Ой кужелю, мій кужелю,
Робити я не здужаю!
До кужеля рука дрижить,
А чарочку добре держить…
Попадя наша штукарка! Запровадила моду, щоб кожний раз, як один другого почастує, то щоб зараз і поцілувалися!.. І пішло частування. Матушка з писаломщиком цілуються, а я з письномоводительшею! Там такі гарячі губи, що аж пашить!.. Одначе їй все ж таки далеко до Пріськи, до московки. Ото молодиця!.. На виду як на кір горить; а як іде вулицею, то аж земля під нею двигтить… Ех, матері його ковінька! Шкода, що я жонатий! А то, стало бить, як началник, зараз би по щучому велінню… А ото на тім тижневі, у середу, уночі, трохи-трохи було не вскочив, як кажуть, у нікуди! Тільки що підійшов до Прісьчиної хати, як стара Риндичка із своєї хати – рип дверима! «А хто то, – питає, – добувається до московки?» А я зігнувся, та попід загатою, та навтьоки! Вона як зацькує собаками!.. А клятий рябий пес трохи литок не полатав началникові. Треба буде претикола зробити, щоб вона отого собаку на цепурі держала.
ЯВА 3
Входить Риндичка і Гарасим.
Риндичка (уклонилась). Помагайбі! З п’ятінкою бувайте здорові!
Старшина (з жахом). Хіба ж у нас сьогодні п’ятниця?
Риндичка. Аякже! Звісно, що п’ятінка, та ще й друга після покрови!
Гарасим (п’яний). Так точно!
Старшина. Чи не помиляєтеся ви?
Риндичка. Отак пак! Щоб я та помилилася!
Старшина. Як же це воно так сталось, що сьогодні вже п’ятниця?
Гарасим. Я об том незвестєн… Один бог!
Риндичка. Тадже ж пригадайте на здоров’ячко. В понеділок ваша сусіда, ота шолудива кішка, Гапка підщипана, та золила сорочки у жлукті. А я й присікалась до неї. Чи не сором, кажу, тобі, молодице, не знати, що в середу празник?..
Старшина. Празник?
Гарасим. Так точно!
Риндичка. Празник святого Хоми! Та й кажу: чи не сором тобі? Коли ж ти попереш сорочки, що сьогодні кладеш у бук? А тут ви, бувайте здоровенькі, вийшли з хати та й почали на нас гримати, ще мене так погано налаяли… Еге, кажу, та й почали на нас гримати, щоб ми утишились. Стало бить, у вас була почесна беседа, а ми своїм гвалтуванням перебаранчали вам гуляти.
Старшина. Нічого не пригадаю! Віриш, стара, що ми, началники, так заклопотані…
Гарасим. А звісно, началство… Як можна?
Риндичка. Та як же мені цього не знати? Ви ж один, а нас, миру, скільки? Тут треба дві голови на плечах мати. Адже ж і мій покійничок-царство йому небесне, вічний покій його душеньці! – був за началника чи попросту сказать, за свинопаса коло громадських свиней, то так, було, заклопочеться, так заклопочеться.
Старшина. Він, либонь, від горілки вмер?
Риндичка. Умер, голубчик сивий! Через великі клопоти й пив!
Старшина. От через ті клопоти іноді і я п’ю. Легше якось на серцеві, як вип’єш.
Гарасим. Вєрно!
Риндичка. Аякже! Горілка, вона зараз-таки тобі відтягне від серця! Так і бачиш, як той клопіт гарячою парою з рота виходить! Еге, то отож, кажу, було в понеділок, а у вівторок я бабувала у Зіньки Тухленкової, старого Молочая невістки, і принесла вам попелясту курочку, і прохала на родини.
Старшина. Курочку? Отже й цього не пам’ятаю.
Риндичка. Ще ваша жінка, Андріївна, – нехай будуть здоровенькі вам на радість, а мирові на втіху! – взяли у мене ту курочку і почастували мене пивом, спасибі їм… повнісінький стакан випила!
Старшина. І був я на родинах?
Риндичка. Ба ні. Ви одмовились тим, що у вас беседа була.
Старшина. Отак заклопочись, як ми, началники, іноді заклопочуємось!..
Риндичка. А в середу, після обідні, до вас ще під’їхали гості. Батюшка і ще з якимись людьми…
Старшина. У середу, кажеш?
Риндичка. Еге ж! А вчора посварилась я з Пріською-московкою і приходила до вашої милості скаржитись.
Старшина. З ким? З Пріською, кажеш?
Гарасим. З нею, так точно!
Старшина. Та ти це навсправжки чи, може, дуриш мене?
Риндичка. Навсправжки! Та я їй цього не подарую.
Старшина. Помагай тобі, боже! Це діло нтересне! Нтересне діло!..
Риндичка. Ви ж самі вчора сказали мені, щоб я прийшла сьогодні, бо ви вчора, вибачайте в цім слові, були п’яненькі, на здоров’ячко вам.
Старшина. Клопоти! Що у мене того клопоту, стара! Так, стало бить, виходить, що сьогодні п’ятниця? Слава богу, що хоч знайшли день! ;
Риндичка. Та тут не то що день загубиш, а й їсти забудеш. У вас же того клопоту повна Голова!
Старшина. Більше!
Гарасим. Через голову поллється… Так точно!
Старшина. О, поллється! (До Гарасима). А ти ж по якому ділу?
Риндичка. Це ж мій свідок.
Гарасим. Так точно, господин старшина!
Старшина. Ти, стало бить, чув, як вони сварились?
Гарасим. Так точно, вєрно… Ну, що вони бились, так я об том незвестєн!.. По закону, значить, по правді?.. Хіба у нас земля безрозсудна?.. Істинная правда… Амінь – і весь обман налицьо.
Старшина. Піди ж поклич сюди Пріську-московку, то ми зараз і вчинимо суд!
Гарасим. Вчиніть суд праведной, як перед господом милосердним!.. Бо вони проклятущі баби!.. їм обом небезпременно треба задубить манатки та березовою кашею, щоб не клопотали… Бо вони анахтеми… Так точно, ваше благородіє!..
Старшина. Веди Її сюди перед мої очі, по щучому велінню!
Гарасим. Приведу! Недзя обіждать!.. Я її, анахтему… Кажу, вклонись старій – і нікотрого діла… Постанови, кажу, чвертку, і бог тобі простить… (До Риндички). Казав: постанови чвертку? Правда? Не сваріться, кажу, бо чистий калавур! (Пішов).
Старшина. Треба ж, мабуть, і писаря підождати.
Риндичка. Ой батечку, розсудіть же ви мене самі…
Старшина. Та розсудить-то можна! Але ж, може, мені прийдеться довго здіймати допроси з Пріськи. А тут треба мені їхати по ревизію… Якби можна це діло хоч до завтрього під сукно?
Риндичка. Ой розсудіть же мене! Бо як не розсудите, то не витерплю, та я ж… (Шепче йому на вухо). Ой розсудіть же мене; а я, батечку, вам завжди у пригоді стану. Пам’ятаєте, як ще ви не були за началника та позивались з Тихоном за кожуха? Мало я тоді гріха на душу взяла?
Старшина. Ну, те, що колись було, нічого згадувати. Нічого вже з тобою робить… Так кажи товком, за віщо там у вас взялося? З якого побиту горщика розбили?..