ЯВА 5
Входить писар, п’яненький.
Писар
.
Однажди собралася
Компанія в кабацє,
І каждий там говарювал п’ючи
На своїм язицє.
Как німець по-німецькому:
Ай-ай-ай-ай-ай-ай!..
А турок по-турецькому:
Алла, алла, алла!..
А руськой, похвабрєй усєх,
Дав турку тумака.
А німець, похитрєй усех,
Дав тягу з кабака.
Старшина
. От чортяка його принесла!..
Писар
. Василь Миронович, душа моя, моє почтєніє, как ваше драгоценноє?
Старшина
. Ви тільки п’янствуєте, а тут діла повна голова!
Писар
. Всьо атестуєм в лучшем культурном состоянії… А, кумушка! По каким таким екстреним требованіям?
Пріська
. Спитайте їх!
Старшина
. А ви це коли успіли покуматися?
Писар
. Не далеє как первого октября, на покрову пресвятая богородиці.
Старшина
. Тим-то ти така і смілива, що вже з підручним началством покумалася.
Пріська
. Ба ні! Я таки зроду не з полохливого кодла.
Писар
. Ви мою кумушку не смійте обіждать, потому хоч я і підручний, но можу задать началству таку цивилизацію… (
Засукує рукава
).
Пріська
. Вони вже мене й холодною стращали.
Старшина
. Тож я шуткував!
Писар
. Холодна нехай буде холодною, а нам пора погрітись. (
Вийма пляшку і чарку
). Кума, сідай! Василь Миронович, душа моя! (
Частує
).
Старшина
. Ні, у мене вже й так в голові гуде, то, мабуть, не буду пити, бо треба ж нам по ревізію їхати…
Писар
. Пустяк діло, вип’єм і поїдем! Просю покорно!
Старшина
. Там получена якась бомага!
Писар
. Прочитаєм і резолюцію покладем. (
Чита бумагу нишком
).
Старшина
. Про віщо вона дряпа?
Писар
. Откатегоряєм усю сістему в своє время. (
Кида бумагу під стіл
). Пустяк вніманія.
Старшина
. Невже під сукно?
Писар
. В архів. (
Частує Пріську
). Кума, чарочку!
Пріська
. Ні, куме, спасибі!
Писар
. Як? Від мене чарки горілки не вип’єш? (
Співа
).
Ти ж, було, кума моя,
Ти ж, було, люба моя,
Ти ж, було, селом ідеш,
Ти ж, було, в дуду ревеш,
Ти ж, було, куди йдеш, не минаєш!
Обернися, обійми, поцілуй,
Велію милость!
Милості просю!
Пріська
(
одпива
). Ох, яка ж пекуча!
Писар
. Всю, всю!
Пріська
. Не можу, не можу! (
Одпива
).
Старшина
(
убік
). Як бачу, коло цієї молодиці треба інші заходи. (
До неї
). Та викушайте ж уже на мирову зо мною!
Пріська
. Яз вами не сварилась! (
Знов п’є
).
Писар
. Кума, у тебе хата простора. А я післязавтрього менинник. Вари, ріж, печи! Твоя страва, мої гроші і моє питво! Ех, Василь Миронович, не вмієш ти з бабами діло робить! Чи так, кума? Кумасю, не наро-віть чарки!
Пріська п’є.
Старшина
. І я прийду на менини.
Пріська
. Та вже звісно, не вижену з хати.
Старшина
(
писарю
). Шелестян Салатович…
Писар
. Севастян Саватьєвич.
Старшина
. Все рівно! Позвольте вашу пляшечку, ще й я почастую вашу кумасю!
Писар
(
дає пляшку
). Пермете! Пріська. Ой, це вже буде багато! Старшина. Не буде мало! Мерлете! (
Частує
).
Пріська
(
хильнула
). З нашої сестри ласкою все можна взяти. (
Сміється
). От я вже й п’яненька…
Старшина
. А по другій ще від мене? Пріська. Та вже лийте, куди три, нехай вже й четверта доганя. (
Регоче
).
Старшина
(
палива
). Ану хильніть! Писар. Ай, молодець, Василь Миронович! (
Іде до дверей
). Гей! Хто там? На пляшку, піди в шинок і принеси ще дві.
Старшина
. Ану, сміліше! (
Хоче поцілувати Пріську
).
Пріська
(
б’є його по губах
). А тпрусь, мурий!
Писар
. Василь Миронович, нельзя! Кума, починай пісні, такої, щоб аж… (
Співа
).
Гусар на шаблю обпирався,
В глубокой гордості стояв!
Старшина підспівує.
Пріська
. Не вмію я такої! Ой, я вже п’яна. (
Регоче
).
Писар
. Починай своєї! А ми з Васильом Мироновичем підтягнемо.
Пріська
(
співа
).
Ой випила, вихилила,
Сама себе похвалила,
Бо я панського роду,
П’ю горілку, як воду.
Ой мій милий умер, умер
Та в коморі дуду запер,
А я пішла муки брати
Та й почала в дуду грати.
Ой ти, дуда ж, моя дуда!
Я молода сюда, туда
Навприсядки та в долоні,
Пішла мука по коморі.
ЯВА 6
Риндичка і Гарасим.
Риндичка
. Бач, який вони тут допрос беруть!
Старшина
(
до Риндички
). Мирись, стара, зараз мені! А то я тебе, чортову кочергу!.. Знаєш мене: по щучому велінню!..
Писар
. Об чом спор? На основанії якої статті?
Риндичка
. Вислухайте ж мене, Шелестян Салатович!
Писар
. Севастян Саватьєвич!
Риндичка
. Ой батечку, не вимовлю ж я! Що вона тільки зробила! Ви тільки подумайте! (
Шепче йому на вухо
).
Пріська
. Не гнівіть бога, бабо! Чи я б таки стида не мала?
Писар
. Та не может бить! Чистоє горе!
Гарасим
. Настоящий калавур!
Пріська
. Що я повернулась до вас потилицею – це правда, а останнє…
Старшина
. Помиріться зараз! Ви ж таки сусіди. Голос за дверима: «Нате горілку».
Старшина
. Оті мирова підоспіла. Це вже наша! (
Бере пляшки
). Ану, хто моторніший, частуй, бо я вже розварився.
Гарасим
. Позвольте, я сповню… Хіба у нас земля безрозсудна?..
Писар
(
бере пляшки
). Смирно! Сідай, стара! Біля старої – кумася! Лавку сюди присуньте! Так. Василь Миронович на почотное мєсто, біля кумасі, пожалуйте! Гарасько – тут!
Гарасим
. Сів… верно!
Писар
. Кумасю, поцілуйтеся з старою!
Пріська
(
регоче
). Чому й не поцілуватись?..
Риндичка
(
з плачем
). Ти думаєш, що мені тебе не жалко? Ти ж така молода та хороша, та як та сиріточка!.. Нікому тебе ні приголубити, ні пожалувати.
Писар
. Годі, стара! Цілуйтесь!
Гарасим
. Цілуйтесь… Началство велить! Цілуйся, чортові сороки… Настоящой калавур!
Баби цілуються.
Писар
. От і шабаші Ну, за мною! (
Починає співать, за ним всі
).
Во саду лі, в огород
Во саду лі, в огороді
Пташечки поють, (Двічі)
Ой там наші родителі,
Ой там наші приятелі
Горілочку п’ють. (Двічі)
(
Частує Пріську
). Антоновна наливають…
Пріська
. Миронович випивають…
Гарасим
. На многі літа!
Всі
. Многі літа, многі літа і т. д.
Пріська
(
частує старшину
). Тепер вже і ви випийте від мене дві!..
Старшина
(
зовсім вже п’яний
). Благодарю покорно… �