Хлыст

Интереснейшее уникальное исследование, которое помогло мне в написании дипломной работы в 2002г. Очень рекомендую и другие труды этого автора любителям интеллектуального чтива!

Книжка настільки насичена, що читати її запросто можна разів десять, щоб перетравити всю інформацію, що в неї вклав Еткінд. Головна тема, як це очевидно з назви – секти (переважно, хлистовство, як, напевно, провідний секстанський напрямок у Росії в усіх його можливих відгалуженнях і варіаціях, від бегунів до скопців) і суспільство, їхній взаємний вплив, відзеркалення сектанського світосприйняття в творах таких авторів як Блок, Цветаєва, В'ячеслав Іванов, Всеволод Іванов, Пришвін, Розанов, Андрій Бєлий, Бахтін тощо – я навіть не намагаюся перерахувати всіх, оскільки крім окремих розділів, присвячених цим авторам, у кожному з розділів є підрозділи, де Еткінд аналізує ставлення інших авторів і мислителів до того чи іншого твора і авторської концепції. Сухий перелік імен не дає навіть приблизного відчуття книжки, яка просто під зав'язку наповнена фактами, цікавими спостереженнями і написана такою чудовою мовою, так що інколи хочеться виписати цитату просто заради красоти слогу. «Хлыст» дає докладну картинку не тільки самого сектанства у XIX-XX ст., що само по собі уже цінно, не тільки дотепно і прискіпливо аналізує, як сектанство знаходило відгук у народницьких пошуках інтелігенції, як інтелігенція шукала і – часто – вигадувала собі народ (Народ приобретал свойства черной дыры, в которую проваливался дискурс и которой можно было приписывать любые значения), але й пропонує цікавий огляд суспільних інтерпретацій таких постатей, як Распутін, або простежує намагання взаємного використання у власних цілях сектанства і більшовиків, що тривало аж до 30-х років XX-го ст., а почалося ще наприкінці XIX-го. Загалом виникає масштабна картинка релігійного, літературного і суспільного життя імперії, побаченого з несподіваного ракурсу, а твори – якщо ти читав якісь з проаналізованих – відкривають нові і непомічені глибини.

Книга о сектантстве в предреволюционной России. Но это не собственно история, это история дискурса, на стыке археологии текста, постструктуралистской философии, психоанализа и т.п. Автор препарирует тексты (Белый, Блок, Пришвин и др.), смотрит, что на эти тексты повлияло и как эти тексты повлияли на окружающую среду. Даже про реальных персонажей, например, про Распутина, рассказ ведётся не собственно о человеке, а о том, как его воспринимали окружающие. Очень необычный подход к материалу, иногда чересчур заумно или натянуто, но при этом очень широкий охват, эрудиция и глубина. Понравилось.

Очень интересная тема, но книгу читать было невероятно сложно — из-за объема, из-за бесчеловечно мелкого шрифта и из-за ощущения, что передо мной не очень хороший перевод на русский язык. Это не научпоп, конечно, а самая настоящая научная работа, так что для общего развития читать не советую — слишком мощно, простому человеку ни пользы, ни удовольствия.

Прочитав книгу «Содом и Психея» А.Эткинда, решила уже взяться за «Хлыст», книга давно была в листе ожидания, но постоянно откладывалась. Как видно из полного названия, «Хлыст (Секты, литература и революция)» это не только про секты, но и про тексты, и большинство этих текстов и их авторов уже было рассмотрено в книге «Содом и Психея». «Хлыст», конечно, добавляет высоты и глубины, но открытиями и неожиданными прозрениями не удивляет. «Сказка о Золотом петушке» и Ко перемещаются со страниц «Содома и Психеи» на страницы «Хлыста». Читая книги, друг за другом начинаешь ощущать себя движущейся по кругу. Но, в целом, обе книги интересны.