У вересні Вірочка пішла в школу. Річі сидів удома і нудьгував, виглядаючи у вікно. Потім Вірочка приходила зі школи, обідала, і вони разом йшли гуляти у двір.

* * *

– Привіт, Барсику, тяв-тяв! – зрадів Річі, побачивши Барсика біля під'їзду.

– А де Нічка? – відразу запитав кіт Барсик. – Чого її не видно?

– Вона залишилася в селі, – відповів песик.

– В селі? – з-під ганку виповз Колько. – А чого?

– Там роботи багато, – Річі почухав потилицю. – Мишей сила-силенна, – перебільшив він.

– Мишей? – підповз вужик. – Вони такі смачні, – облизався він.

– А далеко село? – по-діловому запитав їжачок.

– Ногами не дійти, на машині треба.

– Шкода, – сказав вужик, – хто мене візьме в машину?

– Чому, наш тато може, – розхрабрився Річі. – Місця всім вистачить.

– Усім? – з надією подивився Колько.

– Всім! – впевнено відповів песик. – Тільки треба Вірочку попросити, а вона татка умовить. А ми скоро поїдемо картоплю копати, ось вас і відвеземо, – запевнив песик. – А ти, Барсику, не хочеш в село? – запитав він.

– У мене і тут молоко не переводиться, – облизався Барсик. – А що ж Нічка там робить? Все мишей їсть? – запитав він.

– Ні, вона там головний щуролов на селі, – впевнено відповів щеня.

– Щуролов? – здивувалися відразу всі троє друзів.

– Так, вона придушила о-о-ось такого щура, – Річі розсунув лапи, показуючи, який величезний був щур.

– Ось це так! – прицмокнув Барсик. – Ай да Нічка. А з вигляду не скажеш, така тендітна, добра. Або ти жартуєш над нами? – примружив він око.

– Чиста правда! – образився Річі. – Запитайте у Вірочки, якщо мені не вірите.

– Так, життя в селі! – із захопленням сказав їжачок. – Тут тобі – миші, тут тобі – коники, тут тобі…, – він задумався.

– Гусениці, – підказав вужик.

– Суцільний обід! – потер лапки їжачок.

– Так і розтовстіти можна, – хихикнув Барсик.

Всі подивилися на Барсика.

– Деякі і тут не голодують, – ввічливо зауважив Колько.

– А у Нічки там є друзі? – поцікавився кіт. – Або вона весь час на чергуванні?

– Там друзі ослик, кіт Шустрик, його мама Шуня! – радісно згадував Річі.

– Ослик? В селі? – здивувався Барсик. – Я ослика тільки в цирку бачив. Так це цирковий ослик?

– Ні, він молодий. Він сільський. Але такий розумний і вихований! – песик повертів хвостом. – А ще він сміливий! Одного разу на нас напала ціла зграя гусей, – згадав Річі. – Ослик я-ак побіжить! Всіх гусей розігнав.

– А ти що? – запитав Колько.

Всі подивилися на Річі. Пес не розгубився:

– Я я-ак загавкав. Га-ав, га-ав!

– Так ми тобі й повірили, – посміхнувся кіт. – Ти тільки мяу-мяу, ой перепрошую, – вибачився він, – ти тільки тяв-тяв.

– А хто на Барбоса нападав? – заступився за нього вужик.

– А я не сперечаюся, Річі сміливий, – поправився кіт.

– Ви тоді удвох я-ак дали Барбосу! А Колько його я-ак поколов голками! – розійшовся вужик.

Всі подивилися на вужика. Він завжди такий спокійний і мовчазний раптом розговорився.

– Вужику, пригощайся молоком, – згадав Барсик про блюдечко молока.

– Дякую, – сказав вужик. – У мене в горлі пересохло.

– Колько, пригощайся, – запросив кіт.

– Дякую, – відповів їжачок.