Za darmo

Доки сонце зійде — роса очі виїсть

Tekst
iOSAndroidWindows Phone
Gdzie wysłać link do aplikacji?
Nie zamykaj tego okna, dopóki nie wprowadzisz kodu na urządzeniu mobilnym
Ponów próbęLink został wysłany

Na prośbę właściciela praw autorskich ta książka nie jest dostępna do pobrania jako plik.

Można ją jednak przeczytać w naszych aplikacjach mobilnych (nawet bez połączenia z internetem) oraz online w witrynie LitRes.

Oznacz jako przeczytane
Czcionka:Mniejsze АаWiększe Aa

Ява 4



Ті ж і Т е к л я.



Т е к л я. Від кого? Дивно! Усе вже село ґвалтує. І щоб ти запевне знала, що я тобі не ворог, я тобі, як щира приятелька, ось що порадю: біжи ти зараз у хороми розпатлай волосся і, мов кішка скажена, кинься йому в вічі!… Зірви на ньому своє серце! Осором його перед всіма гостями!



О к с а н а. Та ви це умовились, чи як?… Чи серце моє вам далось на іграшку, чи жили з мене хочете тягти? Один плете якусь нісенітницю, друга сичить, як гадина.



Г о р д і й. Ну одначе до свиданія! Я при етаких довольно удивительних собесьодах не намірен присутствовать. Ну когда заспокоєтесь, так только вспомніте, што єсть один такой человек, што в огонь і в воду!

(Уходить, співає)

.



О к с а н а. Текле, не дратуй мене! Кажи, що ти перечула і від кого?



Т е к л я. От тебе, Оксано, бог карає. Було б не чарувати панича, було б не ходити до схід сонця по непочату воду, було б не носити у пазусі зілля!…



О к с а н а. Це, стало буть, я все виробляла? Я? Ну, добре, нехай і так: я відьма, я чарівниця! Яка ж мені кара за це?



Т е к л я. А та ж, що панич Борис посватався на панночці!



О к с а н а. Ха-ха-ха! Це ти все нарочито!… Знаю я тебе! Ну-ну, що ж далі?



Т е к л я. Регочи, регочи, а він посватався, ще позавчора посватався, а сьогодні вже з’їхались гості. Завтра і до вінця їдуть. Тепер там така гульня іде, що й… Ось ходім, то й сама побачиш, коли мені не ймеш віри. Ходім, я тебе навчу дорогою, що зробить.



О к с а н а. Ходім до горниць! Він до мене не привітався! Може… Ходім! Нехай же своїми очима побачу, очам не повірю, одно тільки серце!…



Входять хлопці.



Це що таке? 





Ява 5



Ті ж і  п а р у б к и.



Хватають Оксану.



О к с а н а. Пустіть, пустіть мене!



Т е к л я. Затуліть мерщій їй рота, щоб не ґвалтувала.



1-й п а р у б о к. А в кого той очіпок, що на смітнику знайшли? Давай його сюди! Давай сюди мазницю, вимажемо їй голову, щоб не світила косою!



2-й п а р у б о к. На, ондечки!



1-й п а р у б о к. Мерщій мазницю! А, ти ще й кусаєшся!… Ач, чортова нехлюя, хвойда всесвітня! Де мій ніж? Я їй зараз косу відчикрижу! Співайте, братці, весільну.



П а р у б к и

(співають)

.








Рак у дудку дме,



Черепаха - сваха,



Бузинова дудка!








О к с а н а (кричить). Ґвалт! Рятуйте, хто в бога вірує! Братики! Братики, голубчики, бога ви не боїтесь!



1-й п а р у б о к. Що ж це мазницю не несуть?…





Ява 6



С т е п а н  і  О х р і м з парубками.



С т е п а н. А хто тут ґвалтує?



1-й п а р у б о к. А осьдечки паню хочемо покрити, та пручається, бісова тінь.



С т е п а н. Катюги!.. За що ви знущаєтесь над дівкою?



1-й п а р у б о к. Не знущаємось, а хочемо честь їй віддати по заслузі!…



С т е п а н. Геть, іроди! Черева вам розпанахаю!… Охріме! Гей, братці, дайте помочі!



О х р і м. Геть, бузовіри, собаки! Голови розчавчу!



Деруться.



1-й п а р у б о к. Ну, ну, не дуже, ми й вас скрутимо!…



С т е п а н. Мене скрутите? Ще той на світ не народився, щоб мене скрутив.



Б’ються. Один з парубків ударив Оксану. Та пада.



О к с а н а. Ой боже ж мій, боже!



С т е п а н. Ходім, катюги, до старшини.



О х р і м. Анахтеми! В холодну вас, п’янюги чортові!



Уходять.



Т е к л я. Тепер я вдовольнила своє серце! Здається, Степан мене не бачив. А хоч би бачив, то й що? Не я опудила парубків, знайшлись послухачі!

(Дивиться на Оксану)

. Зомліла? Ой, що ж це у неї йде кров з рота? Може, і дуба дасть? Щось рипнуло.

(Уходить)

.





Ява 7



З а в а д а виходить з хати, позіхає.



З а в а д а. Що воно неначе щось ґвалтувало? Чи то, може, мені спросоння так показалось? А де ж це Оксана? От того вже я не люблю, щоб уночі тинятися по городах та по садках! Сиділа б собі у подвір’ї, і любесенько. Щось я помічаю, що вона оце вже четвертий чи п’ятий день і місця собі не знайде. Невже і справді покохала панича? Та й він уже сьомий день і в хату не загляда. Може?…

(Гука)

. Оксано! Оксано!… Не чуть!…

(Іде і натикається на Оксану)

. Що ж оце лежить?…

(Придивляється)

.



О к с а н а. Ох, не знущайтесь же наді мною!



З а в а д а

(підводить її)

. Господь з тобою, моя дитино! Хто ж над тобою знущається? Та що це з тобою? Ти вся закривавилась.



О к с а н а. Бачите, яка правда на світі!



З а в а д а. Що таке, доню?



О к с а н а. Посватався! А мене б’ють. Я ще жива, мою душу, моє серце взяли вороги, на поталу кинули.



З а в а д а. Що-бо ти, доню, говориш?…



О к с а н а. Очіпок мені наділи, покрили і косу вже обрізали. Голова, мов в смолі…



З а в а д а. Який очіпок? Коса твоя ціла! Бог з тобою, чи ти у сні, чи справді збожеволіла?…



О к с а н а. Я… покритка.



З а в а д а

(з жахом)

. Покритка? Так ти осоромила мою сіду голову?



О к с а н а. Осоромила! Покритка! Ха-ха!…



З а в а д а. Зняла ти мою голову, живцем поклала мене в домовину. Спасибі, донечко! Спасибі, моя утіхо і порадо!… Оддячила за хліб, за сіль і за навуку… Геть від мене, гадино!…



О к с а н а. За що ж ви мене взичаєте?…



З а в а д а. А що ж, хвалити тебе, чи як? Клади ж мене мерщій у домовину, копай яму…



О к с а н а. Чуєте, він посватався! Згубив мене, я вже в домовині… Ух! Яка холодна земля! Гадюка! Гадюка!… Яка страшенна! Одірвіть її, одірвіть!…

(Падає зомліла)

.



З а в а д а. Боже мій! Що ж це з нею!…

(Несе її в хату)

. Горенько, горенько… відкіля ти несподівано з’явилося на мою голову?

(Пішов у хату)

.





Ява 8



Г о р д і й. Єсть пєсня, у которой говорится: візьми в руки пістолету, прострели ти грудь мою. І как вжасно много горесті у етой самой пєсні, і как будто вона з мого стражданія описана! Кажется, тепер моя любов до Оксанії Антоновни видающийся случай, ну одначе ж вона, как будто, і в резон не взяла мово чувствія. І невжелі я должен буть погибшой человєк? Ах, как вжасно моє серце горить! Ну і сколько я етово самого товару видал у городі, ну, кажется, так што ні одна іщо не завдавала мінє стольких мученій! Пущай там баришні і воспитанні, і свою хвизиномію імєют в красотє, і в настоящем хвасоні їх воспитаніє, і пущай вони і на речах бойкі. Ну, кажется, што нєт у них етого вдивительного взгляда, штоб серце од них кипіло. Тятенька говорять, што за Оксаною Антоновной і приданоє должно буть какуратноє, і денєжной копитал. Ну как же не страждать? Правда, што вона мало воспитана, так ето ми поправим. Ну, што кольца золотого не приняла, значить, амінь і шабаш. Там чи була у них какая комерція з паничем, чи не була, я на ето мало внімаю обращенія, бо ми у городі до етого самого безобразія приравнодушились. Главноє дєло, штоб був денєжной копитал. Человєк без копитала, што швець без колодки, человєк с копиталом всєгда імєєт настоящую хвизономію у хорошій кумпанії. А женився б собє і сійчас би встругнув мастерськую, взял би в подмастєра двох мальчиков, квартеру на большой улицє, і живи в своєм титуле, как порядошний гаспадін. Больвар тут, гостиниці, кумпанію з воспитанними прикажчиками і палікмахтерами. І палучай себе воспитаніє. Ну і за пустяком дєло: копитал денєжной надо імєть. Ах, как я страждаю! Ах, как я страждаю!





Ява 9



Входить С т е п а н.



С т е п а н. Хто це стовбичить?



Г о р д і й. Свой человєк! А ти обходной, чи як?



С т е п а н. Чого ти тут тиняєшся?



Г о р д і й. А єжелі у меня єсть такой каприз, што я не намєрен всякому об’яснить?



С т е п а н. Ти бачив, яка була тут колотнеча?



Г о р д і й. Нічого не бачив.



С т е п а н. От які іроди повилуплювались.



Г о р д і й. Ето ти про панича? Да, приятний шкандаль! Н-у одначе єго зовсім не так надо було.



С т е п а н. Я знаю, що треба було всім в’язи поскручувати.



Г о р д і й. Какіє в’язи?



С т е п а н. А по-твоєму ж, як?



Г о р д і й. Кажется, што ми розійшлись у понятіях. Я говорю тебе, што как мінє тепер однаково - хоть сейчас в Дунай - бистру рєчку головой.



С т е п а н. Та що ти верзеш?



Г о р д і й. Говорять, коториє люди єсть с понятієм, так говорять, што, говорять, легче человєку на душе, как другим об своїх нещастіях об’явить, значить, как тепер виходить такой предмет, што, значит, Оксана Антоновна в любві размєн получила, так как ти думаєш? І я через ето самое возлюбил єйо і страждаю безотвєтно чажело.



С т е п а н. Нічого не второпаю, що ти мелеш.



Г о р д і й. Виноват я, што ти такой безпонятливой? Ну я по-простому скажу тібє, што я хочу сватати Оксану.



С т е п а н. Що-о! Ти хочеш її сватать?!



Г о р д і й. А чего ж і нєт? Разві я такой непристойний? Єжелі панич тепер отказался…



С т е п а н. Ти хочеш її сватать? Та ти чи зроду дурний, чи ще свіжо скрутився?



Г о р д і й. Как вона, значить, була полюбовниця паничева…



С т е п а н. Анахтемо, замовчи, бо тут тебе й чорт злиже!



Г о р д і й. За што ж ти кричиш? Што ти командуєш?



С т е п а н. Як ти посмів сказати на дівку таке гидке слово? Чи ти постеріг її у чім лихім, чи власними очима бачив? Та чи знаєш ти, що то таке для дівки честь? А… де тобі знати! Коли ти у городі звик хвоськати своїм нечестивим язиком, то тут не до речі твої городянські норови!

 



Г о р д і й. Ну так я нічого не пойму.



С т е п а н. Мабуть, у тебе стілько честі, як у цигана правди.



Г о р д і й. Нічево не пойму. Ну єжелі ж тепер усе говорять.



С т е п а н. Говорять, говорять, чортова ти говорячка! А тут у тебе у цій тикві

(показує на його голову)

 клоччя чи пір’я?



Г о р д і й. Нєт, кажется, я при свойом понятії.



С т е п а н. Брехня, не вір собі; тебе, мабуть, ще змалку обікрадено; коли б у тебе свій розум був, так ти б перш розміркував, що яка то може бути страшенна образа, коли людину чисту, як скло, взичають лихим словом.



Г о р д і й. Так, значит, ето один только скверний разговор?



С т е п а н. Я ж кажу, що тебе дурним охрестили! Тьху!

(Іде)

.



Г о р д і й. За што ж ти знову ругаєшся? От так хороший фельєтон!

(Вслід)

. І я тебе тьху, важная особа!



С т е п а н

(вернувсь)

. Ти-бо слухай, Гордію, що я тобі іще скажу.



Г о р д і й. Та то я плюнув у шутки.



С т е п а н. Ти, мабуть, і справді кручений; я тобі кажу; послухай мого совіту - не бий ти даремно чобіт, бо тільки підметки почовгаєш. Ти язика защепни на петельку, бо оддубасю так, що аж пір’я з тебе сипатиметься.





Ява 10



Ті ж і З а в а д а.



З а в а д а. Не знаю, по яку бабу і кинутись! До писаря хіба піти, якщо він ще дома! І що таке з нею подіялось, ніяк не розберу.



С т е п а н

(до Завади)

. Добривечір!



З а в а д а. Це ти, Степане?



С т е п а н. Куди це ви, дядьку, налагодились іти?…



З а в а д а. Ох, хоч і не питай, у мене у господі таке лихо скоїлось!… А з чого воно?…



С т е п а н. Я все знаю. Ходім, я вам дорогою розкажу.



Пішли.



Г о р д і й. Одначе за што он двєчі об’явил мене дураком? Ні, сколько живу, но, кажется, ніхто не обзивав дураком в глаза! Сказано, как мужик, так і нікоторого воспитанія.

(Услід)

. А я тебе скажу, што сам ти дурак двохетажний, вот што!





Ява 11



Т е к л я  і  Г о р д і й.



Т е к л я. Що ж то тепер з нею твориться? Цікаво мені до неї довідатися.

(Загляда у вікно)

. Що це вона, навколюшках молиться, а сльози, як горох, котяться. Невже ж вона і справді так дуже любить панича? Дивно!

(Дивиться у вікно)

. О, встає і йде з хати.



Г о р д і й

(підходить)

. Здрастуйте, баришня!



Т е к л я. Ох, як же ви мене злякали.



Г о р д і й. Чого ж пужатся? Я не звєрь дикон какой. Куда ви ідете?



Входить О к с а н а і проходить в сад.



Т е к л я. Так би оце я вам і сказала! А як і признаюсь, чи ви ж і повірите?



Г о р д і й. Вєрно, какого кавалера ськали?



Т е к л я. Якого? Ви, може, натякаєте на котрого з наших парубків? Не діждуться вони цього! Вже, правду сказать, є за ким!



Г о р д і й. А будто вам ні один з ваших кавалеров не нравится?



Т е к л я. Та хай вони усі хоч зараз повиздихають.



Г о р д і й. Одначе я слихал, што ви з Охрємом любов крутили?



Т е к л я. Бач, бач, я ж кажу, що я усім кісткою у горлянці засіла. Господи, господи! Здається, нікого і не зачіпаєш, нікому не заважаєш…



Г о р д і й. Полно пичалі, я на ето об’явленіє не внімаю обращенія. Та кого ж ви ськали?…



Т е к л я. Ще й питають.



Г о р д і й. Так неужелі меня?



Т е к л я. Догадайтесь. Скоро ви приїхали в село, а я як побачила вас… Ні, не хочу казати, бо мені стидно. А для чого би я вас перед усіма вихваляю, коли б… От, кажу, парубок, настоящий кавалер, не нашим свинопасам рівня.



Г о р д і й. Так неужто я вам ндравлюсь?



Т е к л я. У нього, кажу, і погляд соколиний, хода молодецька, коли чую, ви послали старостів до Катрі. А я як це почула, то мало не зомліла. Вже мати що не робила: і свяченою водою мене прискала, і переполох виливала, бо Катря ж…



Г о р д і й. Ах, не досаждайте мене Катрею, ето була глупая моя ошибка.



Т е к л я. Знайшли кого сватати! Та у неї раз у раз з рота слина котиться, а на плечах отакі чиряки. Вона з чиряків ніколи і не вигоюється.



Г о р д і й. Будто? Вот так категорія.



Т е к л я. От, їй-богу, хоч заприсягтись.



Г о р д і й. Благодару вам, што ви мінє глаза открили. Позвольте предложить вам для вдовольствія конфетов.



Т е к л я. Ні, спасибі.



Г о р д і й. Возьміть, ето нам не убиток.



Т е к л я. Ви ж розумний кавалер, то й подумали б, що буде, як люди спізнають, що я беру від вас гостинці…



Г о р д і й. Еті речі ваші вумні; ну одначе оні нічого не могут.



Т е к л я. Не могуть? Як би не так, а то як тілько постережуть, що я вас люблю. Ох, що ж це я сказала?…



Г о р д і й. Повторіте! Здєлайте єщо раз об’явленіє!



Т е к л я. Ох, сором же який!



Г о р д і й. Нікоторого сорома. Позвольте вас спросить, какоє у вас приданоє.



Т е к л я. Яке? Нас дві у батька і у матері. Я та менша сестра. А ви ж знаєте, що ми люди заможні. Оп’ять же як я служила півтора року у купця Лейзора за няньку, так ті гроші, що я заробила у Лейзора, я віддала усі до рук батькові.



Г о р д і й. Даєть вам папаша п’ятсот рублів або на худой конець чотириста рублів? Мінє главна статья, штоб свою мастерську, єжелі дасть хоч триста п’ятдесят, і в то ж сікунд я в вас влюбльон.



Т е к л я. У мене, окрім того, своїх ще буде сто п’ятдесят рублів.



Г о р д і й. Не может бить! Єй-богу, я у вас влюбльон. Позвольте вам подарить кольцо золотоє.



Т е к л я. Не хочу, не хочу нізащо у світі!



Г о р д і й. Как же ви можете дєлать такой равнодушний отказ влюбльонному человєку? Говорю вам, што я все страждаю об вас і што серце моє кипить і пузирить, как настояща шевська смола в огнє.



Т е к л я. Ох, як же ви палко та хороше балакаєте.



Г о р д і й. Вам ндравлються мої речі? Я і вас воспитаю, Текля… как вас по батюшке, звиніть на том, не спомню.



Т е к л я. Свиридівна.



Г о р д і й. Свирид, значить, виходе по-благородному Спиридоновна. Возьміть кольцо золотоє, бо как не візьмете, то бросю єго в Дунай - бистру рєчку, пущай погибаєт три с полтиной.



Т е к л я. Я ж стидюсь. Надіньте його самі на мій палець.



Г о р д і й надіва.



Г о р д і й. Тепер позвольте вас неравнодушно розцілувать, как собственноручную невєсту.



Т е к л я. Ох, який стид! Не хочу, не хочу!…



Цілує.



Що-бо ви робите?



Г о р д і й. Не скісняйтесь, потому што ета статья от вжасного неравнодушного чувствія.



Т е к л я

(цілує)

. Ох, що ж це я зробила? Я й цілуваться не умію!…



Г о р д і й. Одначе ваш поцілуй сладкий, как конфет.



Т е к л я. Це я уперше на своєму віку цілую парубка!… А цитьте, щось гомонить. Ходімо звідціля.



Г о р д і й. Ну, я вам тепер об’ясню, што я вас спервоначала, должно бить, не разглядєл, какая ви єсть красотка. Но тепер видно, што ви настоящая фотографія, масляними красками писана, - чесно слово. Только би �