Каїн

 
Я хворий, Авелю; та се минеться.
Ви, сестри, теж не гайтеся даремне,
Не слід, щоб ви були покарані за добрість.
Я йду за вами зараз.
 

Ада

 
Коли ні,
То я вернусь сюди.
 

Авель

 
Святий спокій, мій брате,
Твоєму духові!
Виходять Авель, Селла і Ада.
 

Каїн

(сам)

 
І се життя!
Роби! За віщо ж я робити мушу!
За те, що батько мін не втримався в раю.
А я що винен? Я тоді не жив.
І не просив життя, не хтів такої долі,
Яку мені принесло народження.
Навіщо батько слухав змія й жінки?
Ні, за що кара? що ж то був за гріх?
Зросло те дерево, то чом же не для батька?
Як ні, то нащо близько так росло
Таке хороше? І на всі питання
У них одна відповідь: «Божа воля,
Бог добрий». Хто се знає? Чи з того,
Що він всесильний, значить, що він добрий?
Я знаю тільки плід – а він гіркий, —
За гріх чужий я мушу плід сей їсти.
Хто йде сюди? До ангелів подібний,
Але суворіший, смутніший вид його,
Ніж інших духів. Та чого тремчу я?
Хіба для мене він страшніш ніж тії,
Яких щодня з огненними мечами
Я бачу коло брами, де я часто
Смерком скрадаюсь, щоб хоч раз поглянуть
На ті сади, на спадщину мою,
Поки ще ніч не вкрила огорожі
І верховіття тих дерев безсмертних,
Що їх пильнує херувимська варта.
Я не боюсь огненно-збройних духів,