Czytaj książkę: «Гніздо», strona 4

«Джу-у-джай!» – подумки вигукнула вона бойове гасло шкільної збірної з баскетболу. Що саме означала ця кричалка, ніхто точно не знав, але у змаганнях вона реально допомагала. На спортивних майданчиках і в навчальних аудиторіях Пела Махоніко завжди і у всьому була або першою, або ж однією з перших. Й тут, у скаженому вирі велетенських механізмів, вона теж не збиралась пасти задніх. Тим більше, що поряд була Ясмін. Пела відчувала, що флаг-марінер також із породи тих сонячно-позитивних перфекціоністів, котрі з дитинства прагнуть бути найкращими, мріють про найкраще й не розмінюються на компроміси. Саме про таку вдачу свідчили точні економні рухи заступниці командира, її сконцентрованість під час виконання виробничих завдань, її бездоганно припасований комбінезон та мистецьки накладена на обличчя елегантна косметика, яка лише підкреслювала яскраву красу праправнуки смаглявих та чорнооких мешканців земного півдня.

Тим часом на третій майданчик кіборги доправили нову партію керамічних і металопластикових елементів облицювання. Пела за кілька хвилин дала собі раду з новим набором монтажних позицій і відповідних команд. Вона відчула, що отримує контроль над процесами, які ще годину тому уявлялись їй нездоланними за складністю ребусами. Робота мало-помалу захопила дівчину. З кожною новою монтажною операцією її «слоник» ставав слухнянішим і моторнішим. Відчуття влади над розумною машиною виявилось несподівано приємним. Пелі подобалось вибудовувати для «елефанта» бездоганні траєкторії, подобалось звужувати до оптимального мінімуму рухи його хоботоподібного маніпулятора. Ті операції, які на початку зміни займали в неї до шести-семи стандартних хвилин часу, вона врешті-решт навчилась скорочувати до чотирьох. Й відчувала, що це не межа.

Тепер Пела зрозуміла брата, що його – як вона пам’ятала від найперших років дитинства – було не відтягнути від побутових роботів, скелетонів та навчальних кібернетичних модифікаторів. Якоїсь миті вона припинила зважати на присутність Ясмін. Майстер Йун вже не кидав на неї тривожні погляди, зосередившись на тих курсантах «восьмої монтажної», яким все ще не вдавалось приборкати своїх «елефантів».

Від монтажу плит-відбивачів Пела, з дозволу майстра, перейшла до складніших операцій. Дівчина якраз закінчувала закріплення на стелі ангара силової ферми, коли її нарукавний дисплей спалахнув червоним. Пролунав різкий акустичний сигнал тривоги.

– Прорив! – попередив Йун. Одночасно у комунікаторі пролунав наказ всім залишатись на своїх робочих місцях до особливих розпоряджень.

Слово «прорив» було з дитинства знайоме кожному мешканцю Аврелії. Воно означало, що представникам місцевої фауни вдалось прорватись крізь захисні бар’єри, якими оточували поселення землян, технічні та агрономічні об’єкти. Хоча спеціальні команди біологів і мисливців регулярно винищували усіх потенційно небезпечних істот в зонах розселення колоністів, прориви і вірусні зараження все ж траплялись. Особливо докучливими для колоністів були різноманітні підземні створіння, підкопи яких знаходили у найнесподіваніших місцях. Хижа фауна кисневої планети невтомно прокладала підземні ходи і лази навіть під великими містами землян, незважаючи ані на чутливі детектори, ані на силові бар’єри й спеціальні відлякуючі репеленти. Цивільним колоністам інструкції рекомендували під час проривів ховатись у спеціальних приміщеннях високого рівня захисту. В школі такі приміщення, неофіційно обізвані «панікернями», знаходились у кожному житловому і навчальному блоці. На їхніх броньованих дверях вдень і вночі світились червоні кола евакуаційних позначок. Але на території старого космодрому ще не встигли відбудувати систему захищених сховів. Тому новоспечені курсанти розгублено роззирались навсібіч.

Раптом виявилось, що майстер Йун і Ясмін мають особисту зброю. Пела вперше в житті побачила променеві пістолети. Щоправда, зброя в руках командирів «восьмої монтажної» не додала дівчині впевненості. Вона на «відмінно» вивчила шкільний предмет «Тубільна фауна» і знала, що зупинити авреліанських хижаків променевиками вдається далеко не завжди. Радше, ніколи не вдається.

За кілька секунд Пела почула крики. Хтось смертельно нажаханий волав про допомогу. Кричали на сусідньому майданчику, де працювала Оса. Піраміда зі щойно привезених контейнерів і плит не давала роздивитись, що саме там відбувається.

«Бідна Оса!» – майже байдужо констатувала Пела.

Ясмін запитально подивилась на Йуна.

– Ні, – сказав той. – Маємо наказ. Стоїмо тут.

Раптом Пела побачила щось таке, що змусило все її тіло ущерть вкритись холодним потом. Над монументальним згромадженням плит з боку четвертого майданчика з’явились мацаки. Два рухливі сегментовані щупальця, вкриті яскраво-жовтими і червоними плямами.

«Adelma polaria», – визначила Пела вид істоти і згадала, що повідомляли файли «Тубільної фауни» про цього мешканця спекотних аврелі-анських рівнин. Адельма – великий хижак-автохтон, за морфологією дещо нагадує земних скорпіонів, але у сотні разів перевищує їх розмірами. Живе невеликими колоніями, полює у зграї собі подібних. Швидко бігає, феноменально стрибає. Вражає своїх жертв плазмово-електричним розрядом, сформованим у вигляді кульової блискавки, рухом якої адельма керує на відстанях до тридцяти метрів. Біофізичний механізм манипулювання кульовою блискавкою не вивчений. Процес травлення поділено на кілька етапів. Спочатку адельма обробляє уражену жертву шлунковою секрецією і лише після кількох годин починає трапезу. Хижак добре захищений, надзвичайно цілеспрямований й не припиняє атакувати навіть після втрати третини хапальних та несучих кінцівок. У перші десятиліття колонізації Аврелії адельми поступались кількістю вбитих та скалічених ними землян лише гіперотруйним екваторіальним поліподам. У навчальних файлах містились згадки про цілі поселення першопрохідців планети, випалені плазмовою зброєю адельм, а в історичних та пригодницьких серіалах суворі рейнджери героїчно відбивали атаки лютих скорпіоноподібних монстрів.

Саме завдяки рейнджерським серіалам Пела згадала, що очі в адельми розміщені на кінцевих сегментах хапальних щупалець. «Тварюка на мене дивиться!» – майнуло в її голові. Дівчина розвернула свого «слоника» в напрямку мацаків, закріпила їхнє зображення у пам’яті робота командою «новий об’єкт для монтажної операції» і віддала наказ зафіксувати «об’єкт» у наявній позиції. Робот підлетів до краю четвертого майданчика, розгортаючи маніпулятор. Щупальця сховались за стосом відбивачів, але наступної миті адельма вистрибнула на ребро поставленої сторчма плити і випустила блискавку. Сліпучо-яскрава кулька розміром з горіх крутнулась, затріщала і вдарила в лобовий сегмент «слоника». Корпусом агрегата побігли іскри і синюваті сполохи. «Слоник» зійшов з траєкторії й безпорадно махнув хоботом, збивши адельму з її позиції. Хижак упав на розчепірені шматки арматури. Пелі почулось, як щось верескнуло.

Цієї миті Ясмін вистрілила з променевика в бік ще однієї адельми, яка розгорнула хапальні кінцівки в десяти метрах від Пели. Заряд перетворив на вугілля один із її мацаків. Адельма відстрибнула і потрапила під збитого блискавкою «слоника». Агрегат важко впав на спину хижакові, зламав йому панцерний гребінь і розчавив нутрощі. Перша адельма тим часом почала відповзати до вузького проходу між стосами плит. Майстер Йун обстріляв її з променевика, але вперта істота продовжувала втискувати свій обпалений тулуб між плитами.

– Дивіться, он ще одна! – крикнув хтось із курсантів.

Здоровенна жовто-червоно-чорна адельма вистрибнула з-під вантажної платформи. Її тріскуча блискавка попливла в бік Ясмін. Пела двома руками схопила гострокутний шматок відбивача і стала з ним на шляху блискавки, немов зі щитом. Ясмін щось крикнула, але Пела не зрозуміла, що саме. В цю мить промінь прожектора освітив велику адельму, почулось сичання плагану¹⁰, хижак нагло почорнів і розсипався на порох та дим. «Військові! Ми врятовані!» – полегшено зітхнула Пела. Блискавка припинила тріщати, огорнулась пласкими червонуватими кільцями, наче маленька модель Сатурну, вдарилась у керамічну поверхню «щита», й це було останнє, що запам’ятала Пела. Перед її очима спалахнуло болісне сяйво, тіло немов щезло, а потім настала темрява, котра була чомусь не чорною, а темно-коричневою.

ПЛАНЕТА АВРЕЛІЯ

Витяг із сімнадцятого арпікранського видання довідника «Населені планети»

Аврелія (6КА81:4) – четверта планета зоряної системи зірки Мійтри (давній індекс HD168443). Маса 1,43 земної, орбітальний період 702 стандартні доби, ексцентриситет 0,08, діаметр 19 457 км, сила тяжіння на поверхні 1,35 земної, кут нахилу екватора до лінії орбіти – 9 градусів, період обертання навколо осі – 33 стандартних години. Планета має супутник Ваал, правильної сферичної форми діаметром 1100 км […]

Єдина за межами Землі планета, атмосфера якої придатна для дихання землян (співвідношення кисню, азоту та аргону тотожні земним до десятих долей процента). Планета була знайдена земними астрономами у середині ХХІ століття. Тоді ж вона отримала свою назву. Історики розійшлися у поглядах на її походження. Більшість вважає, що планету було названо саме так завдяки латинському виразу «sub auras» (під відкритим небом). Меншість пов’язує назву планети з «aureolus» – «золота, зроблена із золота». Поети називають Аврелію «Золотою Планетою». В кінці ХХІ ст. оператори місячних телескопів повідомили землянам, що атмосфера четвертої планети в системі Мійтри азотно-киснева, а водяні океани вкривають 66% її поверхні. Придатність планети для колонізації була остаточно підтверджена автоматичним зондом «Улугбек», який був виведений на орбіту планети у 2158 році. Після тривалих дискусій земні політики прийняли рішення, що Аврелія має стати пріоритетною ціллю у програмі колонізації світів за межами Сонячної системи. Офіційно особлива самоврядна колонія Аврелія була заснована у 2194 році, коли з космічного корабля «Лю Ян» (капітан Ідо Нагімі) на Плато Авенджер була висаджена перша група колоністів. Перші сто п’ятдесят років існування колонії (піонерська доба) пройшли у важкій праці з трансформації біосфери планети для безпечного життя землян. В проект перетворення планети на нову батьківщину людства земляни вклали безпрецедентні за всю історію освоєння космосу інвестиції. У середині ХХІІІ ст. майже третина асигнувань на колонізацію космосу призначалась для підтримки трансформаційних робіт на Аврелії. Масштаби колонізації не мали прецедентів і вимагали участі найкращих фахівців та застосування найновіших технологій. Зокрема, транспортна система планети створювалась відразу як глобальна мережа, здатна безпечно і швидко перевозити десятки мільйонів людей і відповідну кількість вантажів. Перспективні плани колонізації передбачали комфортне розселення на поверхні планети до чотирьох мільярдів представників людської раси.

Тим часом перші колоністи зіткнулись із виснажуючою силою тяжіння, яка на третину перевищувала земну, з ураганними зимовими вітрами, з нестачею металів платинової групи, зі смертельними вірусами (як місцевими, так і земними мутантами) та з хижими представниками авреліанської фауни. З першої групи колоністів (1320 осіб) до двадцятирічного ювілею колонії дожило лише п’ятеро щасливців. Але завзята (а іноді й героїчна) праця піонерів принесла добрі плоди. На початку Ери Відновлення (через 125 років після заснування колонії) на Аврелії мешкало вже три мільйони колоністів, з них майже мільйон складало населення столичного міста Астер, розташованого у живописній Бухті Вітрів на березі Південного Океану. До того часу більшість біологічних загроз було зліквідовано і в зонах поміркованого клімату (на узбережжях океанів та на островах екваторіальної зони) почався бурхливий процес розселення нових хвиль колоністів. Чотири великі космодроми щотижня приймали партії поселенців, які назавжди залишали перенаселені земні мегаполіси і купольні поселення на менш комфортних планетах заради аквамаринового небосхилу, зелених океанів та неозорих жовто-сірих рівнин нового зоряного дому. […]

В перші століття ЕВ почалось формування великих агрозон, у яких вирощували адаптовані до ґрунтів Аврелії корисні земні рослини. Вже на початку четвертого століття планета повністю забезпечила себе натуральними харчами, а промисловість почала виробляти найскладніші технічні пристрої, включно з двигунами космічних кораблів та бойовими кіборгами. […]

Авреліанці завжди активно втручались у велику галактичну політику. Саме на Аврелії виникли перші монархічні осередки і саме громадянин Особливої самоврядної колонії Аврелія адмірал Анар Асмір у 127 році ЕВ був проголошений першим сувереном Зоряної Імперії. Консервативна у своїх політичних поглядах авреліанська громада незмінно протистояла земним конгресистам, федералістам, демократам і підтримувала авторитарних монархів. А у 295 році з волі Еарлана ІІ планета отримала статус столичної. Астер став центром дислокації найвищої імперської бюрократії, його населення досягло двадцяти трьох мільйонів і певний час його мешканці пишались тим, що вони живуть у найбільшому з людських міст за межами Землі. Чисельність населення планети зростала і у 405 році досягла двох мільярдів. Висока сконцентрованість колоністів на кліматично привабливих океанських узбережжях почала створювати проблеми, і уряд Аврелії оголосив амбітну і коштовну програму заселення північних рівнин, де нові поселення і міста будувались з розрахунку на сезонні урагани та на можливість нападів небезпечних хижаків¹¹.[…]

У Смутні часи авреліанська аристократія підтримала узурпаторів і Дім Оурбені. Але переможцями у громадянській війні вийшли аристократи на чолі з Домом Тізе. В Аврелії відібрали столичний статус, а частина представників бунтівної авреліанської політичної еліти була відправлена у вигнання. За правління монархів з Дому Ойзеле колонію фактично відсторонили від політичного життя Імперії, і лише на початку п’ятого століття ЕВ такі визначні й родовиті авреліанські консерватори, як сенатори лорд Рехинальдер і лорд Корвін-Кларт, отримали високе становище в оточенні Туре Шактірі ІІ. У януарії 417 року новий імператор Еарлан ІІІ призначив своїм повноважним представником на планеті високородну піфійку – Преподобну сестру Ашелін, що викликало масу пересудів серед гордовитих нащадків героїчних першопрохідців. […]

Пела отямилась у медблоці. Спробувала поворухнути рукою й полегшено зітхнула. Пальці виконали команду, намацали цупку бактерицидну тканину постілі, зім’яли її. Параліч, дякувати Предкам, її оминув. Пела спробувала присісти, їй це вдалось. Потім вона перевірила ноги – підтягнула коліна до підборіддя: спочатку ліве, потім праве. Простирадло сповзло кудись на підлогу. Дівчина побачила, що уся оплетена бридким на вигляд сітчастим коконом, а навколо ліжка роздулась напівпрозора бульбашка ізоляційної мембрани. За нею вгадувались контури медичних роботів, світились індикатори та екрани. Під лівою рукою Пела намацала гладенький пластокерамічний квадратик. Вона посміхнулась своїй здогадці й піднесла знахідку до очей. Стандартна авреліанська картка особистого доступу, солідаризована з контрольним імплантом власника помешкання. На картці було позначено номер кімнати, соціальний код її мешканця та два слова, написані від руки червоним маркером: «Чекаю. Ясмін».

9

Поблизу туманності Кінська Голова (М43), на відстані одної стотисячної парсека від зірки Мелані в Темному Агрегаті Оріона

10 пентарія 417 року Ери Відновлення

Експедиційний скеґер¹², виштовхнутий у космічний простір газовими струменями, залишив центральний ангар лінкора. Вольск налаштував оглядовий монітор так, щоби якнайдовше бачити «Айн-Соф». За той час, що вони йшли до системи Мелані, він устиг полюбити цей буцімто проклятий зорельот, на якому закінчили своє життя два не найгірші в історії Зоряної Імперії монархи.

Під час польоту він часто заходив до особистих апартаментів Сіорана Шостого, що зберігались у тому вигляді, як їх спланували придворні дизайнери більш ніж шість десятиліть тому. Інтер’єри імператорських покоїв не виглядали старомодними. Натуральне дерево, карарський мармур і темна бронза ніколи не виходили з моди. Як і коринфські колони з позолоченими капітелями, що підтримували багатофігурні фризи під стелею, яка імітувала екваторіальний земний небосхил. Удень на штучному небі палав сонячний диск, вночі сяяли яскраві зірки. Час від часу цією «небостелею» пролітали живописні комети, метеорні потоки і орбітальні «човники». При всій банальності цього видовища тут було цікавіше, ніж у сапфірово-сталевих апартаментах Туре Шактірі, також законсервованих для потреб майбутніх техноархеологів.

У кабінеті шостого Сіорана Вольск сідав за дубовий стіл, вмикав світильники з плафонами із гірського кришталю і уявляв, як останній володар з Дому Тізе вершив долю щойно врятованої ним Імперії. Коли Вольск довідався про склад експедиційної групи, що мала висадитись на планету 9КВ40:2, то саме за цим історичним столом спробував синтезувати на позитронному планшеті маленьку космо-оперу про чотирьох героїчних першопрохідців грізної планети Тифон. Пілот Церм в цій космоопері, на відміну від реальної Шерон Церм, була не маленькою жінкою з татуюванням на всьому тілі, а чорнокосою красунею з дещо вампірським вищиром. Баронесі Ґвен Вей дістались усі можливі бонуси як зовнішнього, так і внутрішнього плану. Вона стала прекрасною білявкою з тілом Шерми й очима епічної принцеси. Персонажа Вей Вольск одягнув в агресивний яскраво-червоний скафандр й наділив здатністю спопеляти монстрів за допомогою плагану таких розмірів, що реальна Ґвен навряд чи змогла б відірвати його від поясного фіксатора. Піфійка Мулан отримала атрибути відьми-пророчиці, чого й варто було очікувати для піфійки, а також вміння володіти секретними прийомами ближнього бою. Собі Вольск залишив проникливість знавця древніх секретів та романтично-безнадійну закоханість у Ґвен Вей, яка зберігала не менш романтичну вірність опальному адміралу Лансу.

Вольск якраз домальовував тло для сцени, де він мав врятувати Ґвен від товстого ґирга, коли почув кроки. До імператорського кабінету зайшла Тарасваті.

– Ось ви де.

– Так питаєте, ніби ви, Преподобна сестро, від початку не знали, де я, – відізвався техноархеолог.

– Ви думаєте, що я тримаю у голові усі ваші переміщення? – пирхнула Тарасваті.

– Я думаю, сестро, – відкладаючи планшет, пошепки повідомив піфійці Вольск, – що ви тримаєте у вашій чарівній голівці цілу Імперію!

Жриця розсміялась й несподівано поцілувала техноархеолога у чоло.

Теплий слід від цього цнотливого поцілунку він фізично відчув, коли спостерігав, як перетворюється на маленьку зірку, а потім й зовсім щезає між розсипів галактичних світил гігантський лінкор. Корпус скеґера тим часом завібрував, реагуючи на включення маршевих двигунів. Маленький зорельот взяв курс на зловісний Тифон.

Випереджаючи скеґер, до Тифона наблизився й вийшов на орбіту навколо нього тактичний зонд. Його чутливі сенсори почали сканувати кору планети, шукаючи гніздо ґиргів, хоча вчені на «Айн-Софі» одностайно скептично висловились щодо шансу знайти його на «дев’ятій-сороковій».

Перед екіпажем скеґера командор поставив завдання вивчення інформаційного спадку Повзучих Отців та супутніх їм давніх цивілізацій, якщо, зрозуміло, такий спадок на Тифоні знайдеться. Тара-сваті підтримала Зорана, нагадавши, що ґ’орміти віднесли планету, неофіційно найменовану Тифоном, до «заборонених» світів саме з огляду на те, що там зберігались руїни споруд, збудованих Повзучими в кінці Першого циклу розвитку галактичних рас.

– А ще, – нагадала тоді Знаюча, – не забувайте, колеги, що ґирги, які знищили арсенал П’ятнадцятого флоту, прибули туди на борту безпілотного крейсера, що відвідав Тифон. Ми не можемо однозначно стверджувати, що зараження крейсера відбулось саме на цій планеті, але не виключаю того, що «дев’ята-сорокова» може стати кінцем нитки, яка приведе нас до гнізда ґиргів.

– Або просто кінцем, – додав космоаналітик Мо Кирик, зустрівши погляд Тарасваті, відвів очі й поспішив додати: – Невдалий жарт, колеги, вибачте.

Жарт Мо Кирика згадався Вольску, коли екіпаж скеґера отримав перші дані, зібрані зондом з планетарної орбіти.

«Дійсно, не планета, а “просто кінець”», – оцінив він відеокадри, на яких розгортались вкриті щебнем і пилюкою рівнини та попелясті пасма гір, сточені вітрами за ті десять мільярдів стандартних років, що Тифон обертався навколо Мелані.

Планета була старшою за Фаренго. Найстарішим з усіх тих світів, що зустрілись людству за століття космічної експансії. Вона втратила океани, її гірські хребти перетворились на розсипи каміння, мантія охолола, і геологічна динаміка зійшла на нуль. Мертвотну прозорість сухої аргоново-вуглекислої атмосфери не порушувала жодна хмаринка. Лише грандіозні пилові вихорі танцювали над пустелями «дев’ятої-сорокової» свої одноманітні цвинтарні танці.

– Вся вода замерзла у кригу і знаходиться під кілометровим шаром осадових порід, – повідомила Мулан, яка зчитувала з моніторів блок геофізичних даних. – Дуже мало металів, напевно, всі видобули за технічної доби.

– Не бачу руїн, – промурмотіла Церм. – Вольск, ви бачите руїни?

– Поки що ні, капітан, – відізвався техноархеолог. – Але на такій мегадревній планеті руїни мають знаходитись на великій глибині. Їх не просто буде знайти.

– Якщо вони глибоко, то ми до них не доберемось, – промурмотіла Мулан, перемикаючи монітор на інфрачервоний діапазон. – На скеґері немає важкого геологічного обладнання.

– На «Айн-Софі» є тераджоулевий лазер, – нагадала Ґвен Вей. – Теоретично, ним можна проплавити кілометровий тунель.

– Силікати він може й проплавить, а от щодо базальтів – сумнівно, – зауважила Мулан. – А якщо там буде підземна крига, тунель заллє вода.

– Алексе, ти свого часу досліджував артефакти, привезені звідси, – звернулась до Вольска баронеса. – Ті кіборги, які їх знайшли, мали скласти карту підповерхневих аномалій Тифона.

– Карту вони склали, Ґвен, проте ті уламки, які я вивчав, були знайдені на поверхні. У районі під сімнадцятим градусом північної широти і вісімдесят шостим довготи.

– Мулан, нехай зонд покаже нам цей район, – розпорядилася Вей.

– Хвилинку, мем! – відізвалась піфійка, якій, судячи з усього, чим далі тим більше подобалась роль оператора розвідувального зонда. – Виводжу на монітори… Дивіться!

Фрагмент сірої пустелі, помережаної серпиками пилових дюн, що виник на моніторах, не містив нічого цікавого. При збільшеному зображенні дослідники побачили присипані пилом антени і силові ребра посадочного агрегату.

– Алексе, можеш визначити його тип? – запитала у техноархеолога баронеса.

– Без проблем. Це тактична платформа-база універсального безпілотного дослідницького модуля серії «ен-ер триста». Модулі цієї комплектації спеціально призначені для дослідження планет зі щільною атмосферою. Їх на земних заводах виготовляє корпорація «Тала-Тейон». Ними обладнані практично усі розвідувальні рейдери, побудовані після чотириста шостого року. До комплекту входять п’ятитонний гвинтокрилий планетоліт з інфраквантовим комп’ютером, три простіші планетольоти, буровий пристрій та ракетна капсула, яку повертають на рейдер разом із зібраними взірцями.

– Щось я не бачу планетольотів, – зауважила Церм.

– Десь мають бути. Напевне, після відвантаження зібраних матеріалів їх знову кудись відправили. Зараз пошукаємо… – Вольск на бічному екрані увімкнув опцію розширеного пошуку об’єктів з вмістом металів. – О! Південно-західніше фіксую якесь залізяччя. Відстань від платформи приблизно три кілометри. Судячи з розмірів, це один із малих гвинтокрилів.

Зонд тим часом зайшов за горизонт, і район дислокації дослідницького модуля опинився за межами його бачення. На центральній панелі розгорнулась панорама, яку транслювали оглядові камери скеґера. Темно-малиновий диск Мелані помітно збільшився за останню годину. В лівій частині панорами з’явився жовтий півмісяць – Тифон.

– До виходу на первинну орбіту ще двісті шістнадцять стандартних хвилин, – повідомила Церм. – Потім ще години чотири переходитимемо на робочу орбіту. Супремус заклав до рейсової циклограми вісім ввімкнень маршового двигуна. Отже, маємо час на відпочинок. Пропоную екіпажу поспати. Після виходу на робочу орбіту у нас буде годин зо двадцять серйозної роботи. Зонд тоді щопівгодини пролітатиме над тією підповерхневою аномалією, яку супремус визнає пріорттетною для дослідження.

– Щопівгодини? – перепитала Вей.

– Робочу орбіту плануємо зробити максимально низькою, – підтвердила Церм. – Дев’яносто кілометрів в апотифонії і шістдесят – у перитифонії¹³. Завдяки цьому ми зможемо скласти карту підповерхневих порожнин з лінійним розрішенням до двох метрів.

– На якій глибині?

– До двох кілометрів. Глибше картинка розмиватиметься завдяки ефекту Геселя¹⁴.

– Мулан, а ви володієте присипляючим гіпнозом? – звернувся до піфійки техноархеолог. – Я відчуваю, що не зможу тепер заснути.

– В наших скафандрах передбачена функція вибіркового гіпнопригнічення, – нагадала Церм. – Цілком ефективна і безпечна процедура. Між іншим, вам усім імплантували військові регулюючі чіпи, а в них є відповідні налаштування. Так що ваша психосоматика не чинитиме процедурі жодного опору.

– Капітан, ви щойно завадили Мулан зробити добру справу й покращити свою карму, – посміхнувся Вольск.

– А ти впевнений, Алексе, що допомога арпікранським техноархеологам покращує карму? – втрутилась у розмову Вей.

– Я не знавець релігій, але про себе знаю, що я добра людина.

– Я не буду нікого присипляти, – сухо повідомила Мулан.

– Знаючі і гумор – несумісні речі світу сього, – констатував Вольск, активуючи процедуру гіпнопригнічення. Останнє, що він почув, перед тим як пірнути у сон, було запитання баронеси, адресоване Церм:

– Ви вже отримали від зонду дані ГРЛ¹⁵?

На лінкорі ці дані отримали практично одночасно з екіпажем скеґера. Командор Зоран, Тарасваті, космоаналітики і геологи передивились експрес-аналіз, зроблений корабельним супремусом. Нічого й віддалено подібного до гнізда ґиргів локатор не знайшов. Під поверхнею Тифона він відзначив каверни і гравітаційні аномалії типу місячних масконів, але слідів біологічної активності там не виявив. Не лише специфічних «гніздових», але й будь-яких. Планета виглядала біологічно стерильною.

– Нехай група Вей відпрацює район ось цієї підповерхневої аномалії, – Зоран вказав на яскраво-червоний контур в екваторіальній зоні. – Нехай позбирають там артефакти і повертаються. А першу і третю планети проскануємо з позаекліптичної траєкторії¹⁶… Цей Тифон… якесь галактичне кладовище. Лише час згаяли.

– Може, відправимо до першої планети зонд? – Тарасваті ще раз пробігла очима колонки цифр на екрані. – Там є сліди метанової атмосфери. Поки група Вей досліджуватиме аномалію, зонд просканує планету. Ми від того не затримаємось.

– Погоджуюсь, – кивнув командор. – Принаймні матимемо певність, що близ Мелані тої клятої матки немає.