Я їй казав, що обожнюю її волосся:
– В тебе воно не просто біле, а живе – це як у вершки добавити жовток і цукор і волосся виглядає солодким. Лежачи поряд, мені постійно хочеться обома руками ніжно і сильно одночасно закопатись у волоссі. Ти так часто торкаєшся свого волосся, поправляєш, кладеш на плече, щоб воно ще краще виглядало. Щодня по різному: то з хвильками, то рівне, буває повітряне і легке, буває строге і гостре… і по твоїм плечам виглядає як водоспад – просто фантастично.
Я їй казав, що вона найжіночніша:
– В тебе природне відчуття як виглядати, бути, вражати всіх своєю жіночністю. Гордий і незалежний погляд, витончена фігура, котру ти відточуєш не комусь, а собі. Жіночність саме для себе. Ти не боїшся виглядати сексуально і ловити погляди чоловіків на собі, навпаки – це тебе робить ще сильнішою. Я не знаю, природна це риса чи вироблена тобою, але працюючи над цим, в тебе це просто, як зранку вмиватися. Просто міцна, непіддатлива, але бажана, готова інколи здаватись, але лише до певної міри. Перейти через твій кордон самостійності й вразливості можна лише з твого усвідомленого дозволу.
3.
Понеділок. Будильник в телефоні був налаштований на пів на шосту ранку. Я ліниво досяг телефон і через щілинки ледь відкритих очей вдивлявся, як натиснути на кнопку стоп, але відразу після припинення не надто приємної мелодії мого будильнику, за дверима спальні з’явився новий звук – це мій Руф. Моя улюблена й унікальна собаця, яка може спати три четверті доби, але вранці до шести й ввечері до восьми йому потрібно попасти на подвір’я. Кілька років тому, коли в квартирі з’явився Руф, нам знадобилось повністю переписувати конституцію і закони в сім’ї та помешканні – зручне взуття й одяг для прогулянок, великий автомобіль з відповідним багажником, двері в спальню тепер завжди зачинялись, а з друзями ми могли зустрітись лише на нейтральній території або в них вдома. Того дня ми готувались вибігти в теплий весняний ранок. Ще було досить темно, тому я взяв окуляри – не хотів неочікувано напоротись на якогось собаку-хлопчика – Руф вперто не хотів з ними товаришувати. Лише дівчатка – їм можна було робити все, що завгодно; заграючи з ними, він міг втекти від занадто настирних, міг терпіти, але ніколи не проявляв агресії до них.
Поки їхав в ліфті, за звичкою почесав Руфа за вушком, навіть не те, щоб почесав, а потер як бронзовий пам'ятник на центральній площі міста – так здається роблять всі туристи світу, щоб здобути успіх, розум, красу, ну і все інше, чого в житті кожному не вистачає. Кинув погляд на себе в дзеркалі ліфту, витяг посмішку зі свого арсеналу і поки їхав з 14-го поверху встиг трохи розім’яти спину.
Мій ранок з Руфом тривалістю півгодини, майже завжди мовчазний і лише інколи Руф чує від мене вказівки або невеликі філософські роздуми на різні теми. На зустріч нам того ранку йшла просто шикарна брюнетка – про таких кажуть запальна. Кожна волосина так і виблискує – це наша спільна знайома. Руф вже лежить в очікуваннях своєї Ельзи: собака, породи якої я не знаю, а Руфа це взагалі не цікавить. В нього не має страху підійти до будь-кого – легко знайомиться і заводить відносини, котрі ні до чого не зобов’язують.