Поле п'янко пахне,
Де ціве тріфой
Кохана ромашка
Чарберь і звіробой
Соловейко тьохнув
Пісню у гаю.
Босими ногами
Я по траві йду,
Лагідно щекоче
Духм'яна ромашка,
Заспівала на вербі.
Гарно пташка
Кущ калини тріпоче,
В вітрових обіймах
За обрієм сонце світить,
Золотом і сріблом
Росяниста стежка в'ється,
Серед верболозу
Наполохана жабка
Скочила у воду
Серце б'ється у ритмі
Зі співом солов'ȉним.
З Небес спадає благодать краси
В моȉ обійми.
Впасти просто у траву,
Обмитись росою,
Солов'ȉну красу ту
Забрати з собою.
Вітром буйним на крилах
Злетіти над світом,
Нести Божу благодать
Ярким, теплим світлом

Кохання навічно

Зацвіла калина
В гаю при дорозі,
Наламаю гілочок
У пахучім верболозі.
Пташечка малесенька
Цвірінькає пісню.
Сонце обрій поцілує
Як лебідь лебідку.
Сине небо опадає
Кольором у вічі
Закохалася дівчина
В красу ту навіки.
Кучерява верба тягне
Своȉ гілки у воду.
Дай же Боже мені щастя,
А не тільки вроду.
Закувала зозуленька
На вербовій гілці,
Тай заграла доля пісню
На своȉй сопілці.
Грай же дужче, грай завзято,
Нехай всі почують,
Не ламайся, сопілочко,
Най і не шанують.
Одцвіла калина,
Грона червоніють,
Жовте листячко опало,
Птахи відлетіли.
Жвавий вітер січе снігом,
Вербові гілки,
Замітає ту стежину
Від мене навіки.

Утро

Поле сонное томится.
Там вдруг вскрикнет чудо-птица.
Ветер стих в кронах деревьев.
Бродит дрема средь теней.
Солнышко лучом окрасит
Небо красным, словно бархат.
На лугу ромашки спят,
Стебли тихо шелестят.
Росы пали на траву,
Босиком по ней бреду…
Птичьи трели с переливом
Солнце славят так красиво.
Красотой простор манит.
Горизонт огнем горит.
Травы шепчутся устало:
«Хорошо, что солнце встало»

Синій льон

За туманами років
Ясний погляд.
Очі сині і русявого
Волосся ніжний дотик,
Губ солодкий поцілунок
Дужих рук обійми,
Сон цей знов бентежить
Спокій мій душевний.
А льон цвіте синій, синій
В коханих очах твоȉх милий
Стежина змійкой в'ється,
Синій льон мені сміється
Ясним полум'ям спадає в серце.
Туман стелеться поволі
На ромашковому полі,
Яскраве сонечко встало
Пташиним співом привітало
Сині ранки над водою,
Свіжий вітер гне тополю
Плинуть біліȉ хмаринки.
У дзеркалі води картинки.
А льон цвіте.
Край дороги,
Синіх квіток краса,
Росою омиває мені ноги.
Ніч розтанула, згасли зорі
Спогади сну плинуть поволі.
А льон цвіте, хитається,
Красою бере у полон
Ніжна струна рветься в сердці
Через той сон

Одинокая осина

Застывшая от смертельной обиды,
Не ожидавшая в спину ножа.
Втихомолку «зализывает раны»,
Уповая лишь на Небеса.
На ветру сгибается осина,
В зарослях – измятая трава.
И ломает кто-то ту калину,
Под которой умерла мечта.
Одуванчиков корзинки разлетелись,
Кто куда, в неведомую даль,
Кислым щавелем во рту осели
Все признания твои тогда…
Со стройной липы цвет сорвали,
Дикий мед в дупле засох,
Прозвеневший крик печали
Пролетевший клин принес…
Одинокая осина
Трепетала в тишине,
То ли с ветром обнималась,
Может радовалась мне.
Белый клен шумит листвою,
Жизни скучной не сулит,
От того, с такой тоскою
Журавлиный крик звенит…

Волшебная свирель

В серебристом мареве рассвета
Звенит волшебная свирель,
Луга цветущие росой покрыты,
Тропинка вьется средь полей.
Чарует песней соловей —
Божественно, ушам услада,
Взывая к Небесам открытым.
Существам земным награда.
В пространстве одинокая душа,
Застывшая в немом очаровании,
Впитает красоту рождающего дня
И радужной зари дыхание.
Потоки ветра ласковой волной
Обнимут нежно нас за плечи
Росистых трав, лугов покров
Освятят миг любовной встречи…
Звучит прекрасная свирель
И струн волшебных переливы.
О, как божественно красивы
Любви тончайшие изгибы…
Высоких нот слышны порывы…
Притихла смятая трава,
Умолкших трелей соловьиных
Не бьет волшебная волна…
И сразу стало все другое,
Обыденное, обычное, простое.
Слышен дятла перестук
Дорога и туман вокруг…

Цветущая сирень

Сиреневое море,
Сиреневый туман,
Сиреневое небо,
Сиреневый дурман,
Сиреневый запах
Сирени в саду —
В сиреневую сказку
Я медленно иду.
Сиреневые гроздья
На сиреневом кусте,
Сиреневые грезы
В сиреневой мечте.
Пчелиное жужжанье
В сиреневых соцветиях
Любовное признанье
В ласковых объятиях —
Цветущие сирени
Радость дарят.
Под солнышком весенним
Тихо шелестят.

Море

Море пенное
Бьется о скалы
Синие волны
В волшебном тумане
На гребне волны
Чайка сидит
Туманная дымка
Над морем парит
Ветер могучий
Волнами играет,
Дыша всей грудью
Море вздыхает
Мощную силу
Показывая вновь
Моет гальку,
Крошит бетон
Солнце сквозь тучи
Лучами пробилось
Море от бликов
Вдруг заискрилось
Синие грезы
На глади воды
Брызги фонтанов
Как в сказочном сне.

Колос Мріȉ

Зелене жито посіяне
Волошковими очами омріяне,
Радість серце огортає,
Співоча пташка у гаю.
Вітер тополю хатає
Сонце з під хмари сяє.
За обрій роки полетіли,
Сріблом на голову сіли
Жито у полі жовтіє,
Вабить колосом мріȉ.
Хвилями вітре гуляє,
Хлібну солому кружляє
Дощик пустився дрібненький,
Хмари плинуть низенько.
Край неба райдуга сяє,
Кращу долю у неба благає…
Жито з поля повезли,
Волошки теж кудись щезли
Птахи змовкли надовго,
Тільки листя жовтого повно…

Дві щасливі долі

Закувала зозуленька
В гаю, на калині,
Тай заграла зрання скрипка
В квітучій долині.
Вітром буйним гне смерічку
На горі, над яром.
Цілувалася дівчина
З молодим вівчаром.
Приєдналася сопілка,
До дзвінкої скрипки
Дай же, Боже, ти ȉй щастя
Тій блій лебідці.
Грай, музико, граю завзято,
Нехай усі танцюють.
Закоханих лебідіків
Вельми пошанують.
Зацвітає калинонька
В лузі при дорозі.
Об'єдналися навіки
Дві щасливі долі

Доброе утро

В мире людском
Средь зла, предательства и лжи
Яркие звезды
Мне светят в пути.
Ласковый ветер
Меня освежает,
Соцветия ромашек
Мне душу ласкают,
Синие волны плещут о скалы,
Черное море
Мне в сердце упало,
Горы высокие манят вдали.
Гордый утес,
Устоять помоги!
Солнечный свет
На заре пламенеет,
Вихрем волшебным
Небосвод заалеет.
Так очищается тело и душа —
С неба высокого бьет бирюза,
Золотом льются потоки Света.
Доброе утро, родная Планета!

День памяти и скорби

Начало великой и страшной войны.
Сегодня павших почтить и
И вспомнить мы с вами пришли.
Горели дома и хлебные поля,
Горели небо и земля.
Кричали от боли люди,
и плакали кровавыми слезами Небеса.
Черные тучи закрыли свет,
Рыдали матери и жены.
Колокола Хатыни в тишине
Напоминают людям о той войне.
Шумит листва зеленая в лесу,
А Бабий Яр хранит нам память.
Не забывайте никогда
Расстрелянных, замученных врагами.
Цветами красными горит
То поле, выжженное войной,
Где танки бились стеной,
Там тишина со звездою говорит.
Встречайте, люди,
Радостно рассветы.
Пусть ярко светит
Солнце на Планете.
Пусть звонкий слышится
Смех всех детей.
Пусть мирное небо
Над вами синеет.
Пусть в душах у вас
Любовь лишь живет,
А на месте боев
Лишь пшеница растет.
Вместо пушек —
Гроза лишь грохочет.
Но помнит пусть враг урок,
Который завоевать
Нас не смог!
А вы, живущие
Наследники, героев племя.
Помните вечно, какой ценой
Завоевано мирное небо!