Через сім чи вісім днів, я знову прийшов до свого не ходячого пацієнта, послухавши його дихання, серцебиття, змірявши тиск і поглянувши в його зіниці, я присів поряд і зробив глибокий вдих. Повітря було застояним, навіть не запах, а темнота кімнати проникла в мої легені з пилюкою. Я підійшов до старовинних гардин, вони виглядали як античний фаянс, котрий був виготовлений древніми богами й хвилі гардин застигли в часі тисячі років тому. Я вагався лише мить – мене лякала перспектива зрушити кілька сантиметрові шари пилюки, потім різко потягнув одну частину вправо, іншу вліво і кімната заповнилась світлом. Мій пацієнт виглядав гірше ніж Робінзон Крузо – весь скуйовджений, брудний одяг, синяки під очима, лице було покрите щетиною, а волосся вже забуло про щітку. Закінчуючи огляд, я попросив сусідів, щоб на наступний день викликали доглядальницю, котра зможе привести до ладу зовнішній вигляд хворого. Ми домовились, що наступного дня опівдні разом зі мною до хворого навідається дівчина, котра його поголить і підстриже. Я прийшов вчасно, доглядальниця вже чекала на мене. Сусідка відчинила двері й ми разом з нею почали слідкувати, як її руки швидко почали доводити до ладу волосся, бороду нашого хворого. Лице пацієнта мінялось кілька разів і за годину перед нами була інша людина. Коли вся робота була закінчена, мій пацієнт відразу помолодів на десять років мінімум, але в очах сум не пропадав.
Я запропонував перетягти дзеркало ближче до хворого. Ми разом повільно перенесли дзеркало з коридору в кімнату і налаштували його так, щоб хворий міг себе бачити. І тут, діти, відбулась якась неймовірна подія – як лиш хворий побачив себе в дзеркалі він повернув голову до мене і сказав ледь чутно: «Ну я ще досить гарно виглядаю». Я був шокований. Зараз вам розповідаю, а мурашки по тілу бігають як тоді. Я не зрозумів, що трапилось, я був настільки схвильований, що відразу зібрав речі й пішов в клініку. Я розшукав всі випадки одужання в подібних пацієнтів, хоча одужання – це надто голосно я сказав – це були випадки, коли люди протягували понад рік без руху, без розмов і можливо навіть без розуму. Мені потрібно було розібратись з цим випадком. Я того вечора перечитав історію хворого, я кілька разів переглянув все лікування, дієву речовину всіх препаратів – проте нічого надзвичайного я не робив. Того дня я заснув прямо на роботі.
6.
Зранку я відразу пішов до свого хворого. Зайшовши в кімнату, я побачив всі речі на вчорашньому місці – відкриті вікна, чисте ліжко і дзеркало, в котре дивився мій хворий. Проте він дивився не з ліжка, мій пацієнт стояв перед дзеркалом і дивився широко розплющеними очима. Це було чудо. Я не стримався і сказав: «Це якесь чудо? Що трапилось, як Ви встали?», і у відповідь почув: «Я не знаю лікарю, я такий вдячний Вам за все. Зранку просто побачив себе, побачив, що ще зможу встати, я просто повірив в те, що буду жити».
Ми з братом вже були доволі дорослі, щоб вірити в казочки й Женя запитав: