Czcionka:Mniejsze АаWiększe Aa
вона мені аж сили придала.
Повинен я тебе благословити,
як батько сина рідного.
(Подається до чоловіка, підвівши руки для благословення.)
Чоловік (поспішно, мов з острахом).
Стій, діду!
Он там… є ще вода… ти хтів сповнити
сю тикву на дорогу… дай, наллю…
(Одв’язує тиковку від ціпка, переливає в неї всю воду з кухля і знов прив’язує.)
Ну от… І йди собі… і не кажи
нічого більше… я зовсім не хочу
твого благословення… я не хочу…
Ну, що ж? Чого ти дивишся? Іди!
Прочанин (поступається ще ближче і вдивляється в чоловіка, не вважаючи на його нетерплячі рухи).
Та ні, стривай, тепер мені здається,
що ти мені мов по знаку. Та вже ж!
Ти навіть був-таки у мене в хаті
в Капернаумі, вкупі з тим пророком,
що се його розп’ято.
Чоловік (здригнувся і спустив очі).
Я не тямлю,
про що говориш.
Прочанин (щиро).
Ти мене не бійся.
Я не такий, щоб зрадити людину,
та ще таку добрячу. Сам я, звісно,
не думаю, щоб твій учитель справді
Мессією мав бути, сином божим,
бо знаю ж добре, чий він син і звідки, —
все ж я його вважаю за пророка.
Він знав таке, що нам не дано знати.
Він був-таки великий чоловік.
Чоловік.
Великий? Чим же се він був великий?
Прочанин.
Чим? Духом тим, що бог йому вділив.
Чоловік.
Яким там духом? Що ти знаєш, діду!
Він був такий, як всі!
(Завважає заперечливий рух прочанина.)
Авжеж, як всі!
Не кращий анітрошечки! Любив він
вино і пахощі. Любив, щоб завжди
жінки йому вродливі слугували, —
вони за ним ходили цілим роєм,
а він їм дозволяв, щоб ноги мили
йому коштовним нардом і волоссям
розкішним, як буває у блудниць,
вони йому ті ноги витирали.
О, ти його не знав!
Прочанин.
Стривай-но, хлопче!