Різнобарвний менеджмент

Фіолетовий світ – світ магії

Фіолетовий світ – це світ безпеки, тут правлять єднання та любов. Сюди прагнуть потрапити з бежевого світу страху і голоду. Фіолетовий світ зрозумілий: ним керують явні та приховані сили, нам потрібно лише завоювати і підтримувати їх прихильність, і все буде добре. (Немовля, наприклад, знає, що у світі є великі сили, які ним керують: тато і мама. Але воно знає також, що й саме може керувати цими силами, та успішно з цим справляється.) Це світ магії і забобонів, світ добрих і злих духів, «безіменних древніх богів», прикмет і заклинань. Дж. Фрезер у книзі «Золота гілка» показав, як магічні уявлення архаїчних народів (давніх і сучасних), що живуть на різних кінцях Землі та ніколи не контактували один з одним, дивним чином збігаються.

Фіолетовий світ структурно простий, у ньому дія еквівалентна результату: людина («маг») вчинила дію і природа зобов’язана дати бажане («весна настає, тому що я одягнув своє зелене вбрання»). Якщо ж не вийшло – значить, ритуал був порушений або неподалік причаївся і нашкодив («поробив») сильніший маг (можливо, чужинець?). Або ж завадили шкідливі духи (предків, тварин, рослин), яких недостатньо задобрили чи деактивували. Однак поки у сім’ї чи племені є сильний маг (батько, вождь, король), безпека і благополуччя гарантовані. Якщо ж сила його зменшується, він підлягає терміновій заміні, інакше світ буде зруйновано.

Сімейні, родинні, кланові зв’язки мають у фіолетовому світі абсолютну силу і містичне забарвлення.

Безпека не дається задарма – за неї доводиться платити повною покорою: з одного боку, колективним інтересам (аж до кругової поруки), з іншого боку, системі ритуалів і правил. Людина фіолетового світу зв’язана безліччю табу, правил та обмежень, позбавлена власного «Я», індивідуального мислення та права на вчинок (тут панує «диктатура родичів»). Зате, поки вона все робить правильно, все буде гаразд. «Покладайся на своїх і будь певним» – написано на воротах фіолетового світу. Це перший соціальний світ, де люди вже не одинаки, але взаємодіють одне з одним. Сімейні, родинні, кланові зв’язки мають у фіолетовому світі абсолютну силу і містичне забарвлення. Немає жодних сумнівів, що свої виручать, захистять, нагодують («сьогодні я тобі, завтра ти мені»). З фіолетового світу до нас прийшла така чудова річ, як дружба (і тут же зароджується емоційний інтелект), і такі неприємні речі, як кумівство і радянський «блат». Типовий розклад фіолетового світу – «наші проти чужинців»: що згуртованіша наша група, то далі ми від інших, а значить, ми в безпеці. Лояльність до своїх тут цінується понад усе.

Фіолетовий світ виникає з появою колективних форм буття, початків соціального життя. Племінні мисливці, рибалки та збирачі досягають у фіолетовому світі своєї «золотої доби». Надлишок енергії порівняно з бежевим породжує багатющу уяву. Тому фіолетовий світ дуже яскравий і живий, тут дихає кожен камінь і промовляє кожне дерево, тут чути голоси предків і ненароджених нащадків (щоправда, тут же живуть відьми, вампіри і демони).

Якщо бежевий не відокремлює себе від світу, то фіолетовий вже частково відмежовується від нього. Однак певна частина «Я» застрягає у фізичному світі, а частини фізичного світу наділяються властивостями «Я». Тому фіолетовий світ такий живий, камені мають душу, дерева мислять і переживають. Саме тут коріниться магія: якщо світ живий і мислячий, то, змінюючи думки, ми змінюємо світ.

У фіолетовому світі кров має особливе, містичне значення: клятви на крові, кревна помста, пов’язані з кров’ю табу тощо. Інші містичні об’єкти фіолетового світу – чоловіче сім’я, вогонь домашнього вогнища, земля предків, особисте ім’я; до них теж потрібно бути надзвичайно уважним.

У фіолетовому світі живуть і нині народи, що застрягли в архаїчній (природній, мисливсько-збиральній) фазі або в низькотехнологічній аграрній фазі. Такі народи є у малодоступних районах Африки, Австралії, Азії, Латинської Америки, Крайньої Півночі та Близького Сходу. Однак це не означає, що фіолетовий світ обмежується «відсталими племенами»: досить від’їхати подалі від міста «у глушину», і ви зустрінете фіолетовий світ забобонів, що мало змінився за тисячі років. Звісно, ніхто відкрито не визнає, що ці стародавні забобони в його душі сильніші за релігійні настанови, яким вони докорінно суперечать; однак подивіться, на базі яких уявлень люди приймають рішення, що керує їхніми щохвилинними вчинками, і ви побачите, що для багатьох «побожних» ікони на стіні – лише данина моді чи традиції.

Коли ви стукаєте по столу або ж заступаєте за поріг, щоб передати щось іншій людині, бо «через поріг передавати не можна», ви опиняєтеся у фіолетовому світі, самі того не помічаючи. А це означає, що фіолетовий світ тут, поруч з нами.

«Професоре, у вас на стіні висить підкова. Невже ви, доктор наук і володар наукових нагород, раціоналіст до нутра кісток, вірите у такі речі?» – «Звісно ж ні! Ну як ви могли про мене таке подумати?! Але, ви знаєте, кажуть, допомагає навіть тим, хто не вірить».

Фіолетовий світ живе священними об’єктами і ритуалами, він цінує знаки приналежності – від розмальованих облич до ідентифікаційних елементів одягу, від зарубок на дереві до сучасних графіті. Влада фіолетового світу над нами велика, він проявляє себе в улюблених м’яких іграшках і фотографіях у гаманці, в обрядах дорослішання й ініціації. Не тільки у глушині, але й у містах є фіолетові спільноти – прихильники архаїчних культів і «нових» сект, деякі молодіжні чи етнічні банди. Сумарно до 10 % людства живе сьогодні у фіолетовому світі. Страх, стрес, хвороба можуть відкинути у фіолетовий світ кожного з нас.

Фіолетовий магічний світ – це світ дитинства, і тому туди так тягне тих, хто втратив опору.

Важливо зрозуміти докорінну різницю між світом магії і забобонів, з одного боку, і світом релігії – з іншого. Релігія говорить про те, яким потрібно бути (які властивості характеру, душі виховати, щоб здобути прихильність Небес). Магія говорить про те, що потрібно зробити (які дії потрібно здійснити, щоб отримати гарантований результат).

Поставив свічку, і порядок. Зрозуміло, такий підхід не має нічого спільного з релігією.

Винагорода та покарання у фіолетовому світі не пов’язані з поведінкою, тут ще немає понять добра і зла. Цю картину світу добре описує дитячий погляд: «хороші люди щось дають мені, а погані не дають».

Зіткнення фіолетової парадигми із сучасною реальністю породжує магічні інтерпретації, наслідком чого є карго-культи.

Кожен з нас проходив через фіолетовий етап у дитинстві, коли світ відкритий і цікавий, а батьки сильні та дбайливі. Це щасливий час, і тому туди так тягне тих, хто втратив опору в інших світах (в результаті «загнивання» і розпаду Радянського Союзу таких стало багато, звідси фантастична популярність свого часу Кашпіровського і «Білого братства», величезні наклади журналів про інопланетян, таємні організації та секретні змови). Однак люди, які застрягли у фіолетовому світі, закривають для себе дорогу в наступні світи.

Червоний світ – світ-джунглі

Рамки фіолетового світу занадто тісні для особистості – усвідомивши себе, особистість виривається звідти на простір червоного світу, а якщо вона сильна – то й руйнує фіолетовий світ, ламаючи його крихку оболонку. Червоний раптово усвідомлює себе вільним від страху перед духами, чужинцями, громадським несхваленням.

Червоний світ – це світ Еґо. Зіткнення різних Еґо, не обмежене жодними правилами, перетворює світ на джунглі – це найточніша метафора червоного світу. «Сильний і хитрий завжди правий» – написано на його воротах. Метою тут є життя «на повну», негайне задоволення будь-яких своїх бажань. Але не подумайте, що червоний світ складається з самих лише хижаків: чисельно в ньому переважають жертви, приречені прислужувати й очікувати на свою маленьку перемогу – знайти ще слабшого або ж обдурити, вкрасти що-небудь у сильного і тим нівелювати його перемогу і власну поразку. Жінки, діти, слабкі та чужинці у червоному світі завжди принижені та експлуатуються.

Червоний світ – це світ греко-римських (олімпійських), германських, слов’янських, єгипетських богів і героїв. Тут вищими (взагалі кажучи, єдиними) цінностями є перемога і влада. Світом править доля – сліпа, жорстока і безжальна сила, з якою не можна домовитися, якій байдужі вчинки, і навіть боги перебувають в її владі. Тому тут немає жодної етики, немає сорому чи каяття. Тут немає праведників, але є улюбленці богів. Червоний світ – це небезпечне і жорстоке місце.

Історично червоний світ виникає тоді, коли владу можна перетворити на блага (задоволення потреб). Те, що у фіолетовому світі було ярмом обов’язку і відповідальності за благополуччя інших, яке приносило повагу, але не багатство, у червоному світі стало єдиним джерелом багатства: влада дає право взяти все, чого можна побажати, і тому розлучитися з нею неможливо. Оспівуванню перемоги та переможців присвячені героїчні епоси.

Вірити нікому не можна! Кожен тільки за себе! Крадуть усі! У кожного є ціна! Я гідний більшого, і я отримаю це негайно! Зараз або ніколи! – Напевно, ви знаєте людей, які дотримуються таких поглядів на життя. Таке саме ставлення культивується і до навколишнього середовища («Ми не можемо чекати милостей від природи, узяти їх – наше завдання»). Як вам такий анекдотичний варіант: «Мені чужого не потрібно! Але своє я візьму, кому б воно не належало!».

Влада приходить із силою та вмінням нею користуватися. Але для того щоб силу можна було перетворити на владу і конвертувати у блага, цих благ має бути вдосталь. Тому червоний світ виникає приблизно тоді ж, коли з’являється сільське господарство, що дозволяє підняти продуктивність і накопичити надлишки. Не одразу й не скрізь, але у більшості випадків червоний світ призводить до виникнення рабства: раба легко контролювати силою, а у сільськогосподарському виробництві він дає реальний результат (і то більший, що більше рабів). Там, де рабство не виникає, його сурогатом є «зовнішнє рабство», витончено назване «набіговими формами господарювання» (згадайте фільм «Сім самураїв» та його американське дзеркало «Семеро сміливих»). Азіатські диктатури і варвари-кочівники, Дикий Захід, бандитські королівства і піратські «республіки», конкістадори і «солдати удачі» – існує багато різноманітних історичних прикладів червоних світів. Але й сьогодні так живе 20 % (!) населення земної кулі – і не тільки у відсталих країнах (яких чимало), а й у найбільш розвинутих. Рабства вже майже немає, але можливість конвертувати силу у блага залишається – у злочинному світі, в деяких молодіжних тусовках та тюремних спільнотах. Подекуди люди вимушено потрапляють у червоний світ з наступного, синього, внаслідок погіршення умов життя.

Фільм Мела Ґібсона «Апокаліпсис» чудово показує шок і жах мешканця фіолетового світу, якому випало потрапити у червоний.

Для знайомства з червоним світом не потрібно вирушати у джунглі Африки – у рідних кам’яних джунглях сучасних міст ми зустрінемо червоні «острови» та цілі «континенти». Підлітки-хулігани та зовні респектабельні начальники «лідерського типу» (а по суті – маленькі чи великі диктатори), дикі рок-зірки, серйозні бандити і серйозні спортсмени (у багатьох некомандних видах спорту), активні продавці та чимало підприємців-початківців (часто за потребою), значна частина правоохоронців («силовиків») і політиків – усі вони мислять категоріями боротьби і перемоги, слави і влади. «Нові руські» – класична назва червоних у пострадянському світі, а в інших місцях та інших ситуаціях їх можуть називати «мачо». Гасло «живи на повну, насолоджуйся життям і наплюй на інших» залишається актуальним не лише в умовах нестачі життєво важливих благ, а й у суспільстві відносного добробуту.

У червоному світі немає минулого і майбутнього – а значить, немає причин і наслідків. Тому навіть смертна кара не вирішує проблеми злочинів: дії не пов’язуються з наслідками. Немає не тільки майбутнього, але й минулого – а значить, надана послуга «не враховується». Слабкі заслуговують на поразку, а ввічливість сприймається як слабкість. У проблемах завжди винен хтось інший («він перший почав»), усі причини знаходяться зовні, а не всередині. Тут немає правил: червоний ніколи не запитує себе «хто мені дозволив?», його турбує лише питання «хто мене зупинить?». Добро і зло, відчуття провини – все це червоному незнайоме.

У червоному світі немає минулого і майбутнього – а значить, немає причин і наслідків.

Червоний використовує лайку, оскільки йому дійсно важко знайти слова для емоцій, що переповнюють його.

У червоному світі немає і рефлексії. Інша людина тут завжди лише об’єкт: «хороший індіанець – мертвий індіанець» і, звичайно, «проблеми індіанців шерифа не турбують». Світ – це зіткнення воль та інтересів, і тому життя – це завжди гра з нульовою сумою.

Християнські місіонери проповідували аборигенам і вирішили дізнатися, що ті зрозуміли з проповідей про добро і зло. «Коли сусіднє плем’я забирає в нас худобу, це зло, – відповіли аборигени. – А коли ми в них забираємо худобу, це добро».

Зауважимо, що червоний може мати високий інтелект: адже парадигма мислення – це не сила розуму і не IQ, а спосіб думання. У коміксах ви обов’язково зустрінете «вченого-лиходія», що нагадує професора Моріарті, вічного суперника Шерлока Холмса.

Якщо бежевий не відокремлює себе від світу, а фіолетовий виокремлює лише частково, то червоний нарешті став незалежним, і тепер центр світу – він сам.

Коли головна цінність – влада, то її мірило – слава. Той, хто має славу, – герой – вивищується з маси людей, йому приписується мало не божественне походження. Боротьба, перемога – також типові слова червоного лексикону. Червоний любить самовихваляння та відчутні символи: корона, золотий ланцюг, пачка баксів. Виставляти досягнення напоказ не тільки не соромно – навпаки, це зміцнює владу. Червоний не заощаджує, а вкладає у символи своїх переваг: у нього найбільше авто і найбільший будинок.

Червоний – невтомний дослідник, для нього життя – це низка викликів, битв і перемог. Він любить виклик і ризик, тому обожнює бокс, полювання і кориду. Він насторожено ставиться до намірів інших, нікому не довіряє і припускає найгірше. Він може сприйняти як виклик усе що завгодно, а найбільше боїться втратити обличчя, зазнати ганьби і приниження, і тому часто вдягає маску відчуженості, щоб інші його не розпізнали. Його самоповага безпосередньо залежить від ступеня контролю оточуючих. Він звик бачити можливості, чхати на правила й діяти без вагань, часто переоцінюючи себе. Буває, що йому доводиться, як героям Брюса Вілліса, рятувати світ. За межами рідного світу червоному особливо ніде самовиразитися, і для цього придумані спорт і комп’ютерні ігри.

Кожен з нас у ранньому дитинстві проходив через червоний світ, усвідомивши власне «я» і випробовуючи межі влади – спочатку над батьками та близькими. Потрібно зрозуміти, що червоний – це не патологічне відхилення, це необхідний етап розвитку кожної людини. Але рано чи пізно потрібно виходити з дитинства. Деякі так і застрягли у червоному світі, а всіх інших батьки і школа намагались якнайшвидше перевести у світ наступний – синій (саме цей процес називається вихованням). Проте час від часу практично кожному з нас доводиться вступати у червоний світ – наприклад, у відповідь на червону агресію інших щодо нас (коли адекватно дати червону відповідь) або при попаданні у червону ситуацію, з якої є лише червоний вихід.

Піковий стан, в якому дорослому мешканцю червоного світу вперше відкривається новий синій світ, називається каяттям.

Синій світ – світ Порядку

Червоний світ-джунглі, де триває вічна війна всіх проти всіх, неприйнятний для безлічі людей, які шукають і знаходять у житті Сенс. Ці люди живуть у синьому світі. Це чудовий світ Порядку та Вірного Шляху. Є один широкий і прямий Шлях правди і світла, а обабіч нього лежить царство пітьми, неправди і гріха. Тут панують не герої – тут панують Правила, визначені згори (Небесами, вищою владою, суспільством, предками). Згори визначається Мета, а рух до неї породжує Шлях і дає Сенс життя. Дотримання кодексу поведінки означає заслужену винагороду, а порушення – сором, відчуття провини і покарання. Навіть не так заради винагороди, як заради Мети та Сенсу можна не лише потерпіти – можна багато чим пожертвувати, навіть власним життям. Задоволення від виконання обов’язку – це вже винагорода, але справжня винагорода буде згодом – рай у потойбічному житті або гарна карма у наступному втіленні (або, може, спокійне життя на пенсії).

У житті є щось більше, ніж я сам, мої інтереси і бажання. Роби, що мусиш, і будь, що буде. «Партія сказала: треба; комсомол відповів: єсть!»

Синій світ – це сила права, а не право сили. Синій світ з’являється в «осьовий час», коли в різних місцях земної кулі одна за одною виникають релігії абсолютно нового типу – етичні. Важливо не те, як ти виконав ритуали і завоював особисту прихильність небожителів, а те, як ти поводишся. Чи вмієш ти розрізняти добро і зло та чинити добро, а не зло, підпорядковуючи все своє життя Кодексу поведінки. Історично синій світ виникає в епоху розвинутого сільського господарства, коли рабство вже не дає достатньої продуктивності праці.

У синьому світі є один широкий і прямий Шлях правди і світла, а обабіч нього лежить царство пітьми, неправди і гріха.

Синій світ намагається приборкати червону стихію, заразом «цивілізувавши» фіолетову окраїну (язичницькі свята набувають церковного значення, коли фокус переноситься з фіолетового на синій). Інструменти синього світу – це мораль, право і порядок. Він проголошує абсолютні принципи, вічні та незмінні. Рабство поступово відступає, замінюючись кріпацтвом, тиранія – обмеженою монархією, язичницькі вірування – етичними вченнями. Синій світ – це світ християнського, ісламського і будь-якого іншого релігійного фундаменталізму, конфуціанський Китай і вікторіанська Англія, середньовічний лицарський кодекс честі (як європейський, так і бусідо) та «моральний кодекс будівника комунізму» в СРСР. Атеїсти також бувають сині – адже важливо не у що ти віриш, а як ти віриш. Кожен із нас стикався з синім у піонерській або скаутській організації. Від кінця першого тисячоліття до н. е. і донині синій – основа стабільності людства. У цьому стійкому і привабливому для багатьох світі живе сьогодні 40 % населення Землі. Тут панують порядок, справедливість і здоровий глузд.

«Здоровий глузд – це сума упереджень, набутих до вісімнадцятирічного віку» (Альберт Ейнштейн).

Синій світ насаджує жорстку, але не жорстоку дисципліну, пропонує турботливу, але вимогливу любов. Він створює міцний фундамент особистої відповідальності, громадянської мужності та сімейних цінностей. Традиційне суспільство винагороджує досягнення людиною синьої парадигми: важливо бути вихованим і ввічливим, поводитися пристойно, мати охайний вигляд і т.ін. Тому носії синьої парадигми вразливі до реклами: «щоб було, як у всіх». Що більш статусною є група, до якої я належу, то більш гідним я почуваюся. Синій жадає приналежності і тому готовий підкорятися зовнішнім правилам.

Для американського підлітка із соціальних низів часом єдиний спосіб вибратися з червоної банди – це стати частиною синьою структури: спортивна команда, церква, армія.

Улюблена структура синього світу – це ієрархія. Так влаштовані церква і корпорація. Так влаштовані держава та армія (де без синіх правил неможливо досягти боєздатності). Типова фігура синього світу – бюрократ, який формально дотримується всіх правил і майстерно виживає в ієрархічній системі. Синій світ, навіть в умовах «нормального середньовічного звірства», зачаровує строгістю своїх форм, немов «кристал, що вийшов з рук небесного ювеліра» (говорить про феодальну державу доктор Будах у «Важко бути богом» А.Б. і Н.Б. Стругацьких). Синій світ кожному роздає належні соціальні ролі та правила поведінки: «Кожен цвіркун знай свій припічок». Починай знизу і рухайся вгору. Кожен мусить бути на своєму місці і цінувати приналежність.

Синій світ створює для кожного фундамент особистої честі і відповідальності, громадянської мужності та сімейних цінностей.

Вище вже звучали улюблені слова синього світу: Шлях, Сенс, Порядок. Усі вони написані з великої літери, щоб підкреслити унікальність цих понять. Шлях завжди один і правильний, так само як і Мета, до якої він веде, і тому прихильники однієї мети можуть вічно вести священну війну з прихильниками іншої мети й іншого шляху. Синій завжди поділяє всіх навколо на правильних і неправильних, правовірних і єретиків, «наших» і «ворогів» – для цього у нього є чіткі критерії. Синій світ чорно-білий, у ньому немає відтінків, він весь складається з сил добра і сил зла («вони проти нас», «ти або друг, або ворог»). Але якщо щодо іншого немає відчуття чужості, то є приязнь і розуміння.

Іноді це викриває схожість протилежностей, як у спільному параді Червоної Армії і Вермахту у Бресті 1939 року.

В епоху, коли світ Ісламу здійснював великі географічні відкриття і досліджував усі береги Індійського океану, правовірні мандрівники дивувалися і захоплювалися з того, як за тисячі миль у чужих краях абсолютно несхожі люди з іншим кольором шкіри і розрізом очей читають ті самі книги, дотримуються тих самих правил, живуть тими самими цінностями і безумовно виконують договори. Аналогічним чином, але в менших масштабах християнство тримало разом роздроблену Європу.

За відсутності зовнішніх загроз синій світ – це світ стабільності та порядку. Сині консервативні, нерідко аж до догматизму, прагнучи зафіксувати і структурувати кожен аспект життя. Різноманітність їх лякає. Сині релігії та ідеології вчать нетерпимості та впевненості у власній правоті. Сині поважають уніформу, адже вона знижує червону заздрість (в уніформі всі однакові, тому вона має сенс в армії і школі). У синьому світі часто говорять про справедливість і цінують її понад усе. Розвинений синій здатний рефлексувати свої вчинки і розуміти іншого, поставивши себе на його місце і використовуючи принцип «не роби іншому того, чого не бажаєш собі».

Дуже важливе слово синього світу – честь. Честь означає слідування Кодексу поведінки навіть на шкоду власним інтересам, а часом і життю («Зроби або здохни!»). Але навіть там, де честь не є головним поняттям життя, все одно панує самообмеження аж до чернечого аскетизму. Лицар і чернець – ось два типи героїв синього світу. Праведність – його ідеал.

Синій вміє накопичувати і передавати знання. Тому червоний знищує синій, спалюючи його книги на площах. Червоний знає вразливе місце синього.

Синя парадигма мислення – це опора в житті кожного з нас, вона надає нам переконання, що є щось важливіше за нас самих, що вся наша праця і випробування не марні. Тому, буває, синя парадигма активізується наприкінці життя, коли час підбивати підсумки.