Czytaj książkę: «Про Гетьмана Сагайдачного»
Про гетьмана Сагайдачного
Тi часи, коли жив i гетьманував Сагайдачний, були добою найбiльшого пiднесення козацької слави. Родився Петро Конашевич-Сагайдачний наприкiнцi XVI вiку в Галичинi, недалеко города Самбора. Батьки його були шляхетного роду i дали синовi добру освiту в українськiй вищiй школi князя Острозького. Проте молодий Петро Сагайдачний не пiшов шляхом тодiшнiх вчених, а, маючи зроду войовничий хист та рухливу вдачу, захопився думкою про боротьбу з татарами, що на початку XVII вiку майже щороку набiгали на Україну великими загонами – палили й плюндрували мiста й села, вирiзували старих, не здатних до невольницької роботи, людей, витоптували кiньми малих дiтей, а всю молодь: парубкiв, дiвчат, чоловiкiв та молодиць, забирали у бранцi i, пов’язавши одного до одного, величезними натовпами, мов отару, заганяли в Крим, щоб звiдтiля продати: вродливих дiвчат та молодиць у гареми до туркiв, а всiх останнiх – у тяжку неволю.
Бiля 1590 року мрiї про оборону України од бусурманiв та про визволення землякiв з неволi привели Сагайдачного на Запорожжя, де, починаючи ще з кiнця XV вiку, невеличка громада одважних козакiв-лицарiв, шр звалася Вiйськом Запорозьким низовим, смiло стояла з зброєю у руках на татарських шляхах – перешкоджала бусурманам перевозитись через рiчки на Україну i чинила їм всяку шкоду, нападаючи на татарськi загони та визволяючи на волю захоплених їми бранцiв.
Пiд час другого гетьманування славнозвiсного козацького ватажка Самiйла Кiшки (роки 1598—1602) Сагайдачний повинен був брати участь у всiх його походах, а саме: на Чорне море – рятувати запорозьке товариство, що року 1598-го десь загинуло разом з гетьманом Скалозубом; на Молдаву – допомагати волохам визволитись з-пiд турецького ярма та за рiчку Нiман у Лiвонiю – допомагати полякам воювати шведiв. Хоч нiяких документiв про участь Сагайдачного в тих походах i не лишилося, та, проте, вiдомо, що в 1606 роцi вiн уже виступає в ролi козацького ватажка, а для того треба було ранiше здобути собi помiж козаками слави своїм войовничим хистом. I справдi, Сагайдачний мав такий хист, бо сучасник його поляк Собеський, що не один раз був з ним у походах, так писав про нього: «Був се чоловiк великого духу, що сам шукав небезпеки, легковажив життя, в битвi був перший, коли ж доводилося одступати – останнiй, був жвавий, дiяльний, в таборi сторожкий, мало спав i не пиячив, на нарадах був обережний i в усяких розмовах маломовний».
Коли саме Сагайдачний став гетьманом Вiйська Запорозького, з певнiстю невiдомо. Бантиш-Каменський та Антонович кажуть, що з року 1606-го, та тiльки перший з них додає, що через дуже сувору розправу Сагайдачного з неслухняними козаками запорожцi не один раз скидали його з гетьманського уряду, а згодом, пiд час рiшучих подiй та коли стаiало скрутно, знову обирали гетьманом.
Чи був Сагайдачний гетьманом у 1606 роцi, чи ще не був, а тiльки з певнiстю можна сказати, що славний поход запорожцiв в тому роцi на море одбувся не без його участi. Запорожцi над осiнь 1606 року вийшли на чайках у море, вистежили недалеко од турецького города Варни десять турецьких галер, несподiвано уночi атакували їх, повлазили по линвах у самi галери i вигубили всiх туркiв, а невольникiв зрятували.
Розправившись з турками, запорожцi попереносили з галер гармати на свої чайки, а пiсля того атакували й добули штурмом саму Варну.
Про цю подiю зберiгся уривок народної думи:
А в недiлю пораненьку
Зiбралися громадоньки
До козацької порадоньки.
Стали раду радувати,
Вiдкiль Варни добувати:
Ой чи з поля, ой чи з моря,
А чи з рiчки невелички?
Ой, в недiлю пораненьку
Бiжать, плинуть човенцями,
Поблискують весельцями,
Ударили iз гармати,
Стали турки утiкати,
Тую рiчку проклинати:
«Бодай рiчка висихала,
Що нас, туркiв, в себе взяла».
Була Варна здавна славна —
Славнiшiї козаки,
Що ту Варну дiстали
I в нiй туркiв забрали.
З цiєї пiснi можна собi уявити, що запорожцi атакували Варну i з моря, i з берега, причому, мабуть, як i звичайно вони робили, – виманили туркiв з города за рiчку, вдарили там на них з усiєю силою i потопили в тiй рiчцi, а пiсля того, вже коли турецьке вiйсько зменшилося, атакували Варну разом i з моря, i з суходолу i добули її штурмом. У Варнi козакам досталися великі скарби i сила всякого добра, як говорить iсторик, на 180 000 золотих. Опрiч того, вони визволили тут кiлька тисяч невольникiв i чимало самi побрали туркiв у бранцi, щоб потiм взяти за них викуп або поміняти на своїх товаришiв, що загибали в турецькiй неволi.
Року 1608-го, коли бiльшiсть Запорозького Вiйська була з Лжедмитрiєм Другим пiд Москвою, Сагайдачний з невеликою силою запорожцiв вийшов потайно з Сiчi, пiдступив до мiцного татарського города Перекопа i, виманивши хитрощами татарське вiйсько в степ, погромив його, а самий город пошарпав i спалив. Року 1609-го, коли бiльшiсть козакiв ходила пiд рукою самого польського короля воювати Московщину i була пiд Смоленськом, Сагайдачний знову не був там, а вийшов з запорожцями у Чорне море i поруйнував дунайськi турецькi городи: Ізмаїл, Килiю та Бiлгород (Аккерман). Через це треба гадати, що у цi роки Сагайдачний не був гетьманом, бо iнакше вiн мусив би водити вiйсько туди, куди ходив король. Такi ж самi напади на турецькi городи робив вiн до 1613 року. У цьому ж, останньому, водив запорожцiв на Московщину i, руйнуючи московськi городи, доходив аж до Калуги.
Повернувшись з Московщини, Сагайдачний знову псвiв козакiв на Чорне море i, пошарпавши береги Криму, зруйнував город Ахтiяр, що стояв там, де зараз город Севастополь.
Почувши про цей козацький напад, турецький султан вислав до Очакова кiльканадцять галер та сандалiв, щоб там погромити козакiв, як вертатимуться до Днiпра, та вийшло навпаки, – запорожці серед темної ночi самi напали на туркiв i, погромивши їх, безпечно пiднялися у Днiпр i повернулися на Сiч.
Славнi походи Сагайдачного на турецькi городи роздратували султана, i вiн почав страхати польського короля вiйною. Туреччина була тодi наймогутнiшою державою в свiтi, воювати з нею Польща нiяк не мала сили, i через то король Жигмонт, щоб заспокоїти султана, зараз же видав унiверсал, котрим рiшуче забороняв запорожцям виходити на Чорне море, хоч i знав, що запорожцiв спинить тим унiверсалом було неможливо.
