Cytaty z książki «Аня с острова Принца Эдуарда», strona 3
«- «Ліси – перші храми Господні», - тихенько процитувала Енн. – У такому місці неможливо не відчувати благоговіння. Я завжди почуваюся ближчою до Нього, гуляючи між сосон».
«Таку ціну ми платимо за дорослішання… Країна мрій мусить лишитися позаду».
«Нині сніжить, і я дуже, страшенно рада. Я так боялася, що Різдво буде зелене – я це просто ненавиджу. Чому, коли довкола все брудно-сіре, мов стара ганчірка, яку сто років тому кинули відмочуватися і так відтоді й забули, це називають зеленим Різдвом?»
«Енн посадовила хлопчика в сірій фланелі собі на коліна й притулила його кучеряву голову до свого плеча:
- Хіба я сердилася колись за те, що ти розповідав мені, Деві?
- Ні-і-і, не сердилась, але ти ставала сумна, а це ще гірше».
«… помста нікому не болить так сильно, як тій, котра до неї вдалася».
«В уяві вона пливла казковими морями під проводом вечірньої зорі до далеких безлюдних чарівних країв, до Атлантиди й Елізію, туди, звідки приходили бажання в її серце. І була вона в тих мріях незрівнянно багатша, ніж насправді, бо речі видимі зникають, і лиш невидиме оку триває вічно».
- Интересно, каково было бы жить в мире, где на дворе всегда стоит июнь, - сказала Аня, пройдя через пряный аромат цветущего, окутанного сумерками сада к ступеням парадного крыльца, где сидели Марилла и миссис Линд.
- Ты устала бы от такого мира, - отозвалась Марилла со вздохом.
- Да, смею думать, что так. Но в эту минуту я чувствую, что мне потребовалось бы очень много времени, чтобы устать от него, если бы он весь был так прекрасен, как в этот день.
- Снег пошел, девочки, - сказала Фил, входя однажды вечером в дом. - Вся дорожка в саду усыпана прелестнейшими звездочками и крестиками. Я никогда прежде не замечала, какие изящные вещицы эти снежинки. У человека появляется время, чтобы обращать внимание на подобные мелочи, лишь тогда, когда он живет простой жизнью.
Сегодня весна поет в моей крови и повсюду разлито очарование апреля. Я зрю видения и грежу. Это потому, что ветер дует с запада. Я люблю западный ветер. Он поет о надежде и радости, слышишь? Когда ветер дует с востока, я всегда думаю об унылом дожде, барабанящем по крыше, и о печальных волнах, набегающих на серый берег.
луга, над которыми дули ветры надежд и воспоминаний.
