Сила протилежностейTekst

Z serii: #PROBusiness
0
Recenzje
Przeczytaj fragment
Oznacz jako przeczytane
Czcionka:Mniejsze АаWiększe Aa

ВСТУП

Я – консультант у галузі управління. Хоча, власне кажучи, слово «консультант» не зовсім точно описує мою роботу: насправді я займаюся організаційною та корпоративною терапією.

Система організаційної терапії, розробці якої я приділив понад сорок років свого життя, зафіксована у 20 книжках, перекладених двадцятьма п’ятьма мовами світу, а також у незліченній кількості протоколів. Завдяки сприянню Інституту Адізеса на сьогодні цю методику використовують компанії по всьому світу. Інститут має свої підрозділи в десятьох країнах.

Упродовж моєї багаторічної праці з сотнями компаній і тисячами керівників я неодноразово отримував відгуки від клієнтів, які стверджували, що методика Адізеса, яку ми застосовували в консалтингу, діє і в сімейному житті. Люди розповідали, що завдяки цій методиці їм вдалося змінити на краще своє подружнє життя, а дехто навіть стверджував, що методика врятувала їхній шлюб. Безперечно, йдеться лише про нормальні проблеми в спілкуванні та пов’язані з цим труднощі, з якими може зіштовхнутися будь-яке подружжя, а не про проблеми, породжені людьми із психічними вадами, що їх мусять вирішувати відповідні спеціалісти.

Мене просили висловити свій погляд на сімейне життя в новій книжці. Однак проблема полягала в тому, що я не мав для цього часу. Роками я напружено працював з провідними корпораціями по всьому світі й лідерами різних країн і не знав, де знайти час для написання книжки на цю тему.

На щастя, моїми теоріями зацікавилися Ієхезкель і Рут Маданес і попросили дозволу написати книжку про схеми «ВАПО» Адізеса й еннеаграму – сферу, у якій проводили дослідження вони. Я погодився, і ця книжка була видана й перекладена трьома мовами.1

Трохи згодом я з’ясував, що сфера їхньої діяльності дещо виходить за межі навчання інших людей принципу еннеаграми. Вони використовували поняття еннеаграми у своїх тренінгах на тему сім’ї та стосунків. Я запитав їх: «Чому б не використовувати для цього ще й теорію Адізеса?»

Вони з радістю прийняли пропозицію – саме так і народилася ідея цієї книжки.

Ієхезкель і Рут відвідували мої лекції, навчались принципів теорії Адізеса. Щоб створити найперший варіант цієї книжки, вони прочитали всі мої праці. Переглядаючи його, я лише доповнював дещо і вносив корективи там, де, на мою думку, ідеї висловлювалися недостатньо чітко. Інакше кажучи, без цих двох людей цієї книжки просто не було б. Я надзвичайно вдячний їм за їхню роботу.

ЩО ТАКЕ ТЕОРІЯ АДІЗЕСА?

Так само, як і будь-яка організація, будь-яке подружжя – це система. Для того щоб подружня система лишалася «здоровою», у ній повинні виконуватися чотири функції.

Перш за все, подружжю необхідно виконувати незліченну кількість завдань: дбати одне про одного, піклуватися про дітей і про дім, заробляти достатньо для того, щоб підтримувати сім’ю, і так далі.

Окрім цього, у сім’ї повинні встановитися певні правила й певна дисципліна – інакше в системі запанує безлад.

Оскільки шлюб укладається не на один і не на два роки, сім’я повинна бути здатною до пристосування і змін – щоб продовжувати своє існування зі змінами в часі.

І, врешті, сім’я не може існувати без певної взаємозалежності, без відчуття близькості, без взаємної турботи… без любові.

Я дійшов висновку, що для виконання всіх цих завдань у сім’ї повинні виконуватися чотири функції: «В», «А», «П» та «О», що разом утворюють абревіатуру «ВАПО». У разі, коли бодай одна з цих функцій не виконується, подружжя може пропустити щось важливе і згодом тим самим зруйнувати шлюб.

Функції «ВАПО» мають взаємні суперечності, через що жодна людина не може виконувати їх усі одночасно. Через це партнери в подружжі повинні доповнювати одне одного. Хтось із партнерів мусить виконувати одні ролі, хтось – інші. Саме тому протилежності зазвичай притягуються.

Проблема полягає в тому, що коли разом сходяться люди із різними стилями, між ними виникає конфлікт. Такий конфлікт може відігравати негативну роль і врешті призвести до розлучення, або ж навпаки, допомагати подружжю зростати й самореалізовуватися. Усе залежить від наявності чи відсутності в сім’ї взаємної довіри та поваги.

Мета цієї книжки – з’ясувати, що таке взаємна довіра та повага і як можна сприяти їхньому розвитку.

Ми сподіваємося, що ця книжка не лише зацікавить вас, але й допоможе вам покращити своє подружнє життя.

Приємного читання!

Іцхак Калдерон Адізес, Санта-Барбара, Каліфорнія
Ієхезкель і Рут Маданес, Єрусалим, Ізраїль.

СЛОВО ПОДЯКИ

Я хочу подякувати Ієхезкелю та Рут Маданес за їхню надзвичайну працю над створенням цієї книжки, а також моїй дружині Нуріт, яка на власному прикладі показувала мені, як наповнити шлюб любов’ю і турботою.

Окрім цього, хочу виразити свою сердечну вдячність Каролін Хілі, яка підготувала книжку до друку, а також Емілі Сі, яка редагувала текст.

Частина І
ШЛЮБИ ТА СІМ’Ї: ЩО З НИМИ ВІДБУВАЄТЬСЯ В НАШ ЧАС

СВІТ ЗМІНЮЄТЬСЯ

«Коли я був малим, у мого тата була влада. Його поважали,– зізнається Томі (34 роки, спеціаліст, одружений, двоє дітей).– Останнє слово в усьому завжди було за ним. Коли я ріс, я думав, що колись так само буде й у мене. Зараз я ніби й сам батько, однак почуваюсь, наче ганчірка. Я гарую на роботі цілий день, але коли ввечері приходжу додому, не відчуваю жодної поваги до себе як до чоловіка й батька. Коли я пропоную щось своїй дружині, її це лише дратує. Коли ж намагаюся нав’язати свою думку, як це робив батько, вона каже, що я в усьому її контролюю».

Джуді, дружина Томі, відчуває не менше невдоволення: «Я пам’ятаю, як плакала моя мати… вічно пригнічена… вічно десь на задньому плані. У неї не було права голосу. Я не хочу, щоб те саме відбулося зі мною. Я працюю. Я розумна, освічена жінка. У мене є власна точка зору і я хочу, щоб на неї зважали. Я хочу брати участь у всіх рішеннях, що ухвалюються в нашому домі. А ще я хочу, щоб мій чоловік не лише ухвалював разом зі мною рішення, але й разом зі мною виконував домашні обов’язки. Я так само, як і він, працюю цілий день і не так уже й багато хочу. Часи змінилися. Сьогодні чоловік і дружина мають бути на рівних».

Що ж відбувається? Ми стаємо свідками цілковитого переформування стосунків чоловіка й жінки, свідками разючого культурного зсуву. Зміни, що дедалі швидше охоплюють увесь світ, очевидно, зачіпають кожну родину. Після тисячоліть, коли традиційні ролі в родині лишалися незмінними, сама основа такого устрою починає руйнуватися, і сім’ї зіштовхуються з незнаним раніше рівнем нестабільності. Нічого не зрозуміло. Нам раптово починають говорити, що чоловіки й жінки – «із різних планет». Навколо цих культурних змін, мов гриби після дощу, починають з’являтися курси, семінари, книжки – ціла нова галузь, націлена на те, щоб допомогти людям упорядкувати в цьому хаосі свої стосунки.

Як чоловікові чи батькові вам хочеться нав’язувати свою думку, як у фільмах із Джоном Вейном: бути рішучим, авторитарним, мати право останнього слова у своїй родині, могти грюкнути кулаком по столу, чи не так? Що ж, якщо у вас є діти, вони й сприйматимуть вас відповідно – як недоладного персонажа старих фільмів, у яких чоловіки пишаються своєю «жорсткістю». Ваша дружина, швидше за все, скаже вам: «Любий, чому б тобі не грати цю роль мачо десь на самоті, коли ніхто не дивиться?»

Ми стаємо свідками цілковитого переформування стосунків чоловіка й жінки

Чоловіки розгублюються. Вони не знають, що їм робити далі. Від них очікують підтримки, вони мусять бути сильними – і водночас чутливими й запопадливими. У новій культурі жінки й досі прагнуть бачити в чоловікові людину, що може поміняти шину, людину, що володітиме усією приземленістю, прямолінійністю, відвагою та енергією стереотипного чоловіка,– і водночас такій людині мають бути притаманні деякі «нововведення», деякі жіночні риси, завдяки яким чоловік зможе слухати свою дружину з чуйністю, співпереживанням і розумінням; зможе бути сильним – але не владним; сильним – і водночас турботливим, дбайливим, люблячим, чутливим і м’яким.

З іншого боку, за умов посилення економічного тиску, скорочення сімейних бюджетів, культивування зайнятості обох партнерів у шлюбі та всеосяжної культури споживання, чоловіки вважають, що їхні дружини повинні також ставати годувальницями, закасувати рукави і йти заробляти гроші, водночас зберігаючи функцію ніжної, дбайливої та люблячої матері. Навіть коли жінка повертатиметься додому після шаленого дня, вони все одно хотітимуть, аби вона була приязною, терплячою, усміхненою, люблячою та пристрасною.

Тож навряд чи когось здивує, що за таких умов постійних змін в уявленнях про функції та повноваження в сім’ї, за умов постійних переінакшень у сподіваннях більше половини шлюбів і сімей руйнується. Люди просто не встигають пристосовуватися до змін, які, як буде видно з подальших сторінок цієї книжки, призводять до проблем і конфліктів. Вирішивши одну проблему, людина зіштовхується з новою хвилею змін, проблем і конфліктів. І що тоді? Встигнути за всім цим просто неможливо. А отже, сімейні структури постійно перебувають під тиском, намагаючись з’ясувати, хто мусить усе вирішувати. Кому має належати останнє слово у вирішенні проблем, спричинених змінами?

 
Зміни призводять до проблем і конфліктів

Увесь цей безлад породив деякі міфи, що певною мірою врегульовують стосунки. Нижче я наводжу ті міфи, що мають найгірший вплив на сучасні подружжя:

1. Міф про те, що «десь там» на нас чекає прекрасний принц чи принцеса, абсолютно рідна душа. Нам варто лише знайти його (її).

2. Міф про те, що ідеальна пара без жодних конфліктів, яка вічно житиме у щасливих стосунках, непідвладних жодним стресам, може існувати.

3. Упевненість у тому, що конфлікти між партнерами – це погано.

4. Віра в те, що конфлікти між партнерами означають, що партнери не підходять одне одному.

5. Віра, що конфлікт – ознака того, що варто розійтися.

6. Переконання в тому, що можна бути партнерами і водночас лишатися індивідуалістами.

7. Переконання в тому, що партнери не можуть вирішити свої конфлікти самотужки. Необхідне чиєсь втручання ззовні.

8. Помилкове уявлення про природу успіху. Чи справді прекрасної кар’єри, великих грошей і дорогого майна достатньо для того, щоб забезпечити успішне подружнє життя?

У цій книжці ми по черзі розглядатимемо кожен із цих міфів. Почнімо з міфу про «безконфліктну ідеальну пару».

МІФ ПРО «БЕЗКОНФЛІКТНУ
ІДЕАЛЬНУ ПАРУ»

Чи не найпоширенішим і найшкідливішим з усіх стереотипів став міф про можливість існування безконфліктного, завжди щасливого подружжя. Упродовж багатьох десятиліть цю ілюзію підживлював кінематограф. Так само це упередження знаходило й досі знаходить надзвичайно сильну підтримку в рекламі.

Уявіть собі такий плакат у турагенції: на розкішному морському узбережжі сидить пара. Одразу видно, як їм добре. У руці кожен тримає келих червоного вина; вони всміхаються одне одному. Обоє надзвичайно вродливі, засмаглі, сяйні. Приємний морський бриз ледь чутно і ніжно розвіває їхнє волосся. Здається, що слова для них зайві: вони розуміють одне одного з півпогляду. Напис на плакаті виголошує: «Бірюзовий курорт: тут збуваються мрії».

Кожна реальна людина усвідомлює, що такі чарівні миті найвірогідніше трапляються в подружньому й сімейному житті украй рідко, усвідомлює, що медовий місяць не може тривати вічно. З часом вияви такого «невимушеного кохання» стають щораз рідкіснішими. Рано чи пізно – і швидше рано, аніж пізно – розпочинається реальне життя. З’являється відповідальність. Обов’язки. Питання кар’єри. Гроші. Діти. Стрес. Зміни. Купа змін, що надходять ззовні, й не менше тих, що надходять ізсередини.

Ті відмінності, що спершу найбільше притягували партнерів одне до одного, перетворюються на джерело постійного конфлікту. Чому? Тому що будь-які зміни передбачають появу чогось нового. Для врегулювання нових питань необхідно ухвалювати рішення – і тут у гру вступають розбіжності в особистих стилях. Один партнер, наприклад, може бути ощадливим, інший – марнотратним. Одному потрібен гнучкий графік, для іншого ж важить стабільність і передбачуваність. І так далі (детальніше особисті стилі ми розглянемо в наступних розділах). І тоді починаються сварки. Поступово «курортних» моментів у житті пари стає все менше, а стресових буднів, сварок, звинувачень і суперечок – усе більше.

Ми живемо в епоху одноразових предметів

Коли в сім’ї врешті з’являються конфлікти і рай перетворюється на пекло, люди починають панікувати. Міф про бездоганне сімейне життя поволі руйнується або обвалюється одразу ж. Від прекрасних снів не лишається й сліду – залишаються тільки кошмари. Партнер більше не видається «тією самою людиною». Але що пішло не так? Як можна було припуститися такої помилки? Невже раніше цих рис не було видно?

І що ж тепер, у біса, робити?

Вона йде до подруг. Між ними точаться десь такі розмови: «Що?! ЩО він тобі сказав?! І ти досі з ним? Сонечку, у світі купа чоловіків. Тобі такий недоумок ні до чого».

Він іде до друзів. «Нащо вона взагалі тобі потрібна? Може, досить уже страждати? Поживи хоч трохи нормальним життям».

Обидва починають усвідомлювати, що багато їхніх друзів чи подруг розлучені або ж саме розлучаються, а отже, соромитися тут нічого. Пригадую, як мій син якось повернувся з дитсадка й поскаржився, що в усіх його друзів по четверо батьків, а в нього лише двоє.

Ми живемо в епоху одноразових предметів. Той самий принцип почав зачіпати стосунки між людьми. У нас є одноразові тарілки. Одноразові стаканчики. Одноразові підгузки. Усе одноразове. Зламалася пральна машинка? То нащо витрачати гроші чи зусилля на те, щоб її полагодити. Викиньмо її – купити нову буде дешевше. У своєму інтерв’ю для журналу «Піпл» відомий голлівудський актор Чарлі Шин сказав: «Що ви робите, коли ламається автомобіль? Купуєте новий». (Зауважте, він не сказав: «Лагодите його».)

Тієї самої логіки ми зараз дотримуємося у своїх особистих стосунках. Щось пішло не так? У ньому чи в ній немає тієї досконалості, яку хотілося б бачити у своєму партнері? То нащо він/вона нам треба.

Своїх партнерів ми також починаємо сприймати як щось тимчасове; щось, чим можна користуватися доти, доки це приносить бодай якусь користь, а тоді викинути. Наші партнери стають чимось одноразовим, чимось, що можна замінити на щось нове і, можливо, краще.

Конфлікт – це нормальне явище, що не обов’язково мусить бути руйнівним

Досі живлячи ілюзії щодо спроб досягти «невимушеного кохання», ми знову і знову міняємо партнерів і стосунки. Коли щось починає йти не так, ми кидаємо цю справу. Конфлікт перетворюється на нецензурне слово. Його не повинно бути. А отже, молоді люди, які одружуються вдруге чи втретє, стають звичайним явищем, не кажучи вже про знаменитостей й інших відомих людей, які вважають цілком нормальним навіть четвертий чи п’ятий шлюб. Чому? Тому що, як далі це буде видно в книжці, кохання потребує певних зусиль, а сучасна культура постійно зміщує акцент із цих зусиль на збереження комфорту та можливість легкого виходу з ситуації.

Мета цієї книжки полягає в тому, щоб показати: конфлікт – це нормальне явище, що не обов’язково мусить бути руйнівним. У наступних розділах ми намагатимемося показати, як можна спрямувати його у творче русло.

1Y. & R. Madanes, From Stuckness to Growth: Unlock Your Leadership Potential with the Enneagram and Adizes (PAEI) Roles. Charleston, SC: MS Publishing, 2012.
Бесплатный фрагмент закончился. Хотите читать дальше?