугасті [...].
Яка ж ціна життя, якщо добрі, правильні, значимі слова не мають доступу до душі, якій адресуються...
Мама її ніколи не била. Хіба словами. Докором - легким, спокійним, майже невагомим, який, проте, вдаряв об лице, роз'їдав душу.
Імена не вибирають, як і місце народження.
Я випадково почула уривок з книги по радіо і вирішила, що обов"язково маю її прочитати. Прочитала, затамувавши подих. Дуже сподобалась книга. Можливо тому, що я родом із Радянського Союзу і всі події близькі мені і зрозумілі? А можливо тому, що мої рідні пройшли ГУЛАГ, а мої діти – Майдан? Дякую автору і рекомендую всім.
Отзывы 1