Нариси з екзистенціальної аналітики педагогічного дискурсу

Що ж це за логіка? Це логіка, яку створює сам суб’єкт, щоб за її допо-могою певним чином визначати існування, тому її норми мають інституційний характер. Нагадаємо, що теорії інституціоналізму описують окремі аспекти конструювання існування на основі створення моделей правил і норм, а також опису їх здійснення [2; 4; 13]. Екзистенціологія використовує інший підхід, оскільки передбачається, що норми та правила виникають внаслідок досвіду самореалізації суб’єкта. Тому вони повинні бути виявлені на основі дослідження його існування.

d) Правила і норми екзистенціальної логіки

Такі правила та норми мають етичний зміст, тому можуть піддаватися критиці з боку той або іншої моральної концепції. При цьому суттєво, що такі, які не відповідають етичним нормам, можуть розглядатися як доцільні, оскільки їх здейснення корисне. Вони утворюють етичний кодекс, який застосовується у практиці. Цей кодекс виникає спонтанно у процесі взаємодії та протистояння, боротьби, прагнення панувати або збереження самого себе, інакше кажучи, має ситуативний характер. Тому важко уявити собі такого суб’єкта, який на власний розсуд «вибирає» його, а потім здійснює себе за створеними нормами.

Водночас не слід виключати того, що він з’являється внаслідок заперечення існуючого. У зв’язку з цим пригадаємо опис Платоном кругообігу режимів влади: «Тепер скажемо знову, – продовжував я, – як з олігарха походить людина демократична. її походження переважно здійснюється, мабуть, таким чином.

– Яким?

– Коли хлопець, вигадуваний, як ми недавно говорили, без вихо-вання, спробує трутневого меду і зрідниться зі звірячими та дикими зви-чаями, має здатність порушувати різноманітні і такі, що всіляко виявляються, задоволення, тоді-то, вважай, набуває у ньому початок зміни його олігархічного устрою на демократичний» [8, с. 243]. Причину зміни олігархічного режиму на демократичний Платон бачить у транс-формації свідомості при наявності «звірячих і диких вдач». Можна стверджувати, що саме вони провокують появу нової логіки існування.

Причини виникнення екзистенціальної трансформації може зрозуміти при зверненні до теорії радикального конструювання С. Глазерсфельда. Основне його положення формулюється таким чином: «На противагу пануючій епістемології, в якій пізнання виступає як сама собою зрозуміла активність суб’єкта, яка не має ні біологічних, ні психологічних характеристик, радикальний конструктивізм виходить за межі, відштовхуючись від позиції, яку багато професійних філософів називають у більш-менш зневажливому тоні «психологізмом». Така передумова виходить з єдиної моделі, що утворюється при об’єднанні матеріалу першої і другої частин даної роботи. Ґрунтовними слід вважати уявлення про те, що пізнання (і знання) не слід розглядати як якийсь конденсат, що утворюється при пасивному сприйнятті, а є результатом активності суб’єкта. Такого роду активність – це зовсім не маніпуляції з «речами-у-собі», тобто з об’єктами, які були б у позаемпирічному світі й повинні були б мислитися структурованими у готовому вигляді предметами… . Активність, відповідальну за побудову знання, ми називаємо «операцією», що є властивістю будь-якої когнітивної суті, яка, за влучним висловом Піаже, організовує як себе, так і свій досвідний світ. Тим самим теорія пізнання перетворюється на дослідницьку програму, що ставить своєю метою з’ясування того, яким чином розумові в результаті своєї активності вда-ється з емпіричного потоку (Fluss des Еrlebnis) сконструювати хоч трохи надійний, регулярний світ» [3, с. 73].

Як стає очевидним, у теорії радикального конструювання суб’єкт наділяється можливостями створення реальності. Але слід мати на увазі, що це тільки епістемологічна теорія. Тому ця теорія вимагає суттєвого доповнення. Необхідності уточнення того, що є джерелом самостійності cуб’єкта. На наш погляд, цим джерелом є сенс, на підставі якого можливе визначення того, якою повинна бути реальність. Що таке сенс і яке його призначення? Сенс – це знання, яке формується у свідомості, водночас, обумовлює здійснення. Це такі знання, яке використовується у конструюванні реальності, оскільке приймається як істинне, тому, воно має цінність і, водночас, визначає те, що є цінністю.

е) Скільки може бути логік існування?

Інші причини своєрідності екзистенціологія окремого суб’єкта в її обумовленності станом його свідомості, а також зміни ситуації у світі. Будь-який суб’єкт володіє до певної міри самостійністю, тому встановлює норми існування, на підставі яких стає можливим виявлення істинності або помилковості певного вчинку та події. Він має можливість самостійно визначати правила інтерпретації, критерії істинності, процедуру доказу або спростування. Тому існує нескінченна кількість логік існування, стільки ж, скільки є суб’єктів. Але, незважаючи на їх індивідуальність, треба виділити основні типи.

Перший та другий типи визначаються щодо своєрідності владних відносин, а саме наявності і обумовленості панування та підпорядкування. Відповідно є логіка існування деспотичного та залежного суб’єктів. Третий та четвертий типи виділяються в залежності від характеру відношенні до іншого. Логіка існування суб’єкта солідарності виправдовує єдність на підставі висування вимоги слідування принципу рівності. Якщо ж в наявності заперечення іншого, протест проти його панування, то це буде проявом логіки протестного суб’єкта.

Слід мати на увазі, що реальний суб’єкт може спиратися на декілька логік. Наприклад, деспотичний може використовувати логіку солідарності. Звернемо увагу на можливість одночасного вживання екзистенціологій, які взаємно виключають одна одну, наприклад, деспотичної та залежної, солідарної та протестної, що є передумовою зміни генерологічної структури існування в контексті теорії тоталлогії В. Кізіми [5].

У підґрунті логіки існування суб’єкта є його сутність як сукупність сенсів, що утворюють цілісність, на підставі яких виявляється не тільки «доцільність» рішення, але уявлення про «істинність» здійснення самого себе. Відповідно, визначається правильність аргументації, інтерпретації подій, вчинків та ін. Тому відмінність логіки існування від формальної є в тому, що вона не тільки визначає норми істинності та їх використання, але має аксиологічний характер, тобто припускає вживання оцінок, встановлення цінностей, цілей та ін. Наприклад, якщо певний вчинок відповідає критеріям істинності, то він оцінюватиметься як прояв вищих моральних якостей, а індивід, здійснівший його, може заохочуватися найрізноманітнішим чином. Способом використання критеріїв оцінок є погляд, тому саме він є дієвою формою дискурсивного впливу.

Зрозуміло, якщо критерієм істинності поглядів виступають потреби, бажання, цілі, інтереси, то цю логіку слід визнати суб’єктивною. Саме тому розуміння блага не співпадатиме у різних логіках існування, наприклад, для егоїста благом буде тільки те, що корисно для себе. Тому для кожної логіки існування слід шукати ознаки суб’єктивності, що підлягають критиці. Згідно з думкою Платона, вона повинна здійснюва-тися на підставі абсолютної цінності блага, істини та краси.

f) Як виявити логіку існуваня

Яким же чином можна вивчити логіку, що має суб’єктивний характер, де визначальне значення має не знання, а погляд? Для цього необхідно дослідити наявність та реалізацію певних сенсів існування, а також виявити стан справ, до якого призводить їх здійснення. Тому об’єкт дослідження у логіці існування набагато ширший, ніж у формальній, оскільки необхідно розглянути не тільки нормативні підстави істинності, але й стан самого суб’єкта, протистояння його з іншим, ситуацію, що склалася у світі. Саме тому дослідження з екзистенціології скоріше відносяться до сфери філософії педагогіки, чим логіки. Її предметом виступає співвідношення сенсів, оскільки конструювання реальності можливе при їх здійсненні.

Для цього виділимо завдання, які ставить дослідник при розгляді логіки існувавня:

– виявити характерні для суб’єкта сенси та розкрити, яким чином вони обумовлюють існування;

– 

показати, яким чином вони відстоюються;

– 

установити характер основних положень, які розглядаються як істинні;

– 

розкрити аргументи, які використовуються для доказу істиності висловлювань;

– 

сформулювати, який наслідок для майбутнього існування має вста

–

новлення мети та завдань;

– 

визначити характер афектів і встановити їх вплив на характер використання розуму;

– указати на вчинки та події, що здатні впливати на виникнення сенсів;

– проаналізувати, до якого стану справ призводить здійснення сенсів існування тощо.

На підставі наведених завдань можна зрозуміти, що екзистенціологія використовує досягнення формальної логіки, теорію аргументації, однак сфера їх застосування суттєво поширюється. Передбачається не тільки аналіз висловлювань у вигляді тези, антитези та висновку, розгляд типових прийомів і помилок, але й детальний розгляд стану свідомості суб’єкту, характер його поведінку тощо. Правила формальної логіки при доказі доповнюються правилами логіки існування, які визначаються відповідно до позначених характеристик. Проте це не говорить про те, що вони повністю відкидаються, оскільки саме з їх допомогою можна виявити недоліки та помилки, які виникають при доказі висуваємих положень.

g) Як можна показати цілісність суб’єкта

Поставимо питання: яким чином суб’єкт має цілісність? Це можливо за умови, якщо підставою сенсів виявляється його сутність, а існування є їх здійсненням. Тобто, вони є у каузальному взаємозв’язку, коли сутність є причиною, а існування – наслідком, тому їх слід аналізувати у цілісності. Своєрідність сутності обумовлюється рефлексією, оскільки завдяки неї суб’єкт визначає своє існування. Сутність – не константа, оскільки здатна змінюватися, оскільки суб’єкт у змозі відмовитися від наявних сенсів існування і породжувати нові. Крім того, зміна сутності може бути викликана станом реальності. Її зміна можлива і тому, що вона впливає на породжування сенсів. У сукупності це є причиною такого феномена як її «плавання». Таким чином, з одного боку, сутність володіє відносною стабільністю та стійкістю, з іншого – вона змінюється.

Таким чином, використання екзистенціалізму як методологічного під-ґрунтя дозволило визначити особливості логіки існування суб’єкта педа-гогічного дискурсу. Екзистенціологія розглядає висловлювання як вира-ження смислів, які використовуються у педагогічної взаємодії. На відміну від формальної логіки, вона аналізує також норми істинності як такі, що формуються поступово, в залежності від багато факторів. Ці норми, як наголошувалося, утворюють етичний кодекс, що має ситуативний характер, зміст якого може суперечити абсолютним моральним нормам. Завдяки його нестійкості стає можливою трансформація суб’єкта. Наявність процесуальних змін допомагає зрозуміти теорія радикального конструювання. Передбачається, що джерелом конструювання є сенси існування, завдяки яким суб’єкт є цілісним утворенням. Їх єдність дає можливість виділити деспотичний та залежний, протестний та солідарний суб’єкти. Водночас, не визиває сумніву, що реальний суб’єкт має ознаки декількох.

3. ЕКЗИСТЕНЦІОЛОГІЯ СУБЄКТА

Коли визначають логіку як науку, мають на увазі встановлення норм, а також форми доказу або спростування, відповідно, передбачається, що існують незмінні правила, завдяки яким з’являється можливість виявлення істинності висловлювань. Під логікою ж існування або екзистенціологією розуміється формування та використання у дискурсі сукупності норм, що встановлюються суб’єктом залежно від його сутності, які визначають своєрідність використання розуму як підґрунтя створення ідей, формування відношення, позицій, що обумовлює винекнення відповідних дій, вчинків. Тому обговорення проблем екзисгенціології є одним з аспектів практичної філософії, яка достатньо бурхливо розвивається останнім часом [10].

а) Екзистенціологія або логіка існування

Екзистенціологія має індивідуальний характер, що обумовлено не тільки своєрідністю свідомості індивідів, але й унікальністю та неповторністю ситуації; тим, що кожен суб’єкт самостійно встановлює норми, на підставі яких здійснюється виявлення істинності або помилковості певного знання, вчинків, подій; відповідно, визначає правила інтерпретації, критерії істинності, процедуру доказу або спростування. Як вище було вияснено, існує невелика кількість логік, виникнення яких частково пояснюють дослідження з соціальної сінергетики [2; 3; 8].

Це обумовлююється, по-перше, своєрідністю владних відносин, а саме, обумовленістю панування та підпорядкування, на підставі чого слід виділити логіку деспотичного; а також логіку існування залежного суб’єктів, які протилежні; по-друге, якщо звернемо увагу на ступень єдності, то слід відокремити логіку солідарності, коли вона висока, а коли наявне протистояння, то протестну логіку. Не визиває сумніву, що конкретний суб’єкт може використовувати декілька норм, залежно від ситуації та характеру відношення до іншого, тому, наприклад, деспотичний, водночас, може бути солідарним.

Перехід з однієї логіки на протилежну можна досліджувати з допомогою теорії тоталогії В. Кізіми, коли педагогічний субєкт розглядається як генерологічна структура [11]. Слід відмовитися від уявлення про безумовну позитивність соціального розвитку, відповідно, методології позитивізма, наприклад Г. Спенсера, також основних положень марксизма, відповідно яких можливі тільки позитивні зміни [12; 17].

b) Логіки існування як підстава нормативності

При розгляді своєрідності логіки існування продуктивнішими слід вважати основні положення теорії цивілізацій, зокрема, викладені у ро-ботах М. Данилевського, А. Тойнбі, О. Шпенглера, яка передбачає можли-вість не тільки розвитку але і занепаду [19]. Проте у цієї теорії не розкри-ваються екзистенціальні причини трансформації; які, наш погляд, можна виявити при ретельному аналізі норм та правил існуваня. Насамперед, при погляді сукупності сенсів, на основі яких виявляється не тількі істинність висловлювань, але і правомірність їх здійснення.

Підкреслимо, що відмінність екзистенціальної логіки від формальної є у тому, що, якщо друга передбачає використання норм істинності при логічному аналізі висловлювань, то перша – існування. Тому, наприклад, якщо певний вчинок, а не тільки судження, відповідає деяким критеріям, то оцінюватиметься як прояв вищих моральних якостей. Тобто, предметом застосування тієї чи іншої екзистенціології є сфера осмислення реальності. Її не можна розглядати як щось текуче, що не можна структурувати, навпаки, вона розглядається як сукупність окремих «фрагментів» існування, які розглядаються на відповідність нормам. Наш погляд, підставою нормативності при цьому якраз виступає логіка існування, яка певним чіном інституціалізується, зокрема за допомогою інститутів моралі.

Звернемо увагу на завдання, які ставить дослідник при розгляді логіки існування: по-перше, виявити сенси, які характерні для суб’єкта, тобто, які він приймає як своє підґрунтя; по-друге, показати, яким чином він їх відстоює, розглядая як істинні, виходячи з цього, критикуя інші погляді; по-третє, розкрити, які аргументи використовуються для доказу істинності, в чому їх своєрідність; по-четверте, який наслідок має слідування сенсам, що приймаються як достовірні; по-п’яте, виявити, які афекти переживає суб’єкт, коли відстоює положення, які висуваються; по-шосте, які події можуть провокувати сенси, що переживаються; в-сьомих, яким чином змінюватиметься реальність у результаті здійснення сенсів існування.

c) Феноменологія та екзистенціалізм як методологічні підґрунтя

Методологічною підставою екзистенціології є основні положення феноменології, зокрема положення про інтенціональну природу свідо-мості, згідно якому вона є сукупністю предметів, утворюючих її зміст. Оскільки ставиться завдання виявити особливості існування, використовуються положення екзистенціалізму. Тому логіка існування включає в себе процедуру випитування про сенси існування, оскільки «випитування – це поведінка сущого». Суб’єкт розкриває себе в сущому через випитування. Відзначимо, що з допомогою використання поняття «випитування» М. Ґайдеггер показує онтичний характер пізнання. Важливо відзначити, що суб’єкт як суще вимагає відповіді про своє існування, тому що вони визначають характер його існування. Але він не тільки запитує, він також стверджує, вимагає, тим самим встановлює себе як суще. Проте такий позгляд на суб’єкта як род сущого – це тільки допущення, оскільки М. Ґайдеггер ніколи не припускає такої обумовленості. Більш привабливими як методологічних підстав дослідження дискурсу є основні положення сартрівського екзистенціалізму, який не заперечує наявність суб’єкта. Поза сумнівом, його трактування суб’єктивності у найбільшій мірі відповідає завданням екзистенціології.

d) Відношення сутності та існування

Проте залишається відкритим питання: яким чином виявити своєрід-ність логік існування? Це можливо за умови, шо сутність та існування суб’єкта розглядаються контексті причинно-наслідкової обумовленності, коли сутність виступає причиною, існування – слідством. Нагадаємо, шо сутність розглядається як сукупність сенсів, які використовує суб’єкт, а існування – дії, які здійснюються. Приймаєься положення, що сенси існування, у свою чергу, змінюються, залежно від того, як вони оцінюються, а також впливу на їх прийняття середовища. При цьому не слід вважати, що сутність – це константа, дещо раз і назавжди незмінне. Навпаки, вона змінюється, оскільки суб’єкт в змозі відмовитися від сенсів існування, що визнаються як істинні; оскільки він володіє здатністю їх продукування, породжування нових. Зміна сутності також можлива, якщо виходити з того, що вона утворюється з сукупності певних сенсів, шо мають різне значення, що стає причиною такого феномена як її «плавання». Вона «пливе», оскільки відбувається зміна актуальності сенсів, з яких вона утворюється. Отже, з одного боку, сутність одна, вона стійка; з іншого боку, вона істотно змінюється.

Виникає також питання: якщо досліджується сутність ті існування суб’єкта, чому вказуємо саме на подію? Тому, що повноту його здійснення можна зрозуміти при розгляді певної події. Тобто, втілення різноманіття сенсів існування суб’єкта краще всього показати на прикладі того, як вони втілюються у дійсності. Тим більш, шо якщо відмовитися від обумовленості існування та події, то своєрідність суб’єкта дискурса виявити фактично неможливо. Розгляд події обумовлює використання парменідівського та арітотелівського трактування буття як того, що є, прийнятого у формальної логіці.

e) Норми та правила істинності в екзистенціології

Але головним предметом розвідки в екзистенціології, як і формальної логіки, виступає вислів. Що для того, щоб виявити його істинність у формальній логіці, досить сформулювати певні норми істинності. В екзистенціології ж необхідно розглянути сукупність сенсів, як утворюють певну цілісність і розгля як вони визначають існування. Якщо формальна логіка припускає конструювання певних правил і норм, а потім їх використання для доказу, або спростування істинності, або помилковості висловів, то логіка існування виявляє їх на основі вивчення своєрідності сутності суб’єкта. Тому слід виявити правила і норми істинності, які приймаються. Звернемо увагу, що якщо норми істинності в теоретичній логіці встановлені до початку аналізу, то формування сенсів в екзистенціології є достатньо складний, тривалий процес.

Більш того, на перший погляд – це нездійсненне завдання, оскільки, по-перше, воно надзвичайно важке через складність структури свідомості, по-друге, через нестійкість сенсів; по-третє, через їх динамічність; по-четверте, через наявність різномайнітних інтенції, кожна з яких є певним вектором існування, що змінюються довільно; по-шосте, інтенції можуть бути несумісними, тому утворюють хистку єдність, яка має ситуативний характер; в-сьомих, інтенції не просто є спрямованістю на предмет, а обумовлені сутністю, тобто переживанням певних сенсів, що визначають існування, відповідно, вчинки, а, отже, події; по-восьме, окремий сенс можна визначити тільки через деяку сукупність сенсів, кожен з яких указує на всі останні; по-дев’яте, сенс має прагматичне призначення, тобто визначає конструювання реальності.

f) Етичний кодекс

Що ж це за логіка? Це логіка, яку для себе конструює сам суб’єкт, щоб з її допомогою певним чином визначати своє існування, тобто, норми цієї логіки, мають інституційний характер. Нагадаємо, що в найза-гальнішому плані теорія інституціоналізму описує окремі аспекти саме існування [4; 7; 13; 20]. Але звернемо увагу, що спочатку припускається створення моделі для створення правил та норм, а потім вже опис їх використання. В екзистенціології ж інший підхід, оскільки передбачається, що норми та правила виникають у самореалізації суб’єкта в процесі його становлення та розвитку. Тому норми та правила логіки існування повинні бути розглянути на основі дослідження сутності та існування суб’єкта, що дозволяє їх своєрідність.

Правила та норми цієї логіки, можуть бути різними, наприклад, припускати повне ігнорування іншого, що суперечить принципам кантівської етики; або навпаки, орієнтацію на нього, що відповідає її принципам. З вище наведеного зауваження стає зрозумілим, що вони мають етичний зміст, тому можуть бути піддаватися критиці з погляду норм тієї або іншої етичної концепції, наприклад, арістотелівської, утилітаристської, кантівської тощо. Але, безумовно, такі норми та правила приймаються як виправдані. Саме вони утворюють етичний кодекс, що використовується в педагогічної практиці.

Це поняття вживається для зручності, оскільки дозволяє позначити можливість створення суперечливих етичних норм та правил. Підкреслімо, що вони можуть як відповідати етичним, так і суттєво їм суперечити, як, наприклад, етичний кодекс егоїзма. Звернемо увагу на те, що етичний кодекс виникає спонтанно в процесі взаємодії з іншими у протистоянні, боротьбі, прагненні панувати або зберегти самого себе, тому має конвенційний характер. Відповідно не можна уявити собі такого суб’єкта, який на свій розсуд його вибирає і здійснює педагогічні дії на його підставі.

Новий етичний кодекс виникає в наслідок заперечення існуючого, якій не його задовольняє по тих або інших причинах. У зв’язку з цим пригадаємо опис Платоном колообігу режимів: «Тепер скажемо знову, – продовжував я, – як з олігарха походить людина демократична. Походження її переважно здійснюється, мабуть, таким чином». – «Яким?» – коли хлопець, вигодуваний, як ми недавно говорили, без виховання, спробує меду трутня і зрідниться зі звірячими та дикими вдачами, здатними порушувати в нім різноманітні і такі, що всіляко виявляються, задоволення, тоді-то, почитай, буває в нім початок зміни олігархічного його устрою в демократичний» [14, 5590-561Е]. Як причину зміни олігархічного режиму на демократичний Платон указує на виникнення ситуації «звірячих і диких вдач». Наявність цих «вдач» визначає логіку існування, відповідно, зміну олігархічного режиму на демократичний.

Отже, під екзистенціологією або логікою існування будемо розуміти формування і використання у педагогічної практиці норм мислення, які виникають залежно від сутності суб’єкта. Якщо формальна логіка визначає умови деякого знання, то екзистенціальна – поглядів, тому обумовлена його своєрідністю. Підставою для формування та здійснення такої нормативності слід вважати саме сутність, яка інституціюється, таким чином обумовлює конструювання реальності.

Якщо норми і правила у формальній логіці установлюються довільно, відповідно до визначення природи та вимог до критеріїв знання, то норми і правила мають суб’єктивний характер, тому встановлюються за-лежно від стану свідомості, відповідно, сутності, мають динамічний ха-рактер, можуть носити суперечливий характер, більш того, постійно змінюються.

Норми та правила логіки існування водночас є етичним кодексом, тому що вони мають етичне походження і використовуються як підстава моральної аргументації, при цьому кодекс може суперечити основним принципам етики, наприклад, кантівської, арістотелівської тощо, але, незважаючи на це, його положення приймаються як істинні та вико рис-товуються.

Методологічним підґрунтям дослідження логіки існування слід вважати феноменологію та екзистенціалізм, тому слід прийняти поло-ження про інтенційність свідомості, здібність наділення сенсом реальнос-ті, та їх здійснення в існуванні; здібності суб’єкта до проектування тощо.

Тому при аналізі логіки існування стає актуальним використання поняття «інтенція», оскільки воно допомагає виявити, що сенс передбачає спрямованість на що-небудь. Крім того, слід мати до увазі, що ця спрямованість має прагматичний зміст, тобто передбачає дослідження того, яким чином вона впливає на стан суб’єкта. Крім того, інтенція включає оцінку, тобто має аксіологічний характер.

Виявити своєрідність логіки існування суб’єкта можна, якщо прийняти положення про обумовленість сутності та існування. При цьому вважати сутністю сукупність взаємообумовлених сенсів, що не виключає того, що вони можуть в деякій мірі суперечити одне одному. Своєрідність існував-ня можна дослідити при розгляді сукупності подій, виникнення яких обу-мовлено сутністю.

До основних завдань екзистенціології слід віднести наступні: виявити сенси існування; показати, яким чином вони здійснюються; розкрити, які аргументи використовуються для доказу їх істинності, в чому їх своєрідність; який наслідок має слідування сенсам, що приймаються як істинні; які афекти переживаються, коли вони відстоюються; які події можуть провокувати сенси, що переживаються; яким чином змінювати-меться реальність в результаті здійснення сенсів існування.

Дослідження екзистенціології педагогічного дискурсу відкриває широ-кі перспективи для вивлення своєрідності існування. Насамперед, при встрановленні причин формування норм істинності, того, яким чином вони приймаються як підґрунтя виправдовування, крім того, своє рід-ності формування сенсів та їх втілення тощо.

4. ТОПОЛОГІЯ ТА ЕКЗИСТЕНЦІОЛОГІЯ

ПЕДАГОГІЧНОГО ДИСКУРСУ

Педагогічний дискурс досліджується при вирішенні найрізноманіт-ніших проблем. Передусім звернемо увагу на роботи Т. Єжової, яка розглядає його концептуальні характеристики, описує структуру і спе-цифіку за допомогою використання інтеграційно-системного підходу [5]. Дослідувач приходить до висновку, що побудова дискурсу є керованим процесом, за допомогою якого можна сформувати особистісно орієн-товану педагогічну взаємодію. Увагу науковців привертають методи стимулювання виховання особистості. Зокрема, Г. Галінурова і Н. Галя-мова досліджують значення похвали і приходять до висновку, що вона є елементом конгруентної комунікації, яка сприяє її розвитку [4].

А. Габідуліна вивчає соціо– та прагмалінгвістичні харатеристики педагогічного дискурсу, основні напрями їх дослідження у роботах вітчизняних і зарубіжних учених [3]. Вона відмічає, в основному він розглядається як мовна подія, що відбувається на уроці, але не звер-тається увага на комунікацію поза аудиторними заняттями. Варто також звернутися до дослідження Л. Зоткіної, в якому педагогічний дискурс трактується як статусна мовна форма спілкування у комунікативному просторі «учитель-учень» [6]. Крім того, А. Кондрашиної, яка розглядає дискурс в аспекті прояву аксіологічних стереотипів [8]. Також В. Черник, яка виявляє еталонні мовні жанри у педагогічному дискурсі [21]. Ю. Щербініної, яка звертається до проблеми гармонізації педагогічного дискурсу [23].

а) Як учитель веде за собою

При розгляді людиномірності (людяності) слід звернути увагу на те, наскільки дискурс дозволяє створити людськє обличчя, відповідно, наскільки сприяє становленню особистості. У будь-якому випадку це залежить від характера владних стосунків, які у дискурсі набувають кон-кретності та визначеності. Педагогічний дискурс припускає наявність того, хто панує, тобто учителя, який веде за собою, і того, хто підко-ряється, тобто учня, хто йде за ним. Коли говорять «веде за собою», передбачається встановлення владних стосунків у просторі дискурсу, що обумовлює звернення до його топології (від грец. topos – місце і logos – слово, мова, речення, висловлювання) дискурсу [11]. При її розгляді користіше використовувати релятивістську концепцію простору, згідно якій він встановлюється в залежності від утворюючих його предметів. Відповідно, дискурс є сфера стосунків між індивідами як суб’єктами влади [13].

Домінуючим у ньому виступає учитель, оскільки його повноваження визначаються інституціонально. До його обов’язків входить здійснення процесу виховання і освіти. Відповідно, педагогічним дискурсом вважатиметься такий, який припускає формування компетен-тностей, необхідних у соціальній діяльності в майбутньому. Необхідність освіти викликана потребою застосувати себе у світі, увійти до нього підготовленим і здійснити своє призначення у творчості, за М. Бердяєвим [1]. Таке здійснення є присутність, з М. Ґайдеггеру, безпосередня участь, тобто буття у світі через застосування самого себе [19]. Світ у цьому випадку є результат творення із себе, результат реалізації суб’єкта, який бере безпосередню участь у його влаштуванні.

Це тому, що присутність у світі припускає наявність освіченості, яка є приведенням себе до певного стану, визначенням обличчя. Вона прояв-ляється в тому, що зроблено, тобто є продуктом творчості. Тим самим освіта вирішує проблему застосування себе у світі. У цьому аспекті стає актуальною неповторність кожної особистості, відмінності в її призна-ченні. Головна проблема полягає не у наявності винагороди за результати діяльності, а надбання своєї справжнього обличчя, завдяки чому формується здатність творити.