Czytaj książkę: «Твори для дітей Вибране»

ДЕ НАЙКРАЩЕ МІСЦЕ НА ЗЕМЛІ

 
Де зелені хмари яворів
Заступили неба синій став,
На стежині сонце я зустрів,
Привітав його і запитав:
Всі народи бачиш ти з висот,
Всі долини і гірські шпилі.
Де ж найбільший на землі народ?
Де ж найкраще місце на землі?
Сонце усміхнулося здаля:
Правда, все я бачу з висоти.
Всі народи рівні. А земля
Там найкраща, де вродився ти!
 

1973

ЯК КУРКА НАВЧИЛАСЯ МОВЧАТИ

 
Знесла курочка яйце
І давай кричать про це.
«Куд-кудак, куд-кудак —
Знесла яйце, як ходак¹!»
За хвилину все село
Про оте яйце гуло.
Вчув і пес, що до яєць
Був великий ласунець.
Він узяв сковороду,
Кликнув друзів на ходу,
Мить – і вже з того яйця
Зроблена яєшниця!
Пси наїлись – і навтіч.
Вранці знов знесла яйце,
Та мовчала вже про це.
 

1951

НІЧНИЙ ГІСТЬ

 
Хтось постукав уночі.
Швидко я знайшла ключі,
Відчинила, і до хати
Зайченя зайшло вухате.
Стало в кутику сумне,
Каже: «Заночуй мене!
Бо надворі завірюха
І мороз хапа за вуха!»
Батьків я взяла кожух,
Вкрила зайця з ніг до вух
І гадала, що гульвісу
Вранці одведу до лісу.
Встала рано, та дарма —
Зайченяти вже нема.
Чи запізно я збудилась,
Чи зайча мені приснилось?
 

1964

БАРАН

 
Став баран серед дороги
І підняв бундючно роги.
Я кажу: «Привіт, баране!»
А він бух мене рогами.
Ти до нього – чемно, мило,
Та дурило – то дурило.
Був і буде некультурним —
Краще не вітаться з дурнем!
 

1964

ЯК ВЕДМЕДЯ РОЗБУДИТЬ?

 
Ніч. У лісі кожен звір
Спати йде на власний двір.
Спить маленьке козеня,
Що награлося за дня.
Олень спить, і спить борсук.
Але раптом… Що за звук?
А! Це ведмедило спить,
Ніби трактор гаркотить.
Будиться, встає звірня:
Той – з-під моху, той – з-під пня
Той спросоння позіха:
Що за патороч лиха!
Той, кому вже храп допік,
Шле ведмедю кольку в бік!
Заєць бідний аж поблід,
Бо ведмідь – його сусід.
Він хропе, а зайців дім
Ніби валиться при тім.
Аж трясе зайчиська лють,
Бо не може він заснуть.
Кида й він крутим слівцем,
Та під ковдрою, тихцем, —
Щоб не вчув якийсь там біс
Та ведмедю не доніс!
Горопашний боягуз
Одне вухо в’яже в ґудз²,
В друге – ясік³ запиха,
Щоб душа була глуха.
З лютості на себе він
Натягає п’ять перин,
Зверху ще й матрац кладе,
Сам улігшись на тверде.
Та від храпу ліс шумить —
Спати не дає ведмідь!
Скочив заєць на ослін.
«Що робить?» – міркує він.
Рада є на це одна —
Розбудити хропуна.
Та самому страшно йти —
Хто б це міг допомогти?..
Тільки рись! Вона міцна
І відважна звірина.
Заєць – в рисі. Так і так.
Все розказує бідак.
Просить на усі лади:
   – Йди й ведмедя розбуди!
   – Не піду я, – каже рись, —
   –  Потім ще і з ним борись
Та кусайся цілу ніч,
Адже він за таку річ
Лютий буде, як дракон, —
Та й мене вже хилить сон…
Ось до вовка ти б зайшов —
Той поможе. Будь здоров!..
Заєць у вовчиська вже,
Просить, вухами стриже:
   – Так і так. Хропе той сплюх.
   – Вже від нього я оглух.
Так хропе, немов паси
З мене він дере, – спаси!
   – Чи ти хочеш, – каже вовк, —
   –  Щоб ведмідь мене затовк?
Гнів бере таких персон,
Як від них прогнати сон.
Краще тихо будь, як миш,
Потерпи, а вдень поспиш.
Заєць думає: «Овва!
В лиса мудра голова.
Ось до нього я піду,
Лис порадить на біду».
Він – до лиса: – Так і так,
Ти найбільший наш хитрак,
Вирятуй мене з біди —
Ведмедила розбуди!
   – Чи ти хочеш, – каже лис, —
   –  Щоб ведмідь мене розтис?
Чи ти дурень, чи мудрець,
Схопить в лапи – і кінець!
Заєць каже: – Ти піди
Лагідно його збуди.
Не штовхай і не кричи,
В лаписько полоскочи
Або пісню заспівай.
Щось придумай, ти ж – мудрай.
   – Видно, – сумно каже лис, —
   –  Що й у тебе ум заблис.
Чом же не співаєш сам,
Тільки ходиш там і сям?
Чом не полоскочеш лап, —
На безсоння ти ж заслаб!
Думай, як не можеш спать,
Полічи до двадцять п’ять,
То й заснеться, друже мій,
Йди додому й не дурій!
Вже додому йде зайча,
Втім, мурашку зустріта.
   – Що це, зайчику, тобі?
   –  Бачу я, що ти в журбі.
   – Ах, мені немилий світ:
   – Розхропівся мій сусід,
Спати зовсім не дає, —
Каже заєць все, як є.
А мурашка: – Розбудить
Я Ведмедя можу вмить!
Заєць думає: «Ой-ля!
Хвалькувате це маля».
Та бере його мерщій,
Садовить на хвостик свій,
І несе до тих воріт,
Де живе ведмедів рід.
Храп гуде, немов гроза,
В двір мурашечка вліза…
Що ж то буде, що буде?!.
Заєць став собі і жде.
А мурашечка – в замок —
Та до хати… Звір замовк.
Тиша! Потім лютий рев —
Аж летять листки з дерев!
Знову тиша. Зайчик рад.
Йде мурашечка назад.
Крізь штахетиння рідке
Бачить заєць ще й таке:
На одній нозі ведмідь
То плигає, то стоїть.
Щось із вуха витряса,
З гніву сам себе куса.
Заєць думає: «Ого!
Ти шукай всю ніч того,
Хто у вусі був твоїм,
А ми спатоньки ходім!»
 

1965