Czcionka:Mniejsze АаWiększe Aa
Зібрав до себе кернів, галловгласів.
Йому всміхалась доля, та недовго.
Макбет одважний (варт його так звати),
На злість фортуні, видобув меча,
Що парував від крові супостатів,
І, як слід одважному, пробив мечем дорогу
До самого злочинця. Ще ж не мовив
Йому ні слова, як уже розтяв
Його надвоє з голови до п’ят.
І голову його прибив на наших шанцях.
Дункан
От добрий родич! от одважний лицар!
Вояк
Та звідки сонце сходить, звідти й туча
Надходить — громова і топить кораблі;
Так доля привела недолю. Слухай, слухай,
Шотландський владарю! одвага збройна
Втікать упертих кернів научила,
Але король норвезький незабаром,
Узброївши чималу силу війська,
Напав на нас.
Дункан
Але се не злякало
Хоробру старшину, Макбета й Банко?
Вояк
Де ж там!
Так горобець орла злякає, заєць лева.
Кажу вам правду, що вони обидва,
Немов з подвійними набоями гармати,
Отак вони подвійно вдарили на ворога завзято.
Вони в крові скупатися хотіли,
Чи нагадати людям про Голгофу,
Запевне так…
Але я млію: рани всі одкрились…
Дункан
І рани, і слова твої тобі пристали,
Бо чесні. — Заведіть його до лікарів.
Вояка ведуть далі. Ввіходить Россе.
Хто там іде?
Малькольм
То Россе, тан шановний.
Ленокс