Czytaj książkę: «Тінь на Самарі. Детектив»

Czcionka:

ISBN 978-5-0067-6231-2

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

Тінь на Самарі 1 ЧАСТИНА

Глава 1 – Самарський міст

Вітер зривався з річки і ніс у повітрі вологу та холод, що пробирав до кісток. Важкі хмари вкрили небо, і лише бліде світло ліхтарів блимало над мостом, наче мерехтливі очі давно забутого чудовиська.

Оля стояла на самому краю пішохідної доріжки, вдивляючись у темряву, що накривала Самарський міст. Її серце билося швидко, а пальці тремтіли від холоду й тривоги.

– Ну шо, страшно? – пролунав позаду знайомий, трохи глузливий голос.

Оля здригнулася і озирнулась. То був Славко – її сусід і давній приятель, завжди ходив із усмішкою, наче нічого серйозного у цьому світі не існує.

– Я тебе просила, не лякай мене, – Оля нервово склала руки на грудях. – Тут і так моторошно.

Славко підняв брови і оглянув міст. З туману виступали залізні арки, а під ними – чорна, нерухома вода Самари. Десь у далечині було чути, як лунає гудок поїзда, але більше – ні звуку.

– Та шо тут моторошного? Звичайний міст, як і був, – Славко усміхнувся, але в голосі відчувалась не така вже й упевненість.

Оля повернулась обличчям до води, знову вдивляючись у темряву.

– Тут… щось є, Славко. Я не знаю, як пояснити. Мені вже другий тиждень сняться сни… І завжди – цей міст. І та тінь.

– Яка ще тінь? – хлопець насупився.

Оля затримала погляд на темряві під мостом. Здавалось, ніби сама темрява рухається, згустки ночі змінюють форму.

– Силует… Хтось стоїть там. Кожного разу в сні. І я знаю, що це не просто сон.

Славко фиркнув, але теж кинув погляд у бік мосту. Туман огортав металеві конструкції, і здавалося, що сам міст дихає. Вітер пронизливо свистів крізь арки.

– Слухай, може, хватить себе накручувати? – нервово сказав Славко. – Самар – річка стара, міст – ще старіший. Тут і не таке люди видумують.

Оля мовчала. Її серце відгукувалось тривожним стуком на кожен шурхіт. Вона знала – це не видумка. Вона це відчувала всією шкірою.

І, здається, сьогодні вночі вона нарешті зустріне ту саму тінь. Тут. На Самарському мосту.

Глава 2 – Тінь

Оля йшла мостом повільно, обережно ступаючи по вогкій дерев’яній доріжці. Вітер розносив туман, клубки якого закручувались навколо ліхтарів, наче примари.

Позаду пленталась фігура – Славко. Він хоч і намагався виглядати байдужим, але Оля бачила, як він стискає плечі, вдивляючись у темряву.

– Ти впевнена, шо воно тобі треба? – пробурмотів він. – Хіба не простіше було дома чай пити, ніж шастать по ночам?

Оля зупинилась, озирнулась до нього.

– Якщо не хочеш – йди, – сказала вона тихо, але твердо. – Я мушу знати, шо це. Інакше ці сни ніколи не закінчаться.

Славко зітхнув, знизав плечима і пішов за нею.

Вони дійшли до середини мосту. Саме там, де за легендами, колись утопилася дівчина. Старі бабки розповідали, що її душа досі блукає берегами Самари, шукаючи того, хто зрадив.

Оля зупинилась, вдивляючись у ніч. Темрява під мостом густішала, наче жива.

– Дивись, – прошепотіла вона і показала пальцем вперед.

Славко примружився.

Спершу він нічого не бачив. Лише туман і чорне провалля під мостом. Але… Через мить він помітив: там, між арками конструкції, стояв силует. Темний, нерухомий.

Фігура не мала обличчя. Лише обриси людини, вкритої чорною тінню. І вона дивилася просто на них.

Славко пересохло ковтнув.

– Б… блін, – лише й вимовив він. – Це хто?..

Катя нічого не сказала. Вона тільки зробила крок уперед.

Тінь не зникла.

Вона чекала.

Darmowy fragment się skończył.