З вершин і низин

***

 
Догорають поліна в печі,
Попеліє червоная грань…
У задумі сиджу я вночі
І думок сную чорную ткань.
І коли ж то той жар догорить,
Що ятриться у серці мені?
І чи скоро-то горе згасить
В моїм мізку думки огняні?
Ох, печуть і бушують вони!
Гризе душу й морозить нуда!
Кров кипить, і нутро все в огні —
В коло ж мур і неволя бліда.
Я боротись за правду готов,
Рад за волю пролить свою кров,
Та з собою самим у війні
Не простояти довго мені.
 

18 ноября 1881

***

 
Не покидай мене, пекучий болю,
Не покидай, важкая думо-муко
Над людським горем, людською журбою!
Рви серце в мні, бліда журо-марюко,
Не дай заснуть в постелі безучастя —
Не покидай мене, гриже-гадюко!
Не дай живому в домовину класться,
Не дай подумать ані на хвилину
Про власну радість і про власне щастя,
Докіль круг мене міліони гинуть,
Мов та трава схне літом під косою,
І від колиски аж по домовину
Жиють з бідою, наче брат з сестрою, —
Докіль життя тяжким нас давить валом,
На пні ламає силою страшною,
Докіль ще недосяглим ідеалом
Для міліонів ситість, тепла хата, —
Докіль на лицях сльози, ніби ралом,
Борозди риють, доки зимна крата
Тюремна руки путає робочі,
Мруть з голоду бездомні сиротята,
Пишаються під небом ті блискучі
Гнізда розпусти, зопсуття й обмани
І світ заражують, докіль могучі
"Стовпи" отруту ллють в народні рани,
Думки кують, для прихоті своєї
Люд трупом стелють люті тамерлани!
Ох, загніздись на дні душі моєї,
Важкая думо! Сильними кліщами
Стискай те серце, скоро б від твоєї
Схибнув я стежки! Ночами і днями
Шепчи над вухом: "Ти слуга нещасних!
Працюй для них словами і руками
Без бажань власних, без вдоволень власних!"
 

28 ноября 1883

***

 
Місяцю-князю!
Нічкою темною
Тихо пливеш ти
Стежкою таємною…
Ніжно хлюпочеться
Воздушне море,
Так в нім і хочеться
Змить з серця горе.
Місяцю-князю,
Ти, чарівниченьку!
Смуток на твойому
Ясному личеньку.
Із небозвідної
Стежки погідної
Важко глядіть тобі
В море бездонне,
В людськості бідної
Горе безсонне.
Місяцю-князю!
В пітьмі будущого,
Знать, ти шукаєш
Зілля цілющого,
Зілля, що лиш цвіте
З-за райських меж…
Ох, і коли ж ти те
Зілля найдеш?..
 

16 іюля 1883

Думи пролетарія

НА СУДІ

 
Судіть мене, судді мої,
Без милості фальшивої!
Не надійтесь, що верну я
З дороги "нечестивої",
Не надійтесь, що голову
Пред вами смирно схилю я,
Що в добрість вашу вірити
Буду одну хоч хвилю я.
Судіть мене без боязні —
Таж сильні ви, то знаєте!
Судіть без встиду, таж ви встид
На прив'язі тримаєте;
Судіть, як каже право вам,
Судіть остріше, тяжче ще —
Таж ви і право — то одно
В одній машині колісце.
Одно лишень, прошу я вас,
Скажіть виразно й сміло ви:
Яка вина моя і тих,
Що враз зо мною йдуть і йшли?
Скажіть виразно: "Люди ті —
Се зрадники! Вони хотять
Перетворить, перевернуть,
Звалити наш суспільний лад!"
Та й ще скажіть, за що хотять
Перетворити лад цілий?
За те, що паном в нім багач,
А гнесь слугою люд німий,
За те, що чесна праця в нім
Придавлена, понижена,
Хоч весь той ваш суспільний лад
Піддержує й живить вона.
За те, що дармоїдство тут
З робочих рук ссе кров і піт;
За те, що тут з катедр, амвон
Ллєсь темнота, не ясний світ;
За те, що ллєсь мільйонів кров
По прихоті панів, царів;
За те, що люди людям тут
Кати, боги, раби гірш псів.
А ще скажіте, як сей лад
Перевернути хочем ми.
Не зброєю, не силою
Огню, заліза і війни,
А правдою, і працею,
Й наукою. А як війна
Кривава понадобиться —
Не наша буде в тім вина.
Та ще скажіть, що ви й самі
Не відмовляєте нам то,
Що правду ми говоримо,
Що прямо, чесно ми йдемо
За правдою. Все те скажіть,
Судді мої, по щирості,
Тоді в ім'я сього ладу
Судіть мене без милості!
 

30 апреля 1880  

SEMPER IDEMI^[2]

 
Против рожна перти,
Против хвиль плисти,
Сміло аж до смерти
Хрест важкий нести!
Правда против сили!
Боєм против зла!
Між народ похилий
Вольності слова!
З світочем науки
Против брехні й тьми —
Гей, робочі руки,
Світлії уми!
Ще те не вродилось
Остреє залізо,
Щоб ним правду й волю
Самодур зарізав!
Ще той не вродився
Жар, щоб в нім згоріло
Вічне діло духа,
Не лиш утле тіло!
 

3 апреля 1880

ІДЕАЛІСТИ

 
Під пнем перегнилим в болоті гнилому
Вертяться, клубляться дрібні черв'яки:
І вродились, виросли й гинуть у ньому,
А другі їх тілом живуть залюбки.
І сниться їм, бідним, у пітьмі кромішній:
Десь сонце горить у всім чарі весни,
А в сонця промінні, у радості вічній
Гуляють і золотом сяють вони.
Ті сни свої черви складали в системи
З заключенням: так є найліпше, як є;
Читали промови, співали поеми
Про гарне, щасливе в болоті життя.
Втім люди той пень відвалили й поперли,
І дійснеє сонце вказалось з-за мли;
На сонце те глипнули черви й померли
І, мручи, убійчеє світло кляли.
 

1882

***

 
Всюди нівечиться правда,
Всюди панує брехня,
В ваших лиш сердцях, о браття,
Най не постане вона!
Там ви для правди святої
Сильний збудуйте опліт,
Там ви огонь невгасимий
Чесної думки паліть!
Твердша від сталі твердої,
Сто раз тривкіша, ніж мур, —
Щирих, м'яких серць твердиня
Супроти громів і бур.
Там з поколінь в покоління
Правда простоїть ціла,
Поки не зломиться лютий
Вал лицемірства і зла.
І, мов те древо зимою,
Зверху безлисте, мертве,
В бурі, морози пускає
Вічно коріння нове, —
І, мов нора та підземна
Триска ключем з-під скали, —
Трисне з-під зла й пересудів
Правда жива на земли!
 

6 апреля 1880

СУПОКІЙ

 
Супокій — святеє діло
В супокійнії часи,
Та сли в час війни та бою
Ти зовеш до супокою —
Зрадник або трус єси.
Бо коли народи в згоді
Враз працюють, щоб природі
Вирвать тайну не одну,
В тьму життя влить світла досить, —
Горе тому, хто підносить
Самовільную війну.
Та коли в робочу пору
В нашу хату і комору
Закрадаєсь лиходій,
Щоб здобуток наш розкрасти,
Ще й на нас кайдани вкласти, —
Чи й тоді святий спокій?..
 

15 іюля 1883

ТОВАРИШАМ

 
І вас зі своїх зборів проженуть
Старих порядків лицарі гордії,
Ім'я і діла ваші прокленуть
І крикнуть: " Зрада! Пагубнії мрії!"
І вашу добру славу оплюють
Брехнею, й вас полічать між злодії,
Отрутою, замучених, напоять,
Надії ясні жовчею затроять.
На суд потягнуть вас. Начинять вами
Всі тюрми, все покличуть проти вас —
Людей і бога. Ділом і словами
Не променуть ранити раз у раз
М'якеє серце ваше, мов тернами.
Подумаєш: "Отак жить!" — і не раз,
Самому страшно, защемить у груди…
Чи ж так живуть з людьми-братами люди?
Не так повинні! Щоб не так жили,
Щоб брата і в найменшому пізнали,
За те якраз до бою ви пішли,
На поклик правди проти брехні стали…
Борітеся! Терпіть! По всій земли
Рівняйте стежку правді! Де застали
Лиш гложжя, терня, там по вас нехай
Зазеленіє жито, наче гай!
 

19 апреля 1880