Історія чемпіонатів Європи з футболу

У відбірковому турнірі

Проведено – 98 матчів.

Забито 306 голів (в середньому – 3,12 за матч).

Всього глядачів – 3 402 813 (в середньому – 34 723).

Кращі бомбардири відбіркового турніру – Л. Ріва (Італія), Я. Фаркаш (Угорщина) – по 6 голів.

Автоголи – 5.

Пенальті – 18.

«Покер» – 1.

«Хет-трики» – 10.

Вилучення – 3.

У фінальному турнірі

Проведено матчів – 5.

Забито 7 голів (в середньому – 1,4 за матч).

Всього глядачів – 260 936 (в середньому – 52187).

Кращий бомбардир фінального турніру – Д. Джаїч (Югославія) – 2 гол.

Вилучення – 1.

Найстарший гравець фінального турніру – Р. Вілсон (Англія, захисник) – 33 роки 171 день.

Наймолодший гравець фінального турніру – Й. Ачимович (Югославія, нападник) – 19 років 353 дні.

Символічна збірна фінального турніру (версія УЄФА)

Д. Дзофф (Італія), М. Фазлагич (Югославія), А. Шестерньов (СРСР), Р. Мур (Англія), Д. Факетті (Італія), А. Доменгіні (Італія), І. Осім (Югославія), А. Маццола (Італія), Д. Джаїч (Югославія), Д. Херст (Англія), Л. Ріва (Італія).

Розділ 4. ЄВРО-1972. У футбол грають 22 людини, а виграють німці

Prae ludus. У Європі – нові правила, в СРСР – тренерська чехарда

Новий європейський чемпіонат (а до старої версії Кубка Європи більше повертатися ні у кого і в думках не було) знову поставив декілька рекордів: в ньому взяла участь рекордна кількість команд (32), відповідно було зіграно і найбільшу кількість матчів.

Новачком першості стала збірна карликової Мальти. Попередній похід остров’ян – тоді ще за Кубком Європи – у1962 році закінчився двома поразками від данців із загальним рахунком 9: 2. Взагалі ж, з усіх країн – членів УЄФА у відбірковому турнірі відмовилися стартувати лише представники Ісландії. На початок 70-х кількість гравців у цій північній країні, готових представляти країну на міжнародній арені, вже перевищила необхідну для заявки збірної, але ніяк не могла досягти рівня хоч би десятка команд внутрішньої першості.

Схема турніру особливих змін не зазнала: спочатку команди проводили матчі у восьми попередніх групах, переможці яких зустрічалися у чвертьфіналах. Півфінали, матч за третє місце і фінал гралися в заздалегідь названій УЄФА країні – Бельгії, команда якої, до речі, не мала жодних пільг, а разом з усіма виступала у відбірковому турнірі.

Проте футбольні статистики і аналітики вважають саме ЄВРО-72 епохальним з точки зору зміни правил самої гри.

Першим нововведенням, яке стало безпосереднім наслідком фінального турніру попереднього ЄВРО, стали післяматчеві пенальті. Якщо ані в основний, ані в додатковий час матчів стадії плей-офф суперники не виявили найсильнішого, команди не перегравали свої матчі, не кидали монетку, а били пенальті у ворота один одного. Спочатку – хто заб’є більше з п’яти ударів, а потім, якщо і ця серія не виявила переможця, – до першого промаху. Втім, правило набуло чинності лише перед фінальною частиною, що дозволило угорцям з румунами усмак позмагатися на стадії чвертьфіналу. Але не забігатимемо наперед.

Багато коментаторів, що виросли в часи, коли це правило стало вже звичним, називають його «спортивною лотереєю». Що ж, таких спеціалістів варто відіслати у 60-ті, коли долю медалей Чемпіонатів Європи вирішувала монета.

Іншим нововведенням, що рішуче змінило характер гри, стала можливість замін. До цього команди ризикували догравати матч в меншості, якщо їхні гравці отримували травму. Відтепер же кожен тренер отримав право робити впродовж матчу дві заміни. Травми – травмами, а ось змінювати тактичний малюнок по ходу гри, посилюючи ту або іншу лінію – можливість, яка, поза сумнівом, підвищила роль тренера не лише при підготовці до гри, але і по ходу самого матчу.

Збірна СРСР підійшла до турніру, як стало вже звичним, з новим тренером. Старійшину тренерського цеху, тріумфатора Олімпіади 1956 року і Кубка Європи-1960 Гавриїла Качалина вкотре «відправили на пенсію» за «провальний» результат на Чемпіонаті світу в Мексиці, де досить сильна збірна СРСР не потрапила до числа півфіналістів, поступившись дорогою Уругваю в додатковий час. Гавриїл Дмитрович ще попрацює по одному сезону з динамівцями Тбілісі та Москви, а також в ташкентському «Пахтакорі», але не досягне значних успіхів. Загалом під час відбору і фінальної частини ЄВРО-72 радянська збірна поставить не лише власний, а всесвітній рекорд за кількістю тренерів головної команди країни.

На попередньому етапі тренером головної збірної СРСР був Валентин Ніколаєв – головний тренер клубу ЦСКА. Як було прийнято в Країні Рад, гравці і тренери армійців були військовослужбовцями, приписаними до певних військових частин. Полковник Ніколаєв разом з клубом став чемпіоном Союзу в 1970-му, а наступного року, коли тренував паралельно клуб і збірну, «опустив» ЦСКА на незвичне дванадцяте місце. Армійці того року уникнули вильоту в першу лігу лише завдяки кращій різниці забитих і пропущених м’ячів в порівнянні з «Пахтакором», який зайняв 15-те місце. За подібними «успіхами» послідувала очікувана негайна реакція міністра оборони СРСР – маршала Гречко. Він видав наказ, яким полковник Ніколаєв мав припинити співпрацю зі збірною країни і сконцентруватися на роботі в клубі.

Наказ був виконаний, а на капітанський місток головної команди зійшов тренер олімпійської збірної СРСР (після гіркого досвіду 1968 року команди нарешті було вирішено розділити) Микола Гуляєв. Треба сказати, що олімпійці (як їх ще називали в радянський час, «перспективні кандидати в першу збірну») Радянського Союзу в той час наводили страх на всю Європу, виносячи Нідерланди, Францію та Австрію з великим рахунком. Але так склалося, що тренером головної збірної Гуляєв пропрацював всього нічого: 41 день підготовки до чвертьфіналу і самі матчі. Відразу ж після того, як перша збірна пробилася на ЄВРО, а олімпійська завоювала путівку в Мюнхен, тренер був звільнений з обох постів.

Першу збірну до Бельгії, а потім і олімпійську збірну в Мюнхен повіз вихованець донецького футболу Олександр Пономарьов, вищим досягненням якого можна вважати чемпіонство в першості СРСР з «Динамо» (Москва) у 1963 році. До речі, це було передостаннє чемпіонство колись легендарного клубу в першостях СРСР і останній по-справжньому зоряний рік його воротаря Лева Яшина.

Відбірковий турнір

Група 1. Про шкоду лікування нежиті відсіканням голови.

У першій групі виявилося два явних претенденти на єдину путівку в чвертьфінал – географічні сусіди і одвічні суперники Румунія і Чехословаччина. Пікантності двобоям цих збірних додавало й недавнє протистояння в рамках мексиканського Мундіалю, де румуни мінімально виграли в очній зустрічі, але не здобули успіху в інших іграх, а чехословаки взагалі програли всі матчі в групі.

Слід визнати, що група у збірної Чехословаччини підібралася не сама прохідна – з Англією, Бразилією і Румунією. Проте не минуло й 10 років, як ті ж чехи зі словаками лише у фіналі програли Бразилії легендарного Пеле! А тут посіли останнє місце в групі з двома забитими м’ячами і нулем очок!

Не стерпіла такої ганьби Чехословацька федерація футболу і… відрахувала зі збірної всіх учасників Чемпіонату світу 1970 року на чолі з тренером! У результаті вже за 11 тижнів після закінчення світової першості у відборі на ЄВРО-72 на матч з фінами вийшла абсолютно оновлена збірна Чехословаччини.

Звісно, що гравців цієї оновленої команди не по сільських клубах набрали, та ось зігратися як слід хлопці не встигли. До того ж збірна Фінляндії відстояла єдиний забитий м’яч, дружно обороняючи свої ворота. У результаті – нічия, яка згодом буде коштувати команді ЧССР участі у фінальному турнірі, а для фінів залишиться боязкою одиничкою в графі набраних очок у всьому відбірковому циклі ЄВРО-72.

Після нічиї з фінами до складу ЧССР були повернуті багатодосвідчені футболісти, в тому числі і дуже надійний воротар Іво Віктор. Гра команди покращилася, проте в цей же час не менш успішно виступали і румуни, які в підсумку обійшли чехословаків лише за різницею м’ячів. Відзначився у складі румунів двома забитими м’ячами і Мірча Луческу, який пропустив початок сезону через травму. У вирішальному матчі Луческу міг стати і головним винуватцем невдачі, адже на 19-й хвилині не зміг відкрити рахунок, пробивши прямо у воротаря з пенальті. Однак завдяки голам Дембровські і Добрина румуни виграли головне для себе в цьому відбірковому циклі протистояння з чехословаками.

Що характерно, чехословацька команда до цього теж проявила люб’язність – у виграному в румунів домашньому поєдинку Адамец також не реалізував пенальті, відправивши м’яча вище воріт.

Що ж стосується ще одного учасника турніру в групі – збірної Уельсу, вона відзначилася хіба що двома перемогами над Фінляндією, які стали можливими завдяки висхідній зірці валлійського футболу Джону Тошаку. За наступні 10 років цей футболіст виграє всі можливі клубні трофеї в Англії і Європі з «Ліверпулем», а пізніше – як тренер – збере приголомшливу колекцію нагород в Уельсі, Іспанії і навіть Туреччині.

Всі матчі групи 1

7 жовтня 1970, Прага. Чехословаччина – Фінляндія 1: 1 (Альбрехт 30ʹ, М. Паателайнен 41ʹ).

11 жовтня 1970, Бухарест. Румунія – Фінляндія 3: 0 (Думітраке 27ʹ, 41ʹ, Р. Нунвайллер 78ʹ).

11 листопада 1970, Кардіфф. Уельс – Румунія 0: 0.

21 квітня 1971, Суонсі. Уельс – Чехословаччина 1: 3 (Р. Девіс 58ʹ – пен. – Я. Чапковіч 78ʹ, 83ʹ, Таборскі 80ʹ).

16 травня 1971, Братислава. Чехословаччина – Румунія 1: 0 (Весели 88ʹ).

26 травня 1971, Гельсінкі. Фінляндія – Уельс 0: 1 (Тошак 54ʹ).

16 червня 1971, Гельсінкі. Фінляндія – Чехословаччина 0: 4 (Я. Чапкович 12ʹ, Поллак 16ʹ, Карк 83ʹ, 89ʹ).

22 вересня 1971, Гельсінкі. Фінляндія – Румунія 0: 4 (Іорданеску 25ʹ, Н. Лупеску 37ʹ, Дембровські 54ʹ, Луческу 63ʹ – пен.).

13 жовтня 1971, Суонсі. Уельс – Фінляндія 3: 0 (Дербан 10ʹ, Тошак 53ʹ, Д. Ріс 89ʹ).

27 жовтня 1971, Прага. Чехословаччина – Уельс 1: 0 (Куна 60ʹ).

14 листопада 1971, Бухарест. Румунія – Чехословаччина 2: 1 (Дембровські 25, Добрин 52ʹ – Я. Чапковіч 50ʹ).

24 листопада 1971, Бухарест. Румунія – Уельс 2: 0 (Н. Лупеску 9ʹ, Луческу 74ʹ).

Підсумкова таблиця групи 1

Група 2. На одну перемогу більше, ніж у конкурентів

Боротьбу за вихід у чвертьфінал у другій групі, мабуть, слід вважати найбільш напруженою з усіх восьми. Судіть самі – за путівку тут боролися відразу три команди: Угорщини, Франції та Болгарії, поперемінно змінюючи один одного на лідерських позиціях.

Угорці почали і закінчили турнір першими: в стартовому матчі вони без проблем перемогли норвежців. Французи, що мріяли про відродження слави «триколірної» збірної, виграли у тих-таки скандинавів так само легко і навіть з тим самим рахунком – 3: 1. Першими осічку допустили болгари, які зіграли з Норвегією вдома 1: 1 – забігаючи наперед, зазначу, що це буде єдине очко скандинавів у відбірковому циклі.

Проте вже навесні 1971-го все стало з ніг на голову: спочатку угорці не змогли вдома переграти французів, а потім болгари вдома виграли у збірної Угорщини 3: 0! Відрив Болгарії від суперників збільшився після великої перемоги вдома над норвежцями у червні. Французи, втім, підтяглися на друге місце у вересні, обігравши норвежців на виїзді. А оскільки, згідно з жеребкуванням, саме ці дві команди закінчували відбірковий турнір спареними матчами між собою, футбольна громадськість очікувала, що доля путівки на ЄВРО-72 від групи вирішиться в останньому матчі в Софії.

Ключовим моментом у боротьбі стала зміна наставника збірної Угорщини – замість Йожефа Хоффера головним тренером був призначений 49-річний Рудольф Ілловськи. Як часто буває, струс від зміни тренера чудодійним чином перетворив збірну Угорщини. У трьох матчах, що залишилися, мадяри досягли трьох перемог із загальним рахунком 8: 0, а їхній лідер Ференц Бене зробив серйозну заявку на звання кращого бомбардира турніру.

Особливо показовим вийшов матч на Парк-де-Пренс, де Бене і компанія просто втоптали в газон всі надії французів на участь у фінальному турнірі ще в першому таймі. Перемоги ж вдома над болгарами та норвежцями вийшли швидше логічними і не вибивалися із загальної картини переваги оновленої угорської збірної над суперниками.

Але й після трьох перемог Угорщина, відірвавшись на 4 очки від конкурентів, ще не забезпечила собі проходження в чвертьфінал. Перешкодити їй могли як французи, так і болгари – кожній з цих збірних потрібно було вигравати в обох очних поєдинках. При цьому болгар влаштовували дві перемоги з довільним рахунком – наздогнавши Угорщину за очками, вони б отримували перевагу за особистими зустрічами. А ось Франції потрібно було вигравати обидва матчі із загальною різницею в шість м’ячів – дуже вже багато «триколірні» пропустили від тих-таки угорців, та й від норвежців.

Всі передматчеві розклади виявилися не актуальними вже по ходу першого матчу Франції і Болгарії в Нанті. Болгари відкрили рахунок з пенальті, а через 8 хвилин французи зрівняли рахунок. І цей обмін випадами, і весь хід матчу показували – на полі дві рівні команди, і навряд чи хтось відважить супернику шість м’ячів. Гол господарів на 87-й хвилині лише додав оптимізму угорським вболівальникам – болгари втратили всі шанси на ЄВРО, а в те, що Франція зуміє перемогти в Софії 5: 0 або більше, не вірили навіть найзатятіші оптимісти. Так і вийшло – повторна зустріч Болгарії та Франції стала дзеркальною копією поєдинку в Нанті: 2: 1 з голом французів на останніх хвилинах.

Всі матчі групи 2

7 жовтня 1970, Осло. Норвегія – Угорщина 1: 3 (Іверсен 50ʹ – Бене 6ʹ, Надь 23ʹ, Карлсен 66ʹ – автогол).

11 листопада 1970, Ліон. Франція – Норвегія 3: 1 (Флош 31ʹ, Леш 55ʹ, Мезі 63ʹ – Нільсен 79ʹ).

15 листопада 1970, Софія. Болгарія – Норвегія 1: 1 (Атанасов 29ʹ – Фуглсет 83ʹ).

24 квітня 1971, Будапешт. Угорщина – Франція 1: 1 (Кочіш 70ʹ – пен., Ревеллі 65ʹ).

19 травня 1971, Софія. Болгарія – Угорщина 3: 0 (Колєв 38ʹ, Петков 48ʹ, Величков 72ʹ).

9 червня 1971, Осло. Норвегія – Болгарія 1: 4 (Іверсен 80ʹ – Бонев 26ʹ, 42ʹ – пен., Жеков 29ʹ, Васильїв 37ʹ).

8 вересня 1971, Осло. Норвегія – Франція 1: 3 (У-Д. Ульсен 80ʹ – Вернь 33ʹ, Лубе 34ʹ, Бланше 49ʹ).

25 вересня 1971, Будапешт. Угорщина – Болгарія 2: 0 (П. Юхас 50ʹ, Видач 52ʹ).

9 жовтня 1971, Париж. Франція – Угорщина 0: 2 (Бене 34ʹ, Замбо 41ʹ).

27 жовтня 1971, Будапешт. Угорщина – Норвегія 4: 0 (Бене 21ʹ, 43ʹ, А. Дунаї 23ʹ, Сюч 64ʹ).

10 листопада 1971, Нант. Франція – Болгарія 2: 1 (Леш 64ʹ, Лубе 87ʹ – Бонев 54ʹ – пен.).

4 грудня 1971, Софія. Болгарія – Франція 2: 1 (Жеков 47ʹ, Михайлов 82ʹ – Бланше 85ʹ).

Підсумкова таблиця групи 2

Група 3. Перше місце Англії і перше очко Мальти

У третій групі, на відміну від попередніх, фаворит був один – збірна Англії під керівництвом сера Альфа Рамсея. Тріумфатор домашнього Мундіалю 1966-го задовольнявся бронзовими медалями ЄВРО-1968 і встиг «проколотися» на Чемпіонаті світу в Мексиці, де його команда начисто програла німцям на стадії чвертьфіналу. З усім тим авторитет «Генерала» був настільки непохитний, що пройде ще чотири роки, перш ніж його попросять піти з поста головного тренера збірної родоначальників футболу.

Несподіваним ситуаційним конкурентом англійців у групі виявилися швейцарці, які на тлі слабкої Греції та дебютанта міжнародних змагань Мальти виглядали непогано, але не більше за те. У матчі, коли потрібно було голосно заявити про свої претензії на вихід з групи, збірна Швейцарії на своєму полі, двічі відіграючись по ходу матчу, все ж програла Англії з рахунком 2: 3. Після цього турнірної інтриги не залишилося, а на те, аби виграти в гостях у англійців, швейцарців просто не вистачило.

До речі, у розіграші ЄВРО-72 англійці Рамсея були вже не так вражаюче швидкі й зовсім не здавалися непереможними. Колишні візерунки швидкісних атак багато втратили без Боббі Чарльтона, а атлетичний «футбол як регбі» без використання флангових півзахисників і нападників все частіше натикався на стіни оборонних порядків суперників.

Серед визначних пам’яток відбіркового турніру третьої групи – і матч відкриття, в якому Мальта заробила перші очки у міжнародних змаганнях, звівши внічию матч зі збірною Греції. Відзначимо, що греки зрівняли рахунок лише за дві хвилини до закінчення зустрічі зусиллями вийшовшого на заміну Крітікопулоса. Пройде ще чотири роки, і футбольний карлик, одна з найслабших збірних світу в історії, таки здобуде свою першу перемогу – 2: 0 – над ким би ви думали? Звичайно ж, над греками! Ось такі цікаві у жителів півдня футбольні стосунки.

Всі матчі групи 3

11 жовтня 1970, Ла Валлетта. Мальта – Греція 1: 1 (Вассало 66ʹ – Крітікопулос 88ʹ).

16 грудня 1970, Пірей. Греція – Швейцарія 0: 1 (Мюллер 84ʹ).

20 грудня 1970, Ла Валетта. Мальта – Швейцарія 1: 2 (Теобальд 57ʹ – пен., Квентен 50ʹ, Кюнцле 59ʹ).

3 лютого 1971, Ла Валлетта. Мальта – Англія 0: 1 (Пітерс 35ʹ).

21 квітня 1971, Лондон. Англія – Греція 3: 0 (Чиверс 22ʹ, Херст 70ʹ, Лі 86ʹ).

21 квітня 1971, Люцерн. Швейцарія – Мальта 5: 0 (Блеттлер 14ʹ, Кюнцле 17ʹ, Квентен 26ʹ, Сітерле 28ʹ, Мюллер 30ʹ).

12 травня 1971, Лондон. Англія – Мальта 5: 0 (Чиверс 29ʹ, 49ʹ, Лі 41ʹ, Кларк 46ʹ – пен., Лоулер 75ʹ).

12 травня 1971, Берн. Швейцарія – Греція 1: 0 (Одерматт 72ʹ).

18 червня 1971, Пірей. Греція – Мальта 2: 0 (Давурліс 59ʹ, Айдін 80ʹ).

13 жовтня 1971, Базель. Швейцарія – Англія 2: 3 (Жандюпе 10ʹ, Кюнцле 45ʹ – Херст 2ʹ, Чиверс 12ʹ, Вайбель 77ʹ – автогол).

10 листопада 1971, Лондон. Англія – Швейцарія 1: 1 (Саммербі 9ʹ – Одерматт 26ʹ).

1 грудня 1971, Пірей. Греція – Англія 0: 2 (Херст 58ʹ, Чиверс 89ʹ).

Підсумкова таблиця групи 3

Група 4. Старі друзі-суперники

Сказати, що радянській збірній не пощастило з жеребом було б і занадто сильно, і занадто слабо. З одного боку – радянській збірної випало протистояти одночасно чемпіонам Європи 1964 року іспанцям і амбітній збірній Північної Ірландії з кращим в її історії футболістом Джорджем Бестом, який переживав пік своєї кар’єри. З іншого – радянська збірна 60-х, та й початку 70-х років була визнаним лідером європейського футболу, що підтвердив і описуваний розіграш ЄВРО. З ким грати, де і за яких обставин для такої команди було, в принципі, не важливо. А якщо врахувати, що після чемпіонства в 1964-му в Іспанії настав затяжний період «лихоліття», що закінчився лише в ХХІ столітті, а в збірної Північної Ірландії не було жодної людини, яка хоча б поруч стояла з талантом Беста, то скаржитися на жереб і поготів не доводилося.

Прийнявши команду від старійшини тренерського цеху Гавриїла Качаліна, полковник Ніколаєв не став «винаходити велосипед» і зберіг кістяк команди, що брала участь в «проваленому» чемпіонаті світу в Мексиці. Але й без новачків тренер не обійшовся: команду поповнили форвард бакинського «Нефтчі» Віталій Шевченко; столичні армійці Володимир Федотов і Борис Копєйкін, а також півзахисник казанського «Рубіна» (пізніше – київського «Динамо») Віктор Колотов. За чотири роки повернулися до збірної воротар Віктор Банніков, який переїхав з київського «Динамо» в московське «Торпедо» – той самий, ім’ям якого названо Національний тренувальний комплекс національної збірної України в Києві.

Основні конкуренти почали практично синхронно з впевнених перемог: іспанці – над британцями, а радянська збірна – над кіпріотами. До слова, після цього матчу полковник Ніколаєв влаштував серйозний «розбір польотів», адже з 36 (!) ударів гравців збірної СРСР по воротах кіпріотів, нанесених за весь матч, лише третина припала у отвір воріт, а забити четвірка нападників змогла всього тричі. Для порівняння – в наступних спарених матчах північні ірландці відважили Кіпру відразу вісім голів, половина з яких – на рахунку Беста.

Однак радянській збірній ніколи було стежити за результативністю генія футболу – її чекав матч вищої принциповості в «Лужниках» з Іспанією. До речі, ці команди не зустрічалися до гри більше шести років – з пам’ятного фінального матчу в Мадриді на ЄВРО-64.

Сьогодні багато хто романтично звеличує радянських футболістів 70-х, проте необхідно визнати: отримавши уроки з програшу Італії на попередньому євротурнірі, збірна СРСР чудово навчилася оборонятися. А от зі створенням і, особливо, реалізацією моментів, радянські футболісти мали великі труднощі.

Як часто буває, не було б щастя… Допоміг збірній СРСР тренер іспанців Ладіслао Кубала. Випустивши на поле з початку гри п’ятьох захисників, він весь матч тільки й робив, що підказував своїм підопічним відходити назад і зберегти свої ворота недоторканими. У іспанців це, в принципі, і виходило – майже повних 80 хвилин. А потім, з розривом у чотири хвилини «вистрілили» спочатку киянин Колотов, а потім бакинець Шевченко. Іспанці понеслися вперед лише на 85 хвилині за рахунку 0: 2. Вони встигли відіграти один м’яч, але не більше. І хто знає, яким був би результат протистояння, обери Кубала атакуючу тактику.

Не менш напружено склалося і двоматчеве протистояння збірної СРСР з північними ірландцями. У першому матчі в Москві «на боротьбу з Бестом» був мобілізований Реваз Дзодзуашвілі, якого постійно страхував капітан збірної Шестерньов. І навіть незважаючи на це, перемогти радянській команді вдалося лише завдяки надзусиллям воротаря Рудакова та реалізованому Мунтяном під кінець першого тайму пенальті, призначеного за порушення Шевченку. У матчі-відповіді в Белфасті було все зовсім туго: навіть без травмованого Беста збірна Північної Ірландії повністю контролювала гру і без особливих зусиль відкрила рахунок на 13-й хвилині. Гол рикошетом від повернутого до збірної напередодні Бишовця і відчайдушна гра захисту – ось фактори, що дозволили радянській команді вивезти з Британських островів хоча б очко.

А за два тижні після протистояння в Белфасті відбулася так звана «битва при Севільї» – матч, який, в принципі, і вирішив долю путівки у чвертьфінал ЄВРО. Іспанці вийшли на гру з твердим наміром виграти, і перешкодили їм у цьому дві речі: бажання вигравати красиво і Євген Рудаков. Голкіпер київського «Динамо» відбив у тій грі 17 (!) ударів іспанців. Після гри Рудакова в західній пресі стали називати «непробивним», і цілком заслужено.

На жаль, керівники радянського футболу ставилися до народженого в Москві і відігравшого практично всю кар’єру в київському «Динамо» Рудакова не надто прихильно. Він не був обласканий славою «народного улюбленця», як Лев Яшин, не отримував «Золотий м’яч» і не увічнений на «Алеї зірок» російського спорту. Однак семиразовий чемпіон СРСР у командах спочатку Маслова, а потім Лобановського практично сам приніс збірній СРСР срібло ЄВРО-72 і бронзу Мюнхенської Олімпіади. Якщо ж згадувати Кубок володарів кубків і Суперкубок Європи київського «Динамо» 1975 року – не відкидаючи тренерський талант Лобановського і гольове чуття Блохіна – слід врахувати, що в одинадцяти матчах єврокубків «Динамо» (Київ) пропустило всього лише п’ять м’ячів.

Радянська ж команда після нульової нічиєї в Іспанії стала недосяжна для суперників. Іспанці в серцях відважили сім м’ячів кіпріотам на їхньому полі, а ось в останньому матчі групи мало не програли північно-ірландцям на їхньому полі – на останніх хвилинах воротар гостей Хосе Ірібар прийняв на себе удар після виходу один на один все того ж невгамовного Беста.

В результаті, іспанці забили у групі найбільше, пропустили найменше, а далі пройшла збірна СРСР.

Всі матчі групи 4

11 листопада 1970, Севілья. Іспанія – Північна Ірландія 3: 0 (Рексач 39ʹ, «Піррі» 59ʹ, Луїс 76ʹ).

11 листопада 1970, Нікосія. Кіпр – СРСР 1: 3 (Хараламбус 42ʹ – Колотов 10ʹ, Єврюжихін 16ʹ, Шевченко 50ʹ).

Кіпр: Алківіадіс, «Каттос», Кавазіс, «Фоккіс», Куріс, Н. Хараламбус, Т. Костянтину (Кітреотіс, 83ʹ), Теодору (Марку, 75ʹ), Х. Пападопулос, П. Васіліу, А. Стіліану (к). Тренер – Р. Вуд (Англія).

СРСР: Банніков, Істомін, Шестерньов (к), Капличний, Ловчев, Колотов, Мунтян, Федотов, Шевченко, Копєйкін (Нодія, 70ʹ), Єврюжихін. Тренер – В. Ніколаєв.

3 лютого 1971, Нікосія. Кіпр – Північна Ірландія 0: 3 (Ніколсон 53ʹ, Дуган 55ʹ, Бест 83ʹ – пен.).

21 квітня 1971, Белфаст. Північна Ірландія – Кіпр 5: 0 (Дуган 20ʹ, Бест 44ʹ, 47ʹ, 56ʹ, Ніколсон, 85ʹ).

9 травня 1971, Нікосія. Кіпр–Іспанія 0: 2 (Піррі 2ʹ, Віолета 86ʹ).

30 травня 1971, Москва. СССР–Іспанія 2: 1 (Колотов 79ʹ, Шевченко 83ʹ – Рексач 88ʹ).

СРСР: Рудаков, Дзодзуашвілі, Шестерньов (к), Зиков, Капличний, Сабо, Колотов, Мунтян (Федотов, 57), Банішевський (Нодія, 46ʹ), Шевченко, Єврюжихін. Тренер – В. Ніколаєв.

Іспанія: Ірібар, Соль («Антон», 65ʹ), «Гальєго», Беніто, «Тоното», Віолета (Лора, 62ʹ), Рексач, Кларамунт, Амансіо (к), Уріарте, Чуррука. Тренер – Л. Кубала.

7 червня 1971, Москва. СССР – Кіпр 6: 1 (Федотов 4ʹ, 86ʹ, Єврюжихін 23ʹ, 38ʹ, Колотов 59ʹ, Банішевський 85ʹ – Михайло 75ʹ). На 32-й хвилині Банішевський не реалізував пенальті (мимо).

СРСР: Банніков (Рудаков, 46ʹ), Істомін, Шестерньов (к), Капличний, Зиков, Колотов, Мунтян, Банішевський, Федотов, Шевченко, Єврюжихін (Хмельницький, 64ʹ). Тренер – В. Ніколаєв.

Кіпр: Варнава, Г. Михайло, Кавазіс, «Фоккіс», Калліс, Костянтину, С. Михайло, П. Васіліу, А. Костянтину, Марку, З. Кандзілеріс (Папеттас, 74ʹ), А. Стіліану (к) (Теодору, 46ʹ). Тренер – Р. Вуд (Англія).

22 вересня 1971, Москва. СССР – Північна Ірландія 1: 0 (Мунтян, 43ʹ – пен.).

СРСР: Рудаков, Дзодзуашвілі, Шестерньов (к), Зиков, Хурцилава, Мунтян, Колотов, Федотов, Шевченко (Іштоян, 74ʹ), Долматов, Єврюжихін. Тренер – В. Ніколаєв.

Північна Ірландія: Макфол, Крейг (Б. Хамилтон, 70ʹ), Нельсон, Ніколсон, Хантер, О’Кейн, Хеган, Клементс, Дуган (к), Т. Ніл, Бест. Тренер – Т. Ніл.

13 жовтня 1971, Белфаст. Північна Ірландія – СРСР 1: 1 (Ніколсон 13ʹ – Бишовець 32ʹ).

Північна Ірландія: Дженнінгс, Райс, Нельсон, Ніколсон, Хантер, О’Кейн, Б. Хамільтон (М. Х. М. О’Нілл, 65ʹ), Клементс, Дуган (к) (Кассіді, 46ʹ), Т. Ніл, Макморді. Тренер – Т. Ніл.

СРСР: Рудаков, Дзодзуашвілі, Шестерньов (к), Ловчев, Хурцилава, Коньков, Кисельов, Долматов, Колотов, Бишовець, Шевченко (Іштоян, 60ʹ) Тренер – В. Ніколаєв.

27 жовтня 1971, Севілья. Іспанія – СРСР 0: 0.

Іспанія: Рейна, Соль, «Гальєга», «Антон» (Марсіал, 76ʹ), «Тононо», Лора, Кларамунт, Амансіо (к), «Кіно», «Кіні», Чуррука. Тренер – Л. Кубала.

СРСР: Рудаков, Дзодзуашвілі, Шестерньов (к), Істомін, Хурцилава, Колотов, Мунтян, Долматов, Федотов (Кисельов, 83ʹ), Бишовець, Іштоян (Шевченко, 62ʹ). Тренер – В. Ніколаєв.

24 листопада 1971, Гранада. Іспанія – Кіпр 7: 0 («Піррі» 8ʹ, 47ʹ – пен., «Кіно» 15ʹ, 23ʹ, Агілар 63ʹ, Лора 66ʹ, «Чечу» Роха 75ʹ).

16 лютого 1972. Халл (Англія). Північна Ірландія–Іспанія 1: 1 (Морган 72ʹ – «Чечу» Роха 41ʹ).

Підсумкова таблиця групи 4