Я працюю фінансовим директором в компанії, котра є найбільшою серед виробників і продавців меблів, елементів декору і навіть готових дизайнерських рішень. Ми робили й продавали все, що Ви постійно бачите навкруги: квартира чи будинок, гараж чи садова кімната, офісні приміщення і ресторани, навіть в літаках преміум класу Ви могли знайти наші деталі декору. Я був не звичайним фінансовим директором з вищою освітою і досвідом спілкування з банками, фінансовими установами та фіскальними органами. Отримуючи освіту, я влаштувався працювати продавцем в магазин Віва – так називались магазини, котрі тоді продавали лише меблі. Це були магазини з товаром широкого вжитку і саме там я набив руку, чи краще сказати язик в продажах. Я продавав емоційно, я дозволяв спати на ліжку в магазині – хіба сексом при мені не займались, я продавав людям, може й невелику, але мрію. Вже за півроку я став вчити інших продавців, ще через півроку – я менеджер і ще один рік – в одному з магазинів з'являється місце директора. Щоб стати експертом і досягти успіху в любій професії необхідно любити все своє оточення. Я годинами проводив час зі своїми менеджерами, продавцями, вантажниками. Я нікого не пропускав повз себе, навпаки, я хотів пропустити через себе. Це як сім’я, де мене цікавлять оцінки в школі, самопочуття після роботи, просто заглядав в очі кожному і чесно з кожним говорив.
Магазин – живий організм зі своїми процесами, відносинами, проте життя йому щоранку і до пізнього вечора надають відвідувачі. Вони як апарат штучного дихання – як би ви не намагались вдихнути повітря свіжості в магазин, без покупців у Вас нічого не вийде. Можете танцювати зранку, можете влаштовувати флешмоби, можете клоунів на вхідній зоні поставити – без покупців це просто крижаний механізм. Я отримував моральний екстаз, коли, проходячи по центральній алеї, бачив таких різних людей: багаті й бідні, самотні й з сім’ями, веселі й сумні. І кожен шукає щось для задоволення своїх потреб.
Але я знаю один секрет: кожен товар мріяв потрапити у візок до наших відвідувачів. Кожен з них мов промовляє до мене: «Привіт! Як справи? Ми чекаємо на час, коли чиясь рука простягнеться до нас і забере в кошик». Вони підказують мені як їх викласти, як їх націнити, як за ними доглядати, щоб дедалі більше і більше товару потрапляло до наших покупців. Щоб та ідея, яку я переслідував зі свого початку, втілювалась в життя; ми робимо життя людей цікавим, ми забезпечуємо їх необхідними продуктами, щоб вони могли лікувати, будувати, малювати, вчити, щоб кожен займався своєю справою і знав, що ми завжди знайдемо відповідь на їхню потребу. Коли відносишся до роботи, як до мистецтва, маєш всі перспективи кар’єрного росту. Я не був наймолодшим директором в цих магазинах, але десять років з найкращою командою, з везінням і самовпевненістю вивели мене на посаду фінансового директора.
Прилаштувавши машину на своєму місці, я ще раз поглянув на себе в дзеркальце автомобіля, звично розкуйовдив волосся і закинув з лоба до гори невеличке пасмо, зробивши глибокий подих різко відкрив двері автомобіля і вийшов на зовні. На стоянці вже стояли знайомі для мене автомобілі, повз мене проходили заклопотані з самого ранку люди, деякі з них дивились на мене з цікавістю, деякі вже в дорозі здавалось почали працювати в своїх головах. Я відразу пішов до дверей офісу з фізичним відчуттям посмішки на губах – інколи в мене вдавалось зловити емоцію, котру я переживав, інколи вдавалось відчути міміку на лиці. Хочу Вам признатись – ці відчуття п’янять і підносять, дозволяють відчути хоч на мить, що все ж таки ми трохи відрізняємось від тварин.