Американська трагедія. Книга 1

Розділ X

Клайдові, якого виховували дуже суворо, прищеплюючи йому поняття, що не дозволяли нічого подібного, побачене щойно мало здаватися огидним. Проте з природи йому була така властива романтичність та чуттєвість і давно придушуваний голос статі звучав у ньому так наполегливо, що він тепер був не обурений, а, навпаки, зачарований. Його увагу привертала зараз тілесна пишнота майже всіх цих постатей, хоча б ними й керував тупий і позбавлений романтики розум. Врешті-решт тут усе ж таки була краса: безсоромна, суто плотська, оголена й доступна. І не треба було перемагати якісь настрої, порушувати якісь заборони, щоб зблизитися з будь-якою з цих дівчат… Одна з них, дуже мила брюнетка, одягнена в чорне з червоним і з червоною стрічкою на чолі, поводилася зовсім просто з Хігбі і вже танцювала з ним у глибині кімнати під джазовий мотив, який хтось безладно барабанив на піаніно.

І Ретерер, на подив Клайда, уже сидів у позолоченому кріслі, а на колінах у нього напівлежала висока дівчина з дуже світлим волоссям і блакитними очима. Вона курила цигарку й притоптувала позолоченими туфельками в такт мотиву. Разюче, казкове видовище, – здавалося Клайдові! А перед Хегландом стояла, взявшись у боки і розставивши ноги, пухла, гарненька дівчина німецького чи скандінавського типу. І Клайд чув, як вона питала високим тонким голосом: «Будеш біля мене сьогодні?» Але на Хегланда, мабуть, не дуже впливали ці загравання: він спокійно похитав головою, і дівчина відійшла до Кінселла.

Поки Клайд дивився й думав, гарненька білявка років двадцяти чотирьох – йому вона здалася молодшою – присунула стілець і сіла поруч нього.

– Ви не танцюєте? – спитала вона.

Клайд нервово похитав головою.

– Хочете, навчу?

– В мене однаково не вийде!

– Та це ж зовсім неважко! Ходімо!

Але Клайд рішуче відмовився, хоч її ласкавість була йому приємна.

– Ну, може, вип’єте? – запропонувала вона тоді.

– Обов’язково, – люб’язно погодився він.

Дівчина подала знак негритянці, і за хвилину перед ними стояв столик, а на ньому пляшка віскі й содової. Побачивши це, Клайд мало не онімів з переляку. У нього в кишені всього сорок доларів, а він чув від інших, що тут кожен бокал коштує не менш як два долари. Подумати тільки, що він витрачає такі гроші! І частує таку жінку! А вдома в нього мати, сестра, братик, і їм ледве вистачає… І проте він замовляв і платив, відчуваючи, що це жахливе, надмірне марнотратство і що він влаштував просто якусь оргію… Та вже коли він тут, слід триматися до кінця.

До того ж Клайд помітив, що дівчина і насправді гарненька. На ній була вечірня сукня з блакитного оксамиту, туфлі і панчохи того ж кольору, у вухах блакитні сережки. Відкриті плечі, шия та руки були повні й ніжні. Особливо бентежив Клайда глибокий виріз її сукні – він ледве насмілювався дивитися в той бік, і її нафарбовані щоки і губи – найпевніші прикмети продажної жінки. Проте вона не здавалася надто настирливою, навпаки, – трималася дуже просто і з цікавістю дивилася в його глибокі темні очі, сповнені тривоги.

– Ви теж працюєте в «Грін-Девідсон»? – спитала вона.

– Так, – відповів Клайд, всіляко намагаючись показати, що все це для нього не нове і що він уже не раз бував у таких місцях, в такій же обстановці. – А звідки ви знаєте?

– Я знаю Оскара Хегланда. Він тут буває. Він ваш друг?

– Так. Тобто ми разом працюємо в готелі.

– Але ви раніше не бували тут?

– Ні, – швидко відповів Клайд і тут же в думці спитав себе, звідки вона знає, що він не був тут раніше.

– Я так і думала. Майже всіх ваших я вже бачила, а вас – жодного разу. Ви недавно в готелі, правда?

– Так, – сказав Клайд трохи роздратовано. Він раз у раз то морщив чоло, то насуплював брови в гримасі, що з’являлася мимоволі: це бувало з ним завжди, коли він нервував або глибоко замислювався. – Ну, то й що?

– Та нічого. Просто я відразу догадалася. Ви не схожі на них – зовсім інший.

Вона всміхнулася дивно й ласкаво. Клайд не зрозумів ні цієї усмішки, ні настрою дівчини.

– Чим саме я інший? – похмуро й сердито спитав він, над-пиваючи бокал.

– Одно я знаю напевно, – продовжувала вона, не звернувши уваги на його питання, – ви не дуже любите таких дівчат, як я. Адже так?

– Ні, чому ж… – ухилився він від точної відповіді.

– Ні, не любите. Я бачу. Але ви мені однаково подобаєтеся. Мені подобаються ваші очі. Ви не такий, як усі ці хлопці, – благородніший, добріший. Я вже бачу, що ви інший.

– Ну, не знаю, – відповів задоволений Клайд, якому це було приємно.

Він і далі ще морщив чоло. Можливо, ця дівчина не така вже погана, як він думав. Вона розумніша за інших, більш витончена. І одяг її не такий безсоромний. І вона не накинулась на нього, як інші на Хегланда, Хігбі, Кінселла й Ретерера. Тепер уже майже всі його товариші сиділи на стільцях чи диванах, тримаючи на колінах дівчат. Перед кожною парою стояв столик з пляшкою віскі.

– Дивіться-но, хто п’є віскі! – гукнув Кінселла тим, хто ще міг звернути увагу на його слова, і показав очима на Клайда.

– Не треба мене боятися, – говорила дівчина, тоді як Клайд, зляканий і зачарований, дивився на її руки, шию, на занадто відкриті груди. – Я не дуже давно займаюся цим, і не була б я тут, але от не пощастило мені в житті. Мені б хотілося жити вдома з ріднею, але тепер вони не візьмуть мене.

Вона з серйозним виглядом опустила очі, думаючи головним чином про те, який недосвідчений і дурненький цей Клайд, – зовсім жовтороте пташеня. І ще думала про гроші, які він при ній діставав з кишені, – чимала пачка… І ще про те, що він і справді гарненький: не те щоб дуже вродливий або сильний, але милий.

А Клайд у цей час думав про Есту, про те, куди вона поїхала і де вона тепер? Хто знає, що з нею? Що могло з нею статися? Може, і з цією дівчиною сталося таке ж лихо, як з його сестрою? В ньому росло щире, хоч трохи й зневажливе співчуття, і він дивився на дівчину поруч себе, ніби бажаючи сказати: «Бідолашка». Але зараз він не зважувався промовити жодного слова, не зважувався ні про що спитати.

– От ви, молоді хлопці, приходите в такі місця, як наше, і завжди думаєте про нас дуже погано, адже я знаю. А ми зовсім не такі погані.

Клайд усе морщив чоло. Може, й справді вона не така вже погана? Вона пропаща жінка, звичайно… зіпсута, але гарненька. Час від часу він поглядав на інших дівчат, і жодна не подобалась йому, як ця. І вона вважає, що він кращий за інших, благородніший, – так вона сказала. Комплімент влучив у ціль.

Вона налила бокал Клайдові і примусила його випити разом з нею.

Тимчасом з’явилася нова група гостей, і нові дівчата вийшли із загадкових глибин дому назустріч їм.

Клайд помітив, що Хегланд, Ретерер, Кінселла і Хігбі таємниче зникли кудись задніми сходами, відокремленими від залу важкими портьєрами. І коли з’явились нові гості, дівчина запропонувала Клайдові перейти на диван у глибині кімнати, де було менше світла.

Тут вона присунулась до нього зовсім близько, погладила по руці і, нарешті, взявши його під руку і щільно пригортаючись до нього, спитала, чи не хоче він подивитися, як гарненько обставлені кімнати на другому поверсі.

І Клайд, побачивши, що він залишився тут один з усієї компанії і ніхто не дивиться на них, дозволив дівчині, що лащилась до нього, затягти його по завішених сходах нагору, до маленької рожево-блакитної кімнати. І весь час він повторював собі, що робить злочинний і небезпечний крок і що це може закінчити-ся великим лихом для нього. Раптом він підхопить яку-небудь жахливу хворобу. Або дівчина зажадає від нього більше, ніж він може заплатити. Він боявся дівчини, себе, всього на світі… надмірно хвилювався і його охоплювали такі сумніви й страх, що він мало не втратив мову. І все-таки він ішов, і, як тільки двері зачинилися за ним, ця принадна, граціозна Венера з округлими формами обернулася й обняла його; потім спокійно стала перед великим дзеркалом, в якому він міг бачити її всю, і почала роздягатися…

Розділ XI

Пригода ця вплинула на Клайда так, як вона тільки й могла вплинути на новака, що був глибоко чужий всьому цьому світові. Щоправда, гостра цікавість і нездоланне бажання привели його сюди й примусили піддатися спокусі, але суворі моральні правила, яких навчали його здавна, і властива для нього огида до всього брутального, неестетичного, примушували його дивитись на все, що сталося, як на щось безсумнівно принизливе і гріховне. Певно, батьки мали рацію, коли проповідували, що це низько й ганебно.

Все ж таки ця пригода, і світ, у якому вона відбулася, тепер, коли все вже було позаду, набували в свідомості Клайда якоїсь грубої язичеської краси, своєрідної вульгарної чарівності. І поки інші, яскравіші враження не примусили потьмяніти цей спогад, Клайд мимоволі повертався до нього з великою цікавістю і навіть приємністю.

До того ж він не раз говорив собі, що тепер, заробляючи так багато грошей, він може ходити, куди хоче, і робити, що хоче. Йому нема чого йти знову до того дому, якщо не хотітиме, – він може знайти інші місця, можливо, не такі безсоромні, витонче-ніші. Він не хотів би йти знову разом з усією компанією. Краще було б просто знайти собі якусь дівчину, подібну до тих, з якими він бачив Зіберлінга і Дойла. Таким чином, незважаючи на всі тривожні думки, що мучили Клайда тієї ночі, він швидко призвичаївся до нового джерела втіхи, хоч і не за тої обстановки, в якій він уперше пізнав її. Він повинен, як Дойл, знайти собі дівчину несуворого звичаю і витрачати на неї гроші. І Клайд нетерпляче очікував принагідного випадку, щоб здійснити свої плани.

Інтересам і бажанням Клайда в цей час цілком відповідала та обставина, що і Хегланд, і Ретерер, хоч у глибині душі й відчували його вищість, а може, саме через це, почали ставитись до нього з особливою увагою: догоджали йому, втягали його в усі свої справи й розваги. Так, незабаром після тієї першої пригоди Ретерер запросив Клайда до себе, і Клайд відразу ж зрозумів, що сім’я Ретерера жила зовсім інакше, ніж його власна.

Гріфітси додержувались суворого статечного способу життя: тут завжди відчувалася зосередженість людей, що живуть під тиском релігійних догм і переконань. У сім’ї Ретерера було якраз навпаки. Матері й сестрі його не чужі були певні якщо не релігійні, то моральні переконання, проте вони дивились на життя досить вільно, а мораліст, мабуть, сказав би «безпринципно». Тут ніколи й мови не було про будь-які суворі моральні підвалини, про тверду лінію поведінки. І тому Ретерер і його сестра Луїза (вона була на два роки молодша за нього) робили так, як їм подобалося, і не дуже замислювались щодо цього. Та Луїза була досить розумна і вольова, щоб не кинутися на шию першому-ліпшому.

Найцікавіше, що Клайд, незважаючи на деяку витонченість, яка примушувала його дивитися скоса на більшу частину того, що його оточувало, був зачарований простотою й свободою життя, що відкрилося йому. Принаймні серед цих людей він міг вільно поводитись, так, як йому досі ніколи ще не доводилося, і міг триматися більш невимушено, ніж будь-коли. Особливо приємно було йому, завжди нервовому й нерішучому в поводженні з дівчатами, що тепер він майже звільнився від сумнівів у своїй привабливості. До цього часу, незважаючи на свій перший недавній візит до храму кохання, куди Хегланд і інші показали йому шлях, Клайд був переконаний, що він незграбний і не має чарівності, необхідної, щоб подобатись дівчатам. Варто було тільки якійсь дівчині опинитися поруч з Клайдом або хоч подивитися в його бік, як він уже відчував себе зовсім пригніченим: його проймав холод, нервовий дрож, він робився тупий і остаточно втрачав здатність розмовляти чи жартувати, як інші хлопці. Але тепер, буваючи в Ретерерів, він дістав цілковиту змогу спробувати, чи зуміє він перебороти свою сором’язливість і нерішучість.

У цьому домі постійно збиралися друзі самого Ретерера і його сестри Луїзи, які більш або менш однаково дивились на життя. Тут танцювали, грали в карти, не соромлячись фліртували. До цього часу Клайд не уявляв собі, що батьки можуть бути такими поблажливими чи байдужими в питаннях поведінки й моралі, як м-с Ретерер. Він не уявляв собі, щоб яка-небудь мати могла схвалювати такі вільні товариські взаємини між юнаками й дівчатами, які існували в домі Ретерерів.

Але дуже скоро, завдяки дружнім запросинам Ретерера, він відчув себе частиною цієї компанії; на членів її він дивився трохи звисока за їх розбещеність, за погану англійську мову, але, з другого боку, його приваблювала їх невимушеність, товариськість, уміння веселитися. В цій компанії він уперше міг би обрати собі подругу, якщо тільки в нього вистачить сміливості. І Клайд незабаром спробував здійснити це при підтримці Ретерера, його сестри і всіх 'їх знайомих; нагода трапилася під час першого ж його відвідування Ретерерів.

Луїза Ретерер служила в мануфактурному магазині і часто спізнювалася додому на обід. В цей день вона не могла прийти раніше сьомої години, і тому обід відклали. Тимчасом до Луї-зи чогось зайшли дві її подруги і, заставши замість неї Ретерера і Клайда, влаштувались як дома, зацікавлені Клайдом і його новим костюмом. Та Клайд, що одночасно і прагнув дівочого товариства, і боявся його, тримався нервово і не по-компанійському, а подругам Луїзи здалося, що він зарозумілий і чванливий. Ображені, вони вирішили показати себе в усьому блиску і закрутити йому голову – нітрохи не менше. Клайдові дуже сподобалась їх грубувата веселість, і його швидко причарувала одна з них – Гортензія Брігс, гарненька і дуже самовпевнена брюнетка, що, як і Луїза, була всього тільки звичайною продавщицею у великому магазині. І все-таки Клайд відразу побачив, що вона досить вульгарна та грубувата і зовсім не схожа на дівчину, про яку він мріяв.

– Як, вона ще не прийшла? – вигукнула Гортензія, привітавшись з Ретерером і глянувши на Клайда, який стояв біля вікна і дивився на вулицю. – Дуже прикро! Ну, ми трошечки почекаємо, якщо ви не заперечуєте.

Ці слова вимовлялися з такими кокетливими гримасками, які ясно промовляли: «Хто ж буде заперечувати проти нашої присутності!»

Вона підійшла до дзеркала, милуючись собою, і почала перед ним чепуритися. А її подруга, Грета Міллер, додала:

– Звичайно, почекаємо. Сподіваюся, нас не виженуть до її приходу. Ми не обідати прийшли. Ми думали, ви вже закінчили з їжею.

– Звідки це ви взяли, що вас звідси виженуть? – розв’язно відповів Ретерер. – Хто ж вас звідси вижене, коли вам тут подобається? Сідайте, заведіть грамофон, взагалі робіть, що хочете. Незабаром ми будемо обідати, і Луїза от-от прийде.

Познайомивши дівчат з Клайдом, він повернувся до їдальні дочитувати газету. А Клайд під 'їх поглядами одразу відчув себе покинутим на вутлому човні напризволяще серед невідомого моря.

– Не кажіть мені про їжу! – вигукнула Грета Міллер, спокійно розглядаючи Клайда, немов вирішуючи в думках, чи вартий він уваги, і, вирішивши, що вартий, пояснила: – Скільки нам сьогодні доведеться з’їсти: і морозиво, і пиріг, і тістечка, і сен-двічі. Ми якраз прийшли попередити Луїзу, щоб вона не дуже наїдалася. Знаєш, Том, Кітті Кін справляє день народження. В неї буде величезний пиріг і сила всякої всячини. Адже ти прийдеш потім туди, так? – закінчила вона, подумавши, що, можливо, з Ретерером прийде й Клайд.

– Не думаю, – спокійно відповів Ретерер. – Ми з Клайдом збиралися після обіду піти до театру.

– Це ж глупство! – вставила Гортензія Брігс головним чином тому, щоб привернути до себе увагу, центром якої досі була Грета. Вона все ще стояла біля дзеркала і тепер обернулася, щоб послати спокусливу усмішку всім і особливо Клайдові, в чий бік, як їй здавалося, вже закинула вудку її подруга. – По-моєму, це безглуздо – йти до театру, коли можна піти з нами до Кітті і потанцювати.

– Звичайно, ви тільки про танці й думаєте – і ви обидві, і Луїза, – зауважив Ретерер (він іноді умів бути надзвичайно розсудливим). – Просто дивно, як це вам тільки не хочеться інколи відпочити. От я цілий день на ногах і часом не відмовився би посидіти.

– Не кажіть мені про відпочинок! – заявила Грета Міллер з гордовитою усмішкою і зробила па ліворуч, наче готуючись полинути в танці. – У нас цей тиждень весь зайнятий. О, як! – вона закотила очі і трагічно стиснула руки. – Просто жах, скільки нам доведеться танцювати цієї зими, – правда, Гортензія? По четвергах, по п’ятницях, по суботах і неділях. Ну й ну! От жах, правда ж?

Вона кокетливо лічила дні по пальцях і усміхалась до Клайда, ніби шукаючи в нього співчуття.

– Вгадай, Том, де ми були цими днями, – Луїза з Ральфом Торп, Гортензія з Бертом Гетлер, і я з Віллі Бесік?! В Пегрена, на Уебстер-авеню. Побачив би ти, скільки там було народу! Ми танцювали до четвертої години ранку. Я думала, що в мене підломляться ноги. Навіть не пам’ятаю, коли я так стомлювалася.

– Та вже ж! – втрутилася Гортензія, трагічно звівши руки до небес. – Я думала, що не зможу працювати наступного ранку. В мене так заплющувались очі, що я насилу бачила покупців. А мама так хвилювалася! Просто жах! Вона досі не може опам’ятатися. По суботах і по неділях ще нічого, але тепер ми танцюємо й серед тижня, а мені вранці о сьомій годині вставати, і вже тут мені від мами так перепадає – ну й ну!

– Я її добре розумію, – сказала м-с Ретерер, що якраз увійшла з блюдом картоплі й хлібом. – Ви занедужаєте, якщо не дасте собі перепочинку, і Луїза теж. Я все кажу їй, що вона не зможе працювати і втратить посаду, якщо так мало спатиме. Але вона так само як і Том: скільки я не кажу – анітрошечки не слухається.

– Ну, мамо, ти ж знаєш, яка в мене робота, не можу я рано повертатися додому, – тільки й відповів Ретерер.

– Та я померла б з нудьги, якби мені довелося просидіти вечір удома! – вигукнула Гортензія Брігс. – Цілий день працюєш, треба ж і повеселитися трошки.

Як у них приємно в домі, думав Клайд. Як легко, вільно! І як задирливо й весело тримаються ці дівчата. Очевидно, їх батьки не бачать у цьому нічого поганого. От коли б у нього була така гарненька подруга, як ця Гортензія Брігс, з маленьким хтивим ротиком і блискучими зухвалими очима…

– Досить мені, коли я двічі на тиждень висплюся, – заявила Грета Міллер. – Батько думає, що я божевільна, а мені просто шкідливо багато спати.

Вона весело розсміялася. А Клайд захоплено слухав її, незважаючи на всі неправильні й вульгарні звороти, якими вона пересипала свою мову. Ось втілення юності, веселості, волі й любові до життя!..

В цю хвилину вхідні двері відчинились, і швидко ввійшла Луїза Ретерер, струнка дужа дівчина, середня на зріст, в накидці на червоній підбивці і в м’якому блакитному фетровому капелюшку, насунутому на очі. Луїза була моторніша й енергійніша за свого брата, лагідніша за своїх обох подруг, і притому не менш гарненька.

– От хто в нас! – вигукнула вона. – Ці два дівчиська і додому прилетіли раніш за мене! А я сьогодні застрягла через плутанину в звітній книжці. Довелось давати пояснення в конторі. І зовсім я не винна, можете повірити. Просто вони не розбирають мого почерку. – І тут тільки помітивши Клайда, вона вигукнула: – Іду на парі, що знаю, хто це! Ви – містер Гріфітс! Том багато говорив про вас. Я все дивувалася, чому він досі не приводив вас.

І Клайд, якому це лестило, промимрив, що він радий був би познайомитись раніше.

Обидві гості разом з Луїзою пішли до маленької спальні – про щось порадитись, але незабаром знову з’явились і після наполегливого вмовляння, в якому по суті не було потреби, вирішили залишитися. Клайд завдяки їх присутності дуже пожвавішав, став веселіший і всіляко намагався справити приємне враження і здружитися з дівчатами. А всі три дівчини, знайшовши, що він симпатичний, так енергійно намагалися сподобатися йому, що він уперше в житті відчув себе вільно в жіночому товаристві, і до нього знову повернулося вміння розмовляти.

– Ми прийшли попередити тебе, щоб ти не занадто багато їла, а самі розсілися обідати, – сміючись, говорила Грета Міллер Луїзі. – А у Кітті будуть і пироги, і тістечка, і різні смачні речі.

– Так, і після всього цього треба буде танцювати! – додала Гортензія. – Допоможи нам, боже, одно можу сказати!

Її рот і особливо усмішка здавалися Клайдові чудовими; він був у нестямі від захоплення. Дивна, чарівна дівчина! Вона так вразила його, що він мало не поперхнувся кавою. Він розсміявся в нападі нестримних веселощів.

У цю мить вона обернулась до нього й вигукнула:

– Дивіться, що я з ним зробила!

– Ви набагато більше зробили! – сказав Клайд, відчуваючи раптовий приплив натхнення й хоробрості. В присутності Гортензії він раптом відчув себе зухвалим і сміливим, хоч і трохи подурнілим, і додав: – Знаєте, тут стільки вродливих дівчат, що мені паморочиться в голові!

– Ну, не здавайся так швидко, – добродушно застеріг Рете-рер. – Вони захоплять тебе і примусять водити їх, куди їм заманеться. Краще не зв’язуйся.

І справді, Луїза Ретерер, аніскільки не зніяковівши від братових слів, звернулась до Клайда:

– Ви, звичайно, танцюєте, містер Гріфітс?

– Ні, я не вмію, – відповів Клайд, вмить витверезившись від цього питання: в цю хвилину він щиро пошкодував, що не оволодів такою необхідною справою. – Але зараз мені страшенно хотілося б уміти, – галантно додав він і майже з благанням подивився спочатку на Гортензію, а потім на Грету Міллер і Луїзу.

Всі вдавали, що не помітили цієї переваги, хоч вона приємно полоскотала самолюбство Гортензії. Вона ще не була певна, чи й справді Клайд уже її цікавить, але ж так легко і з таким блиском домогтися тріумфу над подругами, – це вже дещо! І подруги відчули її перемогу.

– Так, погана справа, – тепер, пересвідчившись, що Клайд віддає перевагу саме їй, вона говорила з ним байдужим і трохи зверхнім тоном. – Якби ви танцювали, ви й Том могли б піти з нами. У Кітті майже весь час будуть танцювати.

Клайд остаточно підупав духом. Подумати тільки: ця дівчина, яка приваблює його більше ніж усі інші, так легко відштовхує його з усіма його мріями й бажаннями тільки тому, що він не вміє танцювати. І в усьому винне його кляте виховання. Він почуває себе розбитим, одуреним. За якого йолопа вони його мають! Ось і Луїза дивиться здивовано й байдуже.

Але тут Грета Міллер, яка подобалась Клайдові менше, ніж Гортензія, прийшла йому на допомогу:

– Можна й навчитися, – це не така вже важка справа. Якщо хочете, я після обіду за п’ять хвилин вас навчу. Треба лише запам’ятати кілька па. І тоді ви зможете піти з нами, коли хочете.

Клайд зрадів і почав дякувати. Він обов’язково навчиться танцювати – тут чи в іншому місці, при першій же зручній нагоді. Чому він раніше не пішов до школи танців, питався він у себе. Але особливо прикро йому було від явної байдужості Гортензії – і це після того, коли він ясно показав, що вона йому подобається. Може, він тому й не цікавить її, що існує цей Берт Гетлер, якого тут згадували і з яким вона ходила танцювати. Ну як йому не щастить у цих справах!

Та коли обід закінчився і всі ще розмовляли, сидячи за столом, саме Гортензія завела грамофон і перша запропонувала дати йому урок танців: вона й тут не хотіла дозволити суперниці взяти над нею гору. Вона зовсім не цікавилася Клайдом, у всякому разі не так, як Грета. Але якщо подруга має намір домогтися успіху в такий спосіб, то чому б не випередити її? І ось, поки Клайд дуже дивувався із зміни в поведінці Гортензії і уявив був, ніби вона ставиться до нього краще, ніж йому здавалося, вона взяла його за руки, думаючи при цьому, що він занадто сором’язливий. Вона обвила його руку навколо своєї талії, другу руку вклала в свою, тримаючи її на рівні плеча, і, наказавши йому уважно стежити за кожним порухом ніг, почала показувати основні па танцю. Та який не був він старанний і вдячний, майже смішний у своїй напруженій старанності, Гортензії він не дуже подобався: вона вважала, що він простацький і надто юний. І проте було в ньому щось миле, що викликало в неї бажання допомогти йому. Незабаром він уже танцював з нею зовсім легко, а потім танцював і з Гретою, і з Луїзою, але весь час думав тільки про Гортензію. Врешті-решт усі визнали, що він досить наловчився і може йти з ними, коли хоче.

Бажання бути близько від Гортензії і ще потанцювати з нею з величезною силою опанувало Клайда. І хоч у цей час з’явилося троє молодих хлопців, серед них горезвісний Берт Гетлер, готові йти з дівчатами до Кітті, і хоч він ще раніше домовився з Ретере-ром піти до театру, – Клайд не міг приховати палкого бажання піти з усіма, так що Ретерер зрештою погодився облишити думку про театр. Незабаром уся компанія вийшла з дому, і Клайд, засмучений тим, що не може йти з Гортензією, яку вів Гетлер, одразу ж зненавидів суперника; проте він намагався бути люб’язним з Луїзою й Гретою, які приділяли йому досить уваги, щоб він міг почувати себе вільно. Ретерер помітив його захоплення Гортензією і, вибравши зручну хвилину, коли вони залишилися вдвох, прошепотів йому:

– Ти не дуже упадай коло цієї Гортензії Брігс. По-моєму, вона просто кокетка. Крутить і Гетлером, і іншими. Ти тільки танцюватимеш під її дудку і ніякого успіху не матимеш.

Але це чесне дружнє попередження вже не могло навести на розум Клайда. Чарування усмішки, магічна принадність і сила юності, що відчувалися в кожному її русі, – все це зовсім запаморочило його, і він готовий був віддати і зробити все що завгодно за одну усмішку, за один погляд, за потиск руки. А перед ним була дівчина, яка не більш за метелика знала, до чого вона прагне, і тільки недавно зрозуміла, як зручно й вигідно використовувати юнаків її віку чи трохи старших, для того щоб мати всякі розваги і вбрання, які тільки захоче.

Вечірка була звичайним зборищем молоді, де бурхливо проявляється прагнення дівчат і юнаків підшукати собі пару. Кітті Кін жила в простенькому будиночку на бідній вулиці, де стояли голі грудневі дерева. Та Клайдові, раптово охопленому пристрастю до гарненького личка, все довкола здавалося яскравим, веселим і романтичним. Дівчата і юнаки, яких він зустрів там, дівчата і юнаки типу Ретерера, Хегланда, Гортензії, – все ще були для нього справжнім втіленням сили, невимушеності і самовпевненості, а він готовий був віддати душу, тільки б самому мати ці якості. Цікаво, що Клайд, хоч і нервував трохи, але завдяки новим друзям швидко призвичаївся і взяв участь у загальних веселощах.

Для нього це була нагода спостерігати, як поводяться і розважаються певного типу дівчата і юнаки, – видовище, якого він не бачив раніше, на своє щастя чи нещастя, як завгодно. Тут, наприклад, мали успіх особливо хтиві танці, і Луїза, Грета і Гортензія віддавалися їм з цілковитою безжурністю. Дехто з хлопців приніс з собою віскі в кишенькових флягах і не тільки прикладалися самі, а й частували інших – і юнаків, і навіть дівчат.

Загальна веселість від цього неабияк піднеслася, відносини між юнаками й дівчатами стали інтимніші, флірт сміливіший. Гортензія, Луїза і Грета теж брали в цьому участь. Часом спалахували сварки. І певно, тут вважалося звичайнісінькою справою, коли хлопець обіймав дівчину десь за дверима, або тримав її в себе на колінах, сидячи на стільці в якомусь затишному куточку, або напівлежав з нею на дивані, нашіптуючи інтимні і, безсумнівно, приємні їй визнання. Щоправда, Клайд жодного разу не помітив, щоб Гортензія лежала в такій позі на дивані, але й вона, як він бачив, спокійнісінько сідала на коліна до різних юнаків і перешіптувалася з ними за дверима. І це так збентежувало і сердило його, що він вирішив більше не мати з нею нічого: вона була надто доступна, вульгарна й нерозсудлива. Щоб не здаватися менш світською й досвідченою людиною, ніж інші, Клайд куштував усі напої, які йому пропонували, поки, нарешті, не набрався невластивої для нього хоробрості і зухвалості, – тут він наважився, чи то благаючи, чи то дорікаючи, заговорити з Гортензією про її надто вільну поведінку.

– Ви кокетка, от що. Вам однаково, кому крутити голову, так?

Він сказав це, танцюючи з нею після першої години ночі.

Юнак на прізвище Уілкіс грав на досить-таки розладнаному піаніно, а Гортензія з добродушним і кокетливим виразом обличчя показувала Клайдові нові па і дивилась на нього томно й весело.

– Що ви хочете сказати? Не розумію.

– Ах, не розумієте? – сказав Клайд сердито, а проте з удаваною усмішкою, якою він хотів приховати свій справжній настрій. – Я вже чув про вас. Ви всім крутите голови.

– Ось як? – вигукнула вона роздратовано. – Ну, вам я, здається, не дуже намагалася закрутити голову?

– Та ну, не гнівайтеся, – сказав він благально і разом з тим буркотливо, побоюючись її. – Я не хотів сказати нічого образливого. Адже ви дозволяєте багатьом хлопцям упадати біля вас. В усякому разі ви їм подобаєтесь.

– Ну, так, звичайно, подобаюсь. Але що ж я можу зробити?

– Та ось я що вам скажу, – хвалькувато, з завзяттям випалив він. – Я можу витрачати на вас далеко більше, ніж будь-хто з них. У мене грошей вистачить.

Тільки за хвилину перед цим він подумав про п’ятдесят п’ять доларів, які тихенько лежали в його кишені.

– О, не знаю, – заперечила вона, дуже зацікавлена цією, так би мовити, грошовою пропозицією і водночас дуже горда своєю здатністю так запалювати мало не всіх юнаків.

Гортензія була не дуже розумна дівчина, надто легковажна й самозакохана; вона не могла спокійно пройти повз дзеркало: щоразу захоплювалася своїми очима, волоссям, шиєю, руками й практикувалася в особливо чарівних усмішках.

Крім того, Гортензія не залишалася байдужою до того, що Клайд був вродливий, хоч і дуже юний. Вона полюбляла злегка дражнити таких жовторотих. На її думку, він був дурнуватий. Але він працював у «Грін-Девідсон», добре одягався і, мабуть, як він сказав, має досить грошей, і він охоче витрачатиме їх на неї. Інші юнаки, які особливо подобалися їй, мали в своєму розпорядженні не занадто багато грошей.

– Знайдеться чимало таких, що охоче витратять на мене свої гроші!

Вона труснула головою, змахнула віями і знову всміхнулася своєю найчарівнішою усмішкою.

Клайдове обличчя відразу спохмурніло. Він був надто слабкий перед її чарами. Чоло його вкрилося зморшками, а потім знову розгладилося. Очі палали, в них було пристрасне бажання і гіркота, давня досада на життя і роздратування обійденого й ображеного. Звичайно, Гортензія сказала правду. Знайдуться люди, в яких грошей більше, ніж у нього, і які можуть більше на неї витрачати. Він смішний із своїми хвастощами, і вона глузує з нього. Помовчавши, він додав сумно:

– Певно, ви маєте рацію. Але ніхто не любить вас так, як я!

Некорислива щирість цих слів була їй приємна. Врешті-решт, він не такий уже поганий. Вони граціозно кружляли під звуки безугавної музики.